(Діяльність Українського Комітету у Львові.)
Клич "в молодіжі і школі лежить будучина кождого народу", лунає по цілому світі. Тож і цілком слушно, що коли Америка приступила до своєї апровізашйної акції в Европі, уладила її так, що в першій мірі мали користати з неї діти. Великі міста, як Відень і инші користали в великій мірі з тої американської акції, і Польща дістала також свій приділ з Америки, призначений для країв Польщі і країв через Польщу окупованих. Відпоручники Америки застерігалися і застерігаються, що вони знають лише потребуючих і що в тій акції ріжниця народности чи віри не може стояти на перешкоді до осягнення користей. Добра воля Америки розбивалася часами о зле виконання, та добру волю Америки треба високо цінити, а за уділену поміч треба бути щиро вдячним.
Місто Львів користало і буде користати з цеї добровільної акції. На чолі американської торгової місії стояв сотник Купер (Cooper), який приїхавши в останніх днях цвітня 1919 р. до Львова з великою енерґією розпочав свою хосенну діяльність. Маючи лише осягнення своєї благородної ціли перед очима, далекий від всякої політики, зрозумів, що у Львові його наміри можуть лише тоді числити на успіх, коли цю акцію візьмуть в свої руки комітети окремі для кождої народности, отже комітет український, польський і жидівський. Так і сталося. Від відпоручника Українців міста Львова о. радника Лициняка зажадав сотник Купер, щоби Українці вибрали свій окремий комітет, який автономно вівби цілу акцію у Львові, покривавби всі адміністраційні видатки, а крім того звернув четверту частину вартости всіх середників поживи доставлених Америкою. (Америка три четверти приймила на себе). Ця послідна условина була дуже тяжкою, бо розходилося о сотки тисяч корон. Приділення середників поживи мало наступити просто з американських маґазинів до маґазину українського комітету.
Ширша громада Українців приймила всі ті условини і вибрала комітет з 5 осіб, до якого увійшли громадянки та громадяне: о. В. Лициняк як голова, Марія Федакова (від тoв. Українська Захоронка у Львові), Марія Перфецька (від української порадні матерей у Львові), дир. О. Макарушка (від Укр. Педаґоґічного Тов. у Львові і укр. приватних шкіл) і Евген Сельський (від львівської філії українського краєвого товариства охорони дітей і опіки над молодіжю).
Цей Комітет розпочав свою діяльність, яку веде досі, називається також українським комітетом опіки над дітьми, як що головна часть його праці відноситься до харчової акції для дітий і молодіжи. Цей комітет і досі (це є до кінця серпня 1919) має свою повну автономію, хоч справа змінилась скоро по оснуванню комітету в той спосіб, що комітет замість обіцяного 20 прц. приділу середників поживи, (30 прц. дістали Жиди, а 50 прц. Поляки, отже після відсотків мешканців міста Львова) дістає середники поживи від управи міста Львова в міру своєї виказаної потреби. Крім того зайшла ще й та зміна, що при президії міста Львова основано окремий спільний комітет, до якого ввійшло 6 Поляків, 3 Жидів і 2 Українців, який полагоджує спільні загальні справи, але права автономії Українців не нарушує. Український комітет згодився на це, бо рівночасно громада Львів приймила на себе обовязок поносити четверту часть коштів набуття середників поживи.
Дня 3. марта 1919 попращав комітет сотника Купера, якого відкликано на инше службове мicце; одначе акція ведеться далі.
Ціла акція дасться поділити на три частини, а саме:
1) на справу заснування і ведення кухонь для молодіжи через 45 днів перед вакаціями,
2) на справу роздавництва молока,
3) на справу півосель.
(Далі буде.)
[Вперед! 24.09.1919]
(Продовження)
Справа півосель.
