Самбір, 21 червня
Свої треті відвідини Самбора драматичний театр ім. Тобілевича ознаменував поставою клясичної італійської комедії "Господарка заїздного двору".
Твір цей, що належить перу славного Карла Гольдоні, від часу свого створення для постави на карнавалі десь у середині XVIII. століття, став улюбленим гостем різних театральних сцен і ось уже близько двох сторіч тримається в репертуарі, захоплюючи глядачів своєю нескладною фабулою, своєю веселістю, грайливістю, своїми повчальними тирадами. Користувався успіхом і на українській сцені. Ще 1917-гo року ставив її в Києві в українському перекладі Загаров, а трохи згодом в Умані — Василько. Нею захоплювався театр ім. Франка на зорі свого існування, ставили його і багато інших театрів в Україні.
Гольдоні заклав в основу драматичної інтриги цієї п'єси боротьбу чоловіка з жінкою, з яких перший ненавидить загалом жінок за їх зрадливість, улесливість, нещирість, а друга, затронута його ставленням до жінок, ставить своєю метою підкорити його собі і внаслідок вмілого застосування своїх чарів та кокетства кінець-кінцем все ж таки призводить його до своїх ніг, але не користається наслідками своєї перемоги, бо зробила це не в своїх особистих інтересах, а лише для ствердження незмінної переваги жінки над чоловіком. Гострота інтриги, напруженість окремих епізодів, динамічне розгортання драматичного конфлікту, це якості, що підносять комедію до молієрівських висот, є прекрасним матеріялом для виявлення акторських обдаровань, але водночас вимагають до себе уважного підходу та старанної підготовки, відчуття того легкого стилю, в якому вона написана, для всебічного розкриття палких, пристрасних образів, зображених у цій комедії великим італійським драматургом.
Ставлячи цю річ, Театр ім. Тобілевича лише частково здійснив ті завдання, які покладалися на нього при сценічній реалізації п'єси Гольдоні. Постановник Ф. Федорович не висував перед собою далекосяжних завдань глибокого розкриття психологічних переживань окремих героїв, а мав на меті лише створити веселий розважливий спектакль. Все ж постава потребувала від її учасників більшого ознайомлення з часом і місцем дії, потребувала стараннішого опрацювання кожного образу, урахування специфіки февдального суспільства, в якому вся поведінка представників аристократичних кол, їх рухи, звертання, буквально кожний крок неодмінно супроводжувався різними церемоніями, що було виявом великосвітського тону і накладало свій штамп на всю ту добу. Без хоч би часткового відтворення цієї, нехай з нашого погляду і фальшивої, до смішного докучливої та непотрібної мішури і помпезности, але яка відогравала таку ролю в тодішніх відносинах, глядачі не одержать правдивого уявлення про ту епоху та репрезентантів її, виведених у Гольдоні.
Цей важливий момент якраз і недорахувала режисура в своїй роботі. Тому-то і виведені в п'єсі образи маркіза та графа в інтерпретації артистів М. Тагаєва і М. Каблукова не набули яскравих повнокровних рис аристократів відповідно до часу дії. Треба віддати належне обом виконавцям — вони грали старанно і доброякісно, але втілити виразних представників тієї доби з усіма її характерними особливостями — було їм не під силу.
Трохи ближчий до образу аристократа був Ф. Федорович у ролі Ковалева. Маючи в грі деяку експресію, пристрасність та драматичну виразність, артист в основному створив правильний тип.
Ніна Бельц в головній ролі господарки заїздного двору не створила тієї жвавої, темпераментної постаті вольової та екзальтованої жінки, яку так бажано було б побачити.
Добре провів ролю Джіованні Ф. Поздняков. Образ спокійного, флегматичного, але не позбавленого хитрощів слуги передано реально і правдиво. Слабше грав Фабріціо артист Є. Білецький.
Не можна не відзначити гарного декоративного оформлення та досить багатого вбрання, що цілком відповідали добі.
Львівські вісті
23.06.1944