Дісціпліна походить від латинського слова disco — вчу ся, дісціпліна — наука, вишколення або карність (від кари). Під військовою дісціпліною розуміємо таке поведення військової особи, аби не треба її карати. Карність осягаємо через пановання над собою. Не тільки тіло мусить бути вишколене й вимуштроване, але й дух загартований і перенятий почуттям порядку. Сама зверхня карність, оперта на постраху, як се було в давній російській армії не веде війська до побіди. Віповідно до того також обяви карности є зверхні і внутрішні або моральні.
Доброго жовніра пізнаємо по його поставі, по вигляді, по однострою, по ході, по способі як поздоровляє і як голоситься при звіті. Оферма стоїть покривлений і згорблений, в очи не дивиться, йде хитаючись як качка про однострій не дбає. Мундур у нього засмарований і подертий, ґузики пообривані, черевики не чищені, до звіту стає непідголений, салютувати не вміє, хоч би й два роки сидів при вишколі (кадрі). При рапорті ще руку не відняв од шапки, а вже зачинає говорити. Та що то Вам богато оповідати! Самі ви, жовнірі, бачили й бачите нераз таких покрак у коши, на вулиці, при звіті і в полі. І чули Ви про що просить оферма при звіті! Про відпустку — розуміється! Ледво верне з одної, вже знов проситься. То жінка хора, то мама, то знов тато, то дитина, то брат жениться, то сестра віддаєся, то гній хоче вивезти, то патичче з ліса привезти. Находить тисячні причини, накликає на цілу фамелію всякі хороби й нещастя, аби тільки вирвати ся зі сотні, хоч би перед самі їм боєм. І лазить такий некарний стрілець до дому, поки його ноги носять. Здирає одну пару черевиків до другій і переноситься з відділу до відділу, аби старші не знали коли був на відпустці. Така оферма шкодить державі, шкодить військови, бо нищить обуву і спізняється з відпустки, шкодить своїм товаришам, бо другі, які нераз місяцями стоять безпереривно в полі, не можуть через нього дістати заслуженої відпустки. З такими некарними одиницями повинні стрільці самі робити порядок! Не пускати їх до звіту, ганьбити і соромити, а як треба то й прочуханом і провчити!
Се правда, що наша держава бідна, фабрик сукна в нас нема, а довіз із заграниці утруднений, нема в нас великих магазинів з одягами, але все таки карний і чесний стрілець шанує побраний мундур, не плямить його, як подреться десь зараз зашиє, не витирає його на дошках в криміналі, як дістане раз на пів року відпустку, то не лазить милями по камінню і не дре черевиків, які в нас тепер дуже дорогі і трудно їх дістати.
Карний жовнір не йде вулицею як корова, але держиться просто, дивиться кождому в очи сміло, поздоровляє радо. Не чекає аж його спинить серед дороги старшина, аж його спубличить чи й поза вуха вдарить і скаже 10 разів поздоровляти. Як добре вихована дитина поздоровляє своїх родичів, учителів і знакомих, так і карний жовнір салютує всюди своїм старшинам.
Він панує над своїм тілом та не позволяє йому на жадні вибрики, які би могли понизити його в очах товаришів, ба навіть цівілів! Не впивається, не робить публичного бешкету, не уряджує бійок.
Але ще важнійша внутрішна карність, яка основується на послуху. Правдива свобода не полягає в тім, що кождому вільно робити те, що йому подобається або й нічого не робити. Чоловік жиє серед суспільности і мусить підчинятися всяким обмеженням, без яких пожиття загалу було би неможливе. Народна приповідка каже "хто людий не шанує, той сам себе не шанує". Хто других не слухає, той і сам не находить послуху. Як стрілець повинується приказам своїх старшин, так і офіцири мають своїх наставників, а навіть найвисша команда підчинена приказам правління, стратеґії і мусить усі брати під огляд добро вітчини.
Карність є основою всякого суспільного життя.
Як у родині діти мусять слухати тата й мами, школяр учителя, так і вояки своїх старшин і підстаршин.
Без карности членів неможивий розвиток товариств ні партій, через некарних горожан упадає держава тай армія держиться карністію стрільців.
Коли возьмемо приміри з давнини, то мусимо подивляти карність грецьких військ, які малими силами відпирали численні полки Перзів. Особливо спартанський полководець Леонід заслугує на похвалу.
Його відділ 600 жовнірів вигинув до останного мужа, а не піддався ворожій армії. Висока була карність у македонськім і римськім війську.
В новійших часах виробили Прусаки найострійші правила військової дисципліни. На їх військовій орґанізації взорувалися всі армії світа.
Через недостачу карности розпалася найбільша армія світа — росийська. Але ті самі большевики, які для своїх партійних цілий підкопали дісціпліну в росийській армії через заведення жовнірських рад, знесення ранґ і відзнак, знесення обовязку поздоровлення, — як тільки дійшли до власти, зараз постаралися привернути карність в aрмiї.
Розпустили жовнірські ряди, порозвязували вибрані виділи і назад привернули старшин не вибираних, а назначуваних. За найменшу дрібницю, за непослух або втечу караютъ смертю через розстріл.
І наша молода українська армія потребує карних стрільців і карних старшин. Наша військова дісціпліна оперта по части на німецькій практиці а по части на давних козацьких звичаях, з притіненням демократичних основ.
Офіцери і стрільці обовязані поздоровляти на вулиці старших, а на поздоровлення відповідати зараз, глядачи собі в очи. Від простого стрільця до найвисшого старшини є вимаганий безоглядний послух.
Де нема карности, там приходять кари. Всяке відхиленнє від дісціпліни приносить шкоду тому, що провиниться: дають йому по козацькому звичаю порцію буків, саджають до вязниці або навіть ставлять перед полевий суд.
Досвід великої війни показує, що некарне військо поносить усе найбільші страти.
Возьмім приміри:
Сотня заалярмована в ночи має йти безпроволочно на позицію для обсади важного становища. Люди збираються поволі й неохотно, частина остає по кватирах, сотня приходить за пізно, коли вже ворог заняв вигідні становища і мусить потім три рази йти на приступ, щоби відбити від ворога той відтинок фронту.
Або другий примір: сотня находиться в бою, дістає приказ держати становища до крайности. Але люди здеморалізовані стріланиною, не слухають старшин і подають ся взад. При відвороті більша їх часть гине від ворожих куль, а решта в приступі слідуючого дня. А коли би видержали в стрілецькому рові, то переважно остали би живі і здорові.
Стрілець стоячи на варті перед дротяними засіками задрімався. Ворожа чета підкрадаєть ся тихо, вбивають стійкового ножем, потім нападають на відтинок сотні і при помочи ручних ґранатів роблять велике замішання.
Полева сторожа розкладає собі за горбком огонь, щоби загрітися. Ворожа стежа бачить дим, заходить сторожу з заду і несподіваним отвореням огня розсіває сторожу, частину кладучи трупом, забирає також кількох до неволі.
З тих примірів бачите, любі жовнірі, що то значить некарність і яку шкоду може принести стрільцеви, відділови й цілій армії!
[Стрілець, 18 мая 1919]
18.05.1919