Клич "Діти на село!" — не є чужим і українській суспільности. Українське товариство вакаційних осель у Львові що року висилало значне число дітей на оселі, звідкіль вертали сильніші духом і тілом. I наколи попередних літ висилання дітей на оселі було дуже потрібне, то вже прямою конечністю було воно в цім році, коли зважиться тяжкі пережиття послідного року. Та не судилось українській дітворі зазнати в цім році користей з осель, бо власти не уділили позволення на уладження українських осель. Тим пильніщою стала справа уладження у Львові півосель. І в самій річи уладжено півоселі; уладжено їх вповні автономічно, і були це перші чисто українські півоселі, коли півоселі за попередні роки мали так сказатиб утраквістичний характер. Про значіння і вагу того злишним булоби розписуватися обширніще, а обставина що лише з трудністю удалося це вибороти свідчить о тім найліпше.
Дітвора великих міст, перебуваючи через цілий рік по каменицях часто-густо по вохких та темних сутеринах і по повних пороху вулицях потребує конче зміни способу життя бодай в часі вакацій.
В цій ціли уладжується оселі, а для тих, що не можуть виїхати півоселі.
Задачю осель і півосель є старатися о фізичний та духовий розвій молодіжи, перебуваючої на оселі чи півоселі. Руханка, довге перебування на свіжім воздусі і сонци і т. п. мають причинитися до фізичного розвою, а всякі инші поучення мають заповнювати ті недостачі загального образування яких в школі з ріжних причин не мож набути.
Уладжені комітетом українські півоселі у Львові мали це все на меті, та крім того мали причинитися до ліпшого відживлення дітвори, без чого не можнаби говорити в теперішних часах про фізичний розвій а в слід за тим про духовий. Не полишаючи инших цілей на боці, звертав комітет пильну увагу на сторону проживну, а завдяки щирій праці українського учительства, півоселі осягнули в повні намічену ціль.
Завдяки помочі з Америки в середниках поживи, мож було на півоселях дати таку поживу, якої дома майже ніхто не мігби дістати. Тут для приміру згадаю лише какао і риж, яких ніде по приватних хазяйствах з правила нема, котрі то середники поживи першої сорти були щоденною стравою на півоселях.
Загальна недостача поживи спричинила недорозвій у дітей а метою сегорічних півосель було по можности усунути від ємні сторони недостаточного відживлення. Сеся ціль, це ціль спеціяльна, це є, так сказати, гоєння ран по війні і підчас війни.
Півоселі з природи річи мусять бути на периферіях міста, де і воздух ліпший і звідки лекше дістатися за місто до ліса.
Комітет зладив 5 півосель у Львові, вибираючи по можности такі школи, щоби своїм положенням відповідали своїй задачі.
І. Півоселя містилася в українській жіночій ґімназії в академічнім домі при вул. Супінського. Велике подвіря, притикаюче до цитаделі, високе положення, близько до стрийського парку і до залізної води це все промовляло за тою школою.
II. Півоселя містилася в захисті у великім будинку СС. Василіянок при вул. Потоцького 95. Загально відоме гарне й здорове положення не потребує окремого пояснення.
III. Півоселя, це півоселя при школі Грінченка вул. Городецька 95. Дуже велике подвіря засаджене тінистими деревами, недалеко городецької рогачки, робить сесю школу відповідною на півоселі.
IV. Півоселя містилася в школі короля Данила при вул. Жовківській 62. Була це гірше приміщена півоселя, яка розпоряджала невеличким подвірям і хоч положене недалеко високого замку, то все таки при дуже рухливій вулиці. Та таке приміщення було конечністю, бо в тій части міста иншої української школи нема. Та патріотичне учительство цеї школи виводило діти далеко за місто і в цей спосіб направляло недостачі самої школи.
При Личаківській вулиці ч. 113 містилася V. півоселя при школі ім. князя Льва.
І тут малий шкільний льокаль і невеличке подвіря не можуть мірятися, приміром з приміщенням II. півоселі. Та в своїй хаті своя правда і воля, і ліпше було чим за попередних літ, коли то були всякі спілки. Кількадесять кроків від школи находяться вже вільні простори на котрих свобідно гуляла дітвора.
