Не виходиш із дива, чому така мала увага в Україні і у світі прикута до справи Віталія Марківа, яка майже нічим не відрізняється від справ Олега Сенцова, Павла Гриба, Володимира Балуха, Романа Сущенка та інших українських політв’язнів. А відрізняється вона лише тим, що «басманне правосуддя» над українцем здійснюється не в Москві, не в Криму, не в Північній Кореї і навіть не в Зімбабве, а у вільній і демократичній Італії, яка є членом Євросоюзу і НАТО. Справу Віталія розглядає суд міста Павії, де хлопець перебуває під вартою за звинуваченням у вбивстві поблизу Слов’янська у 2014 році італійського фотокореспондента Андреа Роккеллі, і абсурдність цього звинувачення настільки несамовито кричуща, що навіть не віриш у те, що таке може бути насправді у цивілізованій Європі. Якщо вже на суд для підтримки незаконно ув’язненого прибуває міністр внутрішніх справ чужої країни Арсен Аваков, то це про щось говорить, як і те, що акції на підтримку українського вояка відбулися в Римі, Парижі, Берліні, Будапешті, Мадриді, Таллінні, Лісабоні, Лондоні, Афінах, Нью-Йорку і Чикаго. Не буду тут зупинятися на деталях цієї справи, незаперечно, згодом вона увійде до світової класики несправедливих і сфабрикованих судових вироків, якщо до часу ухвалення вироку, найімовірніше 12 липня, не станеться якогось дива. Якби це було в Росії, то жодного здивування б не викликало, але в Італії..?
Та, зрештою, ми, напевно, мало знаємо про Італію. А варто б знати, що Реґіональна рада Тоскани (столиця цього регіону Флоренція) одноголосно проголосувала за резолюцію з проханням до уряду Італії щодо подолання санкцій проти Російської Федерації, а Регіональна рада Ломбардії (столиця Мілан) проголосувала за резолюцію «Визнання принципу самовизначення Криму і зняття санкцій з Росії». Аналогічну резолюцію ухвалили регіональні ради Венето (столиця Венеція) і Лігурії (столиця Генуя). Італійська право-популістська партія «Ліга Півночі» та замінник колишньої КПРС керівна російська партія «Єдина Росія» підписали угоду про взаємодію для сприяння економічному та культурному співробітництву. Останній приклад палкої італійської любові до Москви – це те, що італійський художник Даріо Гамбаріні намалював на полі трактором величезний портрет князя Київської Русі Володимира Великого і присвятив свій твір приїздові до Італії президента РФ Володимира Путіна. Путін під час недавнього візиту до Рима заявив, що він сподівається на допомогу Італії у відновленні повноцінних відносин між ЄС і Росією. А прем'єр Конте, своєю чергою, заявив, що санкції проти Росії не є самоціллю. Він назвав їх тимчасовим заходом і додав, що Італія працює над створенням умов для поліпшення зв'язків із Росією. Таким чином, Італія у своїй проросійськості вийшла на перше місце серед країн ЄС.
Глобальне русофільство, чи принаймні доброзичливе ставлення до Росії, у світі пов’язане насамперед з бабками. Росія ще від XVIII століття купувала прихильність до себе мішечками із золотом, і зараз витрачає на це мільярди доларів щороку, що незмінно дає позитивні результати. Та ще, окрім грошей, існує ідеологічно-ментальна складова Росії, яка притягує в орбіту свого впливу такі ж чи споріднені до себе людоїдські режими Північної Кореї, Ірану, Венесуели, Нікарагуа, Зімбабве etc. Що ж до цивілізованої Європи, то тут ксенофобську Росію на чолі з міні-Гітлером Путіним полюбляють так ж самі нацики: уражена історичним спадком муссолінівського фашизму Італія, усі інші можливі європейські нацики в інших країнах, наприклад, обтяжена нацистською спадщиною зі своїм ксенофобським ставленням до емігрантів Угорщина. Угорці, вочевидь, забули, що тисячу сто років тому були такими самими емігрантами і приперлися в Європу з Волги та Уралу, аби «віднайти нову батьківщину», але за іншими емігрантами право «віднайдення батьківщини» вони сьогодні заперечують. А, до речі, на воєнні злочини Угорщини стосовно Карпатської України ще чекатиме майбутній Нюрнберг.
