При кінці липня с. р. уступив зі свого становища голова української мирової делєґації в Парижі, Сидоренко, а Директорія Укр. Нар. Республіки займенувала головою тої делєґації дотеперішнього посла Укр. Нар. Республіки при Ватикані, ґрафа Михайла Тишкевича.

 

Новий голова укр. мирової делєґації походить зі старого аристократичного роду українського, який опісля спольщився. Предок ґрафа Михайла, Василь Тишкевич, воєвода Підляша, відомий в історії зі своєї опозиції проти люблинської унії, в жіночій лінії ґраф Михайло є потомком князя Константина Острожського, славного фундатора Академії в Острозі і видавця багатьох книг.

 

Ґраф Михайло Тишкевич належить до тих аристократів, що вернули на лоно своєї народности, яку їх предки покинули. Робить це в часі, коли такий поворот не тільки що не давав ніякої надії на почести, але наражував на переслідування і матеріяльні втрати. Ставши Українцем, ґраф Михайло, маючи 31 літ, продає свої родові документи і перґаміни з королівськими підписами та печатками предків і саме за ці гроші установляє Михайлову премію при товаристві "Пpoсвiтa" у Львові для найкращих драм, траґедій або повістей з минувшини України.

 

Його український патріотизм скріпився мотивами укр. письменниці О. Косачевої (Олени Пчілки) та митрополита ґp. Шептицького і він стає гарячим оборонцем української справи і то в часі, коли становище українства в Росії було незвичайно тяжке й багато людей уважало його безнадійним. І так пр. коли російське правительство заборонило святкувати 100-літний ювілей уродин Шевченка, ґраф Михайло демонстрував проти тієї заборони, даруючи Укр. Науковому Товариству в Київі квоту 45 тисячів корон з приводу Шевченкового ювілею.

 

В часі всесвітної війни стає Михайло Тишкевич найрухливійшим і найпопулярнійшим пpoпaґaтopом і оборонцем української справи в державах коаліції. Його численні статті являються у всіх поважних орґанах західньо-европейської преси — передовсім в анґлійській і французькій.

 

Попри діяльність публіцистичну, розвиває ґраф Михайло ще важнійшу діяльність діпльоматичну в користь українства. Його численні меморіяли, висилані до правительств великих держав і переписка з визначними політиками будуть колись свідоцтвом, як потомок Острожського серед змінених обставин запопадливо старався служити справі українського народа.

 

Також на згадку заслугує його чоловіколюбна діяльність в часі війни в користь українських збігців; на підмоги для них зложив він справді княжі суми.

 

Тепер ґраф Михайло Тишкевич на новому, одвічальному становищі як голова української мирової делєґації в Паpижi служить справі українського народа.

 

[Український голос, 14.09.1919]

 

14.09.1919