Науковці ідентифікували п’ять варіацій генетичного коду, що сприяють гомосексуальній поведінці. Все ж поодинці ці варіанти мають мінімальний вплив і лише два з них трапляються в представників обох статей – засвідчує дотепер наймасштабніше ДНК-порівняння на цю тему. Тож здається очевидним: не існує «гена гомосексуальності» і зчитати сексуальну орієнтацію лише по генетичному підпису людини неможливо, наголошують учені в журналі «Science».
Зображення: Deosum/ iStock.
Чому деякі люди надають перевагу сексуальним партнерам тієї ж статі, натомість інші – представникам іншої? Очевидно, що сексуальну орієнтацію визначають як і психологічні, так і біологічні впливи. Проте детальні її чинники невідомі. Все ж частота, з якою гомосексуалами стають члени однієї сім’ї або ідентичні близнюки, доводить: має бути певна генетична основа для сексуальних преференцій – і її вплив оцінювали в 30%.
Проте де ховаються ці гени? 2017 року науковці вперше виявили два генетичні варіанти, що дещо частіше зустрічаються в гомосексуальних людей, ніж у гетеросексуалів. Тоді в дослідженні взяло участь 2000 учасників, і оскільки для повногенного пошуку асоціацій (Genome-wide association study) цього замало, тож взаємозв’язок залишався радше спекулятивним. Уже тоді науковці дійшли висновку, що мають бути інші, ще не виявлені генетичні чинники.
Тепер вчені на чолі з Андреа Ґанною (Andrea Ganna) з Массачусетського генерального госпіталю в Бостоні заново взялися за пошуки генетичних варіантів сексуальної орієнтації – у найбільшому наразі дослідженні свого роду. Для цього вони порівняли мільйони окремих генетичних «літер» у загалом 420 000 чоловіків і жінок з Великої Британії та США. Їхні сексуальні вподобання науковці визначили детальним опитуванням.
Результат: «Ми ідентифікували п’ять маркерів, що пов’язані з гомосексуальною поведінкою», – повідомили науковці. Тобто ці генетичні варіанти значно частіше зустрічаються у людей, що є гомосексуалами, бісексуалами або в інший спосіб виходять за межі гетеросексуальної поведінки.
Лише два ці генетичні варіанти були значимі для обох статей. З решти генетичних маркерів два були важливими для чоловіків, один – для жінок. «Варто відзначити, що більшість інших досліджень засвідчувало сильніший збіг генетичних задатків у представників різних статей», – сказали Ґанна з колегами. Це означає, що генетична архітектура сексуальної поведінки у чоловіків і жінок однакова лише частково.
Впадає в вічі також, що кожен із п’яти генетичних маркерів зокрема має незначний вплив на сексуальні вподобання. Адже ці генетичні варіанти були присутні у негетеросексуальних учасників максимум на 1% частіше, ніж у гетеросексуалів. «Якщо ж брати до уваги цілий геном, генетичні відмінності пояснюють 8–25% відмінностей у сексуальній поведінці», – повідомили вчені.
На їхню думку, це означає: гомосексуальна поведінка – як і більшість складних людських ознак – формується сумою незначних ефектів багатьох генетичних варіацій. Крім ідентифікованих зараз п’яти генетичних маркерів, її, ймовірно, формують й інші, ще не виявлені генетичні варіанти, пояснили вчені.
Проте як вони впливають? Досі науковці можуть про це лише гадати, хоч є перші незначні підказки. «Ми знайшли дві цікаві кореляції, – повідомив Ґанна та його команда. – Один релевантний для чоловіків маркер пов'язаний з облисінням». Це могло б підтвердити припущення, що статевий гормон важливий для сексуальної орієнтації. Адже передчасне облисіння у чоловіків тісно пов’язане з реакцією коренів волосся на чоловічий статевий гормон тестостерон.
Інший генетичний маркер охоплює деякі гени нюхових рецепторів, тобто тісно пов’язаний зі сприйняттям запахів. «Цікаво, адже запахи важливі для сексуального приваблення, – кажуть науковці – Проте ми ще не розуміємо, як достеменно це корелюється з сексуальною поведінкою».
Тож нові свідчення проливають світло на складну генетичну основу сексуальної поведінки та сексуальних уподобань. «Ми довели, що генетична архітектура цього явища дуже складна, – сказали Ґанна та його колеги. – Точно немає єдиного генетичного чинника, який у медіа люблять називати “геномом гомосексуальності”».
Отримані результати все ж ставлять нові запитання. Адже п’ять тепер ідентифікованих генетичних варіантів пояснюють лише частину генетичної основи сексуальних уподобань – і це на рівні популяції. «Вони ніяк не дають змогу здійснювати релевантні передбачення сексуальної поведінки для окремої особи», – наголошують науковці.
Крім того, майже всі учасники дослідження були європейського походження. Чи зберігаються ці ж генетичні маркери у людей азійського чи африканського походження, дотепер неясно.
Щоби зробити методологію дослідження та його результати доступними для широкого загалу, Ґанна та його команда зробили власний сайт. Там учені пояснюють деталі методики та дають свої інтерпретації результатів.
Nadja Podbregar
Genvarianten für die sexuelle Orientierung identifiziert
Science, Ganna et al, 30/08/2019
Зреферувала С. К.
03.09.2019