Через що скаржився польський підполковник артилерії у відставці Тадеуш Филипович на греко-католицького настоятеля у Довгомостиськах
Церковний хор в Довгомостиськах. Кінець 1930-х. Посередині сидить - о. Наклович
23 липня 1924 року з Греко-католицького єпископського ординаріату до Високої президії воєводства у Львові направили повідомлення, що парафію у Довгомостиськах посів отець Ромуальд Наклович (1884 р.н.), який до того працював сотрудником у Соколі, Твіржі, Дмитровичах та згаданих Довгомостиськах. Вже 26 липня 1924 року до Мостиського староства надійшов запит щодо характеристики кандидата на місцеву греко-католицьку парафію о.Накловича. Зокрема, у воєводстві цікавились, чи не бере участь священик в політичному житті. У старостві листом від 6 серпня зазначили, що жодних перешкод, аби він очолив парафію, немає¹. Наклович належав до когорти найактивніших українських діячів повіту, що швидко помітили у місцевих польських колах. В другій половині 20-х років розгорівся конфлікт між ним та Тадеушом Филиповичем, інженером, підполковником артилерії у відставці, останнім довоєнним директором племстанції у Судовій Вишні.
8 липня 1927 року Т. Филипович написав скаргу на отця Р. Накловича у воєводське управління² з вимогою, аби священика перенесли на іншу парафію. У своєму зверненні він аргументував свою позицію, звинувативши священика у низці поступків, які не робили йому честі.
Тадеуш Филипович
Як довідуємось с листа, о. Наклович у тутешній школі мав 8 годин релігії, у рік – 300 годин, але учив, як стверджує інженер, лише 20, і цим «кривдив і дітей, і скарб, бо отримував гроші». Не подобалося Филиповичеві і те, що священик буцімто не протидіяв секті баптистів, яка діяла у селі, та мала відношення до випадків самогубства на релігійному ґрунті (вказувався інцидент з жінкою, котра втопилась у криниці).
Филипович звинувачував о. Накловича, що той за сповідь вимагає оплату у розмірі денного заробітку найманого робітника. Відтак, селяни надумали йти сповідатись у Судову Вишню, але у місті о. декан заявив їм, що мають свого священика³. Інший сюжет: коли на другий день Великодніх свят Наклович ходив святити могили, до нього підійшов місцевий житель Іван Козак, аби священик покропив і у нього, на що той відповів: «Мені ся не хоче, ти панський підлизайко».
У скарзі Филипович змальовує непрості відносини настоятеля з парафіянами. Буцімто селяни закидували священику, що він під час проповідей на богослужіннях вживає гострих висловів, зокрема, одного разу вказавши на одну жінку пальцем, голосно закричав: «Воша по тобі лазить». Парафіян такий поступок дуже обурив, «бо не гоже в церкві говорити про воші». Филипович захопився, змальовуючи усі «злодіяння» Накловича, бо звернув увагу навіть на його «ненависну бороду», зазначивши, що нею той дає привід для різноманітних насмішливих порівнять у селян. Зокрема, був випадок, коли дитина, побачивши отця на полі, перепутала його з жидом, який торгує телятами.
Филипович звинувачував довгомостиського священика у переслідуванні поляків. Наклович очолював місцеву філію «Каси Стефчика» і, користуючись своїми повноваженнями, не давав позичок полякам, зокрема відмовив тестеві Францішека Оліярника Антонію Драчинському та ін. При тому, як читаємо, отець охоче позичав тим, хто організовував весілля чи похорон, видаючи вексель з завищеними відсотками. Насамкінець, інженер озвучив, очевидно, основну причину своїх нагінок на священика – той, буцімто, вмішувався в політику, зокрема, організовував у селі напередодні виборів віча, на які приходили навіть комуністи, а також приймав у Судовій Вишні «підозрілих агітаторів», які говорять на поляків «полячки», та закликають до боротьби з ними. Це, як висловився Филипович, «крайні руські шовіністи з УНДО».
У воєводстві, ознайомившись зі скарою, зажадали роз’яснень у старостві. 30 липня 1927 року зі староства у Мостиськах до Президії був направлений лист щодо поведінки о. Накловича. Староста Август Згода вказав, що в період до призначення виборів до ґмінних рад греко-католицький настоятель у Довгомостиськах вів себе добре, і проти поляків не виступав. Проте, як тільки оголосили про проведення виборів, він розпочав жваву агітацію, підтримуючи УНДО. Наклович ставиться до поляків, як вказано у листі, «якщо не вороже, то в будь-якому разі неприхильно», провокував таким чином серед різнонаціональних мешканців ґміни «коментарі, які понижують статус духовних осіб». Староста підтримав вимогу про зняття Накловича с довгомостиської парафії.
