Коли говорити про ті чи інші національно-громадянські завдання, які маємо тепер виконати, то само собою виринає питання про людей, які мають дати еліті ту чи іншу свою працю чи допомогу, як також про матеріяльні засоби, потрібні для цієї праці. Ось інколи чуємо нарікання на байдужість нашого суспільства до громадянських справ, на його нежертвенність, недисциплінованість, проте доводиться ствердити, що все це нарікання, які більше повторюються за старою звичкою. Уважний обсерватор нашого громадянського життя мусить зауважити щось цілком інше. Чи то внаслідок безпереривного виховання в атмосфері національно-громадянського життя, чи то підо впливом тих нещасть, що спадають на наш народ, українська суспільність — народ та інтеліґенція — виявляють нині велику здисциплінованість, глибоке розуміння різних національно-громадівських завдань тa щедру, часто зворушливу жертвенність. Нема часу і місця про це писати ширше, але коли згадаємо такі ще розмірно недавні різні широкі акції та здвиги в Галичині, як, напр., свято "Українська Молодь — Христові", різні конкурси хорів, театральних гуртків, окремі акції серед еміґрації в поодиноких державах Европи, — то мусимо ствердити рішучий позитивний перелім.
Самособою, українська суспільність не ставиться цілком безкритично до кожної акції, але кожну розумну, добре організовану справу завсіди радо й щедро підтримує. Нині затримка є лише за елітою: не широка суспільність, а українська еліта переживає кризу. Летаргія еліти — найбільша небезпека для народу... Тому вона мусить із неї якнайскоріше пробудитися...
Так, коли розкрити дужки високих фраз, неясних формул і мрячних побажань з приводу української еліти, прийдемо до низки цілком практичних, а часто і прозаїчних та не нових справ. Це може навіть розчарувати! Aлe даремне. Організм державний, національний, суспільний, як і організм людини — від віків через Олександра Македонського, Наполеона і до наших днів живе основними устійненими законами і порядками, лише з маленькими відхиленнями, надбудовами і прикрасами. Коли ці основні закони і порядки десь порушуються, організм починає недужати і гарячкувати, нищитися, розкладатися, аж до небезпеки самої смерти. Так є нині з Україною. Еліта — ця провідна частина кожного народу — є природним опікуном, сторожем, лікарем, батьком свого народу. Вона повинна робити все — велике і мале, важливе і дрібне, — що тільки може допомогти хворому організмові. Чим більша небезпека, тим поважніші і відповідальніше завдання еліти. Це — її іспит педед народом та історією. В таких часах вона не сміє бути несконсолідована. Вона повинна відкинути й забути усе дрібне, несуттєве, що стоїть на перешкоді об'єднаній праці. Вона мусить діяти швидко і енергійно, а головне, — об'єднано! Вона мусить бути винахідлива, відважна, героїчна! Їй не вільно кермуватися настроями або химерами. Вона мусить уміти витримувати, діяти позитивно. Їй не вільно поринати тільки в дрібних особистих життєвих справах. Її доля тісно зв'язана з долею українського народу. Все це падає нині на українську еліту, — нині, в найтяжчу добу історії українського народу.
Чи свідома вoнa цього? Чи готова поробити з цьoгo належні висновки?...
Краківські вісти
14.07.1944