Але є й інший прояв любові до Росії – генетична упослідженість історично зацькованих і заляканих нею націй. Чого ж така солідна і поважна Австрія виявилася такою путінофільською? А тому, що в неї історична спадщина двічі зґвалтованої: у 1938-му Німеччиною, у 1945-му – Росією. Багато хто забув, що російські окупаційні війська перебували в Австрії до 1955 року, а у Східній Німеччині – аж до 1989-го. Загалом Німеччина поки що утримується від відвертого русофільства, бо, вочевидь, історична пам’ять про майже дванадцять мільйонів загиблих від нацизму німців, точніше, від помсти за німецький нацизм, не дає їй кинутися в обійми такої близької за нацистським духом Росії. Але якщо б Німеччина була цілковито під впливом тої ментальності, яка зараз панує серед населення колишньої совкової НДР, то новітній союз а ля 1939 рік був би гарантований. Та з часом можливий і такий варіант.
Кажуть, нації, як і люди, дорослішають, набираються розуму, адже зараз важко собі уявити, наприклад, війну між Німеччиною і Францією, але ж багато століть вони між собою воювали і в цих війнах гинули мільйони з обох сторін. Приклад мирного співіснування Німеччини і Франції надихає, але історія любить бути довгою, хто його знає, що станеться з Європою років так через сто чи двісті? Людство має потужну амнезію до всього, навіть і до нацистських концтаборів, і, здається, Адлер слушно підмітив, що в середині XXI-го століття для німецьких юнаків Друга світова і Пунічні війни зіллються в одне нецікаве минуле. Історична амнезія – велике лихо. Лідери демократичних держав ніби не дурні люди, та нічого не вдіють із цією амнезією і недалекоглядністю. Виплекали на свою голову Гітлера, зараз плекають Путіна. Якщо рішуче не ізолювати Росії, а панькатися з нею усякими Північними потоками, зняттям санкцій і поверненням до ПАРЄ, то з роками це неодмінно призведе до глобальної війни. Чому нацизм у Європі, підживлений російськими грошима, являє собою величезну небезпеку для континенту, неважко здогадатися.
Євреї і цигани у 30-х роках минулого століття не нападали на німецьких жінок, не ґвалтували їх, а гомосексуалісти не влаштовували вибухів в аеропортах і не в’їжджали на вантажівках у натовпи на різдвяних ярмарках, але німці все ж відкрито чи мовчазно погоджувалися з Гітлером, що ці категорії людей заслуговують на знищення. Того, що згодом на одного знищеного нацистами рома чи гея буде знищено сотні німців, і навіть на одного єврея – два німці – тоді ніхто не міг собі уявити навіть у страшному сні. Не виключено, що зараз набагато легше буде переконати німецького філістера у тому, що для порятунку нації від знахабнілих мігрантів зі Сходу, які ґвалтують німецьких жінок, треба обирати й приводити до влади Альтернативу для Німеччини. Подібне може статися і в Італії, Франції, Австрії, Угорщині, тобто країнах, схильних до ксенофобсько-кремлівської «альтернативи». Народ собі подумає: невже комуністи, геї і цигани являли собою таку невідворотну загрозу для Великої Німеччини, аж їх знищували, а зараз тут, в Європі, розвелося неміряно явних азійських і африканських ворогів ситого і безтурботного життя споживацьких філістерів, і для цих брудних безхатьків ще й вигадують квоти для кожної країни.
Тобто до влади мають прийти ті, хто обіцяє припинити цю мігрантську навалу. Нова влада у цих країнах під шумок боротьби з мігрантами організує ще й вихід з ЄС і НАТО, і ось замість колишньої осі Берлін-Рим-Токіо виникає нова вісь Берлін-Рим-Москва. Німеччина цього разу вже не зробить тої помилки, яку зробив Гітлер, не об’єднавшись зі Сталіним, тоді усьому світові було б непереливки, з Путіним об’єднаються безсумнівно. Америка лишається в союзі з антиросійськи налаштованою Британією і скандинавськими країнами – і розклад для світової війни готовий. Те