21 липня того ж року зі староства звернулись до постерунку у Судовій Вишні щодо закидів у бік священика. 26 липня поступила відповідь – місцевий комендант Маховський підтвердив справедливість усіх звинувачень.
Подробиці цієї справи залишаються за лаштунками. Відомо, що 6 січня 1928 року з судововишнянського поліційного постерунку до староства у Мостиськах поступило повідомлення, що о. Наклович надалі «використовував церкву для агітації, в церковній канцелярії організовує зібрання агітаторів та збирається підбурити місцевих українців проти поляків». Свідками у донесенні вказані – керівник ґміни Ян Здобиляк та уже згаданий Антоній Драчинський. 14 січня Август Згода направив до Президіяльного виділу воєводства повідомлення та копію донесення з постерунку, таку ж копію направив до суду в Судовій Вишні, зазначивши, що «священик Наклович у зв’язку с передвиборчою акцією надалі інтенсивно працює і є особою, ворожою польській державності».
У воєводстві відреагували, направивши 18 лютого 1928 р. лист до єпископського греко-католицького ординаріату у Перемишлі, звинувативши Накловича у дискредитації священицтва. У тому ж листі подано перелік звинувачень інженера Филиповича, зокрема, священику закинули, що він підбурює людей не йти на жнива у двір.
У донесенні у воєводство вказано і на іншу цікаву деталь: Наклович, коли отримував презенту на парафію, обіцяв патронці Гелені Гашлякевич Филиповичевій, дружині Т. Филиповича, що у випадку якихось непорозумінь буде старатись про отримання іншого приходу. Тепер патронка наполягала на виконанні цієї обіцянки, проте позитивної відповіді не отримала.
Відповідні звернення у цій справі надіслали до Міністерства релігійних конфесій та народної освіти (Ministerstwo Wyznań Religijnych i Oświecenia Publicznego) та Кураторії львівського шкільного округу. Невідомо, які наслідки мало звернення мостиського старости до суду у Судовій Вишні та розгляд справи, окільки про його рішення ми не знаємо.
У 1931 р. у пресі з’явилось повідомлення про арешт греко-католицького настоятеля у Довгомостиськах Ромуальда Накловича (у тексті помилково – Налковича) за зловживання, яких він допустився у «Касі Стефчика», чим завдав шкоду її членам. Священика відправили до в'язниці окружного суду у Перемишлі⁴. Очевидно, невдовзі отця відпустили. У будь-якому разі в «Шематизмі» 1938-1939 рр. саме він фігурує, як настоятель храму Воздвиження Чесного Хреста у Довгомостиськах.
***
Обопільних українсько-польських нагінок у міжвоєнне, можна сказати, посттравматичне двадцятиліття, було очевидно більше. Не всі вони виходили за межі повіту чи усних звинувачень та образ. Скільки у Филиповичевій скарзі правди, а скільки фантазії, сказати непросто. У кожному разі українській інтелігенції у той час доводилось працювати у складних умовах, що засвідчують десятки інших сюжетів. Цькування Накловича є лише одним із дрібних епізодів до ширшої картини тогочасної польсько-української «неприязні».
P.S. Отець Ромуальд Наклович відійшов у засвіти 2 липня 1965 року у Відні. У некролозі Теодор Гаврилів зазначив, що покійний був очевидно найстаршим українським священиком «по цей бік залізної заслони». Йому довелось зазнати чимало життєвих негараздів – у 1916 році померла дружина отця Накловича, і він залишився з трьома малими дітьми. За свою громадсько-політичну позицію та діяльність довелось терпіти зокрема і арешти. Поляки називали о. Накловича «ксьондзом-гайдамакою». Розлучитись з Довгомостиськами йому довелось в період Другої світової війни. В той період отця спіткало ще одне випробування – син Сергій потрапив у полон до більшовиків і пробув у концаборах 10 років, звільнений лише після прохань австрійських чиновників, зокрема федерального канцлера Леопольда Фіґля. Поховали отця Ромуальда Накловича у родинній гробниці недалеко церкви д-ра Карла Люґера на головному цвинтарі Відня⁵.
____________________
¹ ДАЛО. Фонд 1. Опис 14. Справа 1571. Арк. 1-4.
² ДАЛО. Фонд 1. Опис 14. Справа 2247. Арк. 1-11.
³ Настоятелем у Судовій Вишні був о. Василь Полянський, а деканом Судововишнянського деканату – настоятель у Никловичах о. Іван Косоноцький.
⁴ Expres Zagłębia. Sosnowiec, 25 lutego 1931 r. Rok VI. Nr 55. S. 2.
⁵ Свобода. 1965. Р. LXXII. Ч. 145. С. 4.
30.07.2019