Півоселі розпочалися 1. VII. 1919 спільним богослуженням відправленим в катедральній церкві св. Юра, на котре зійшлася дітвора зі всіх півосель і заповнила простору церков. Всіх дітей записалося з українських шкіл 2.160, та не всі ходили на півоселі, бо багато виїхало зі Львова. Щоби між дітьми не було яких заразливих недуг, діти були оглядані через лікаря, крім того були важені в тій ціли, щоби при кінци півосель мож було ствердити в який спосіб півоселі вплинули на фізичний розвій. Оглядинам піддалося 1506 дітей.
З початком півосель багато української дітвори перенеслося з польських півосель до українських. Фреквенція на півоселях не була цілком точна, всеж таки пересічно було на укр. півоселях коло 1400 осіб щоденно.
(Д. б.)
[Вперед! 02.10.1919]
(Продовження)
Справа півосель.
Що півоселі осягнули намічену ціль, це виключно заслуга того українського учительства, яке взяло на себе тяжкий обовязок праці на півоселях і то в часі вакацій, призначених на відпочинок. Праця була тяжка, получена з всякими прикростями, та при кінці півосель мож було зауважити, що у всього учительства свідомість добре сповненого обовязку дала їм повне вдоволення. Повне признання і щира подяка для учительства зі сторони родичів дітей, з якими всюди тожна було стрінутись, є незбитими доказами успішности їх праці і то праці в тих часах коли праця на инших ролях придавлена ворожою рукою притихла.
Все учительство заняте на півоселях що тижня відбувало конференції, на котрих застановлялося над всякими справами звязаними з півоселями і придумували всякі нові забави і инші педаґоґічні средства, взаїмна виміна думок і подавання до відома всяких запримічень вели до дуже цікавих педаґоґічних розправ, яким присутні кандидати учительського стану з великою цікавістю і користю прислухувалися. На кождій такій конференції було 25 — 30 педаґоґічних сил. Одно прикро разило, що на одну десятку жіночих педаґоґічних сил був ледви один мущина. Взагалі на півоселях давалася відчувати недостача мужеських педаґоґічних сил. Є це тема, про яку можна багато писати, і над чим треба-би призадуматися.
Управа кождої півоселі була поділена: 1) на чисто педаґоґічну управу, 2) на адміністраційну управу.
На чолі кождої півоселі стояла управителька(тель), а инші учительки (лі) як провідниці (ки) разом з управою вели головний педаґоґічний нагляд.
Учителькам (лям) провідницям (кам) признані були помічничі сили з кандидаток учительського стану і старшої шкільної молодіжи, які як помічниці (ки) під доглядом провідниць вели окремі відділи. Сегорічні перші чисто українські півоселі у Львові можуть повеличатися тим, що всі заняті на них сили становили гармонійну цілість, а помічниці (ки) своєю ревною працею уміли позискати за короткий час щире привязання і любов у дітей, що є найліпшим доказом успішности їх праці і позваляє мати основану надію, шо незадовго самі як учительки займуть визначне місце в праці для "Рідної Школи".
Адміністраційна управа складалася з одної або двох учительок для кождої півоселі (залежало це від числа дітей). — До обовязків тих учительок званих популярно шафарками належав нагляд і ведення цілої господарської сторони півосель. Їх обовязком було відбирання середників поживи з головного маґазину, догляд над перевозом до маґазину поодиноких півосель, ведення книжок, які доказували скількість одержаних припасів, щоденний видаток і щоденний стан маґазину. Та головною задачю були снідання і обіди для молодіжи. Не була це легка річ, коли зважиться число ходячих дітей. Пані шафарки що тижня відбували засідання, на яких раджено над справами чисто господарськими.
Що подавані страви були смачні, давані у відповідній скількости і у властивім часі, це заслуга пп. шафарок. Всі вони заходились, щоби щось нового а доброго подати дітворі, а найліпша їх охота була вязана тим, що було це масове живлення, а як таке не могло дати страв, котрі вимагали довгого часу до приладження, а крім цего одержували лише певного рода припаси, які не позваляли на велику ріжнородність.
