Вісім націй розвязаної Австрії зголосило свої права до державної спадщини по австрійській монархії, на підставі проголошеного Вільзоном прінціпу самоозначення народів на їх питомих областях.
І так, Німці заняли осередну область Австрії з Віднем та уконституовали німецько-австрійську республіку; Чехи в сполуці зі Словаками зорґанізували чесько-словацьку республіку; Поляки пішли з князівством краківським до Варшави; Словінці і Сербохорвати до Югославії; Італійці до Італії; Румуни до великої Румунії; а ми Українці?
І ми Українці зголосили наше право до українських областей розвязаної австроугорської монархії і тяжкою жертвою крови утвердили це право, та завдяки хижацьким посяганням наших сусідів ми досі не стали ще господарями на своїй землі. Нашого державного права нам не признають.... Східню Галичину дають тимчасом під польську управу; українську область Буковини намагаються забрати Румуни, а Закарпатську Україну ділять поміж себе Чехословаки і Румуни. Значить, тільки для українського народу не обовязує право самоозначення?...
Чиж це малоби остатися як постійне уладження відносин між народами бувшої Австрії? Чиж чотири міліони українського народу у східній Галичині і північній частині Буковини мають над собою зносити суверенне пановання несповна одного міліона Поляків у східній Галичині та румунської меншости національної у північній частині Буковини? В такім разі доля українського народу на цих областях булаби значно гірша і нещасливіша як під давньою Австрією, де український народ находив яку таку охорону своїх житєвих інтересів у центрального австрійського правительства супроти ворожих затій польських верховодів та буковинських румунізаторів.
А українська Закарпатська Україна має остати роздерта між дві сусідні держави, аби її відняти всяку надію сполуки з Україною?...
Ні! так не може бути, бо це супротивне всякому поняттю справедливости і волі народу!
Наше українське державне право находиться у міжнароднім процесі та отсей процес ще не скінчений! Цього несправедливого і безправного вироку, що нам держави антанти в Парижі приготовляють, ми не приймемо, бо цього нам не вільно зробити під грозою затрати нашого державного права і самостійности українського народу...
Ми чужого не бажаємо і на чужі землі польські або російські не посягаємо, але свого не дамо! Не дамо нашої землі, аби на ній чужі багатіли, а наш xлiборобський народ у панщинників обертали; не дамо ворогам нашої народньої волі і свободі топтати, а нас у політичне ярмо запрягати, та не дамо нашого народу винищувати, аби зробити місце ворожим кольонізаціям, бо ліпша і лекша нам смерть як життя в неволі.
Тому мусимо дальше і дальше боротися, доки не виборемо нашого пpавa державного для українського народу. Східне питання досі невирішене і наше державне право ще непересуджене. Воно стоїть у міжнароднім процесі...
Наше українське військо із галицької области сполучилось з українськими військами із Наддніпрянської України та цим типом доконали обі армії сполуку великої України, що у боротьбі найде своє право...
Український прапор
30.08.1919