Найщасливішими були ґімназисти, навіщаючі півоселю при вул. Потоцького, бо невелике їх число робило можливим приладження для них всяких потрав.
Пп. шафаркам були придані до помочі кухарки і инші помічники.
Управа І. півоселі (при вул. Супінського) спочивала в досвідних руках гром. Стефанії Пашкевич, з якою успішно трудилися учительки гром. Ольга Каштанюк, Параскева Королик і Марія Орисік.
Як помічниці (ки) записались добре в памяти дітей гром.: Анна Болозовська, Степан Болозовський, Марія Кузьмяк, Марія Мельник і Марія Павлівна.
Адміністраційну управу вели з початку гром. Марія Ліщинська, а відтак гром. Одарка Навроцька.
На II. півоселі (при вул. Потоцького) були два окремі відділи. Відділ ґімназистів, який вів проф. д-р Александер Тисовський, відомим орґанізатор українського пласту при діяльній співучасти о. Е. Монцібовича. Надзір над кухнею для ґімназистів обняли гром. М. Раковська, зєднуючи собі повне признання у найстарших а тим самим найбільше вибагливих півоселян.
Другий відділ цеї півоселі це відділ народньої школи, який в липни вели гром.: Іван Буцманюк, Катерина Винницька, в серпни гром. Морозівна і сестри Васяліянки (через оба місяці), а яким помагали помічниці гром.: Анна Білик і Олена Лісковацька.
Адміністраційну управу вели СС. Василіянки.
Енерґічним управителем III. (найбільшої) півоселі при школі Грінченка на городецькому передмістю був гром. Михайло Таранько, якому як провідниці помагали ревно гром.: Евфрозина Дориківна, Марія Вербицька, Олена Сулицька і Антін Строкон.
Як помічниці сповняли совісно свої обовязки гром.: Катерина Базарник, Ольга Гладилович, Юстина Замрикотівна, О. Івахівна, Елеонора Сеник, М. Турянська, Осип Остап і Я. Несторович. Гром. Ірина Гладилович і Марія Дориківна були адміністраційними управительками.
Під проводом гром. Софії Марек а по її відїзді гром. Романи Стеблецької при діяльній співучасті гром. Олени Олійник розвивалася гарно IV. півоселя при школи ім. короля Данила.
Гром. Катря Процайлівна і Ольга Ломаґа як помічниці вели свої відділи, а гром. Мечислава Оссовська адміністраційну управу. Пластун Максимович помагав успішно у веденню дітей, і дав доказ що добре розуміє провідні ідеї пласту.
Гром. Олена Ріппель була управителькою V. півоселі (при школі ім. князя Льва). Збільшаючася все фреквенція цеї півоселі свідчила найліпше про її управу і працю провідниці гром. Олени Гринчишин, помічниць гром. Стефанії Худяк і Ярослави Цибульської і адміністраційних управительок гром. В. Дудкевичевої і Ірини Кахникевич.
Крім тепер наведених осіб, займалося півоселями і багато инших осіб, котрі посвячували їм свою працю і дорогий час.
(Докінчення буде.)
[Вперед! 03.10.1919]
(Докінчення.)
Не буду подавати в який спосіб були діти на кождій зпівосель з окрема заняті, піднесу лише деякі важніщі.
Ближчі і дальші проходи та прогулька до cусiдних сіл місцевостей вже самі для себе причинялися до фізичного розвою. Коли узглядниться, що на тих проходах діти слухали оповідань з рідної історії, викладів з ботаніки (гриби — лікарське гілля), і т. д., користи були значні. Нe треба забувати, що інакше діти слухають і памятають приміром історію Львова розказану їм на високім замку чим у шкільній салі.
Діти ходили до купелів до ставу на Залізній воді, де також вигрівались на піску до сонця о скільки сегоріч погода на це позваляла. Старша дітвора з одної півоселі звиділа український національний музей і музей ім. гр. Дідушицького, де слухали відповідних пояснень.
Не буду спеціяльно підносив науки впоряду, руханки, співу, бо це є звичайні річи на півоселях.
Коли не мож було користати з проходів діти бавились на подвірю або в комнатах. Всі забави і гри мали педаґоґічний підклад. Метою одних було вправляти память, инших розвивати зручність, бистроумність, солідарність і т. д.
Нe треба підносити, що звертано належито увагу на патріотичну сторону виховання.
Вертаючи до справи відживлення запримітити належить, що після обчислення американських фаховців належало давати дитині денно 6 декаґрамів муки, 3 дк. молока, 2 дк. рижу, 1 дк. товщу, 2 дк. фасолі, ½ дк. какао і 1 дк. цукру. Таку скількість пoживи одержував комітет для кождої зголошеної дитини а в одержуваних середниках містяться всі найважніщі части людської поживи.
Від 23. липня 1919 удалося одержати подвійний приділ, це є подвійну скількість висше вичислених середників.
Розуміється само собою, то висше наведене обчислення є лише теоретичне, бо не мож зварити одного дня страви, зложеної зі всіх наведених середників. В практиці було так, що одного дня діставали діти приміром більшу скількість рижу, за те слідуючих днів рижу не діставали але що иншого.
Ученики півосель діставали два рази денно страву. Рано о 9. годині по приході на півоселю діставали какао на молоці з хлібом а відтак коло першої години другу комбіновану страву з одержуваних середників. Були це мучні страви, риж, риж з молоком, риж з какаом і т. п., до приправи яких докуповано часами инші потрібні річи.
Кожда дитина мусіла приносити зі собою потрібну до їдження посуду.
На спеціяльну просьбу комітету, учительство зволило також користати з підавання страв, як це зрештою діялось і по инших півоселях.
Підношу це длятого, що таке поставлення справи є вказане дуже поважними основами. Через спільне споживання страв затіснялись лише звязи між дітворою а учительством а діти бачучи що і учительство їсть користали тим охотніще з подаваних страв. Не менше важне було і це, що в цей спосіб мож було все оцінити спосіб приладження страв і запримічені недостачі усунути.
Сегорічна півоселя закінчилася спільним богослуженням в катедрі св. Юра 27 серпня 1919. Цего дня або слідуючих кожда з півосель уладила торжественні закінчення, на які зложилися продукції всякого рода самих півоселян, як хоральні співи руканкові і музичні продукції, деклямації, сценічні картини, то що.
З деяких півосель (школи Грінченка) був у "Впереді" окремий звіт, шкода що не зладжено звітів з инших закінчень.
Поза присутністю на тих закінченнях, українська cycпільність у Львові не показала більшого заінтересування справою півосель і справою опіки над дітьми з окрема. А справа ця вимагає і накладу праці і фонду.
Цілий тягар праці зложений був на плечі о. радника Лициняка. І хто ближше придивлявся його роботі мусить бути з повним признанням. Він сповняв всі функції, які були лише потрібні, проводив всім засіданням (від 4. мая до 26. серпня 1914 було їx 35) відбував кілька разів в тижни конференції в маґістраті, старався що тижня о новий приділ, відбирав, важив і розподілював його і т. д. Це, що він робив безінтересовно, робило по инших комітетах кілька осіб за окремим гонораром маючи всякі вигоди як авта і т. д.
Видатки на кухні, розвезення мoлока і на півоселі були дуже значні. Ніхто не журиться, звідки і хто їx покрив.
Акція відживлення дітей має вестися далі. Чи буде можна її повести, це лежить виключно в руках української суспільности. Суспільність, яка не пожаліла крови для здобуття кращої будучности, не пожалує грошей для cвoєї дітвори, — будучности народу.
[Вперед! 04.10.1919]
04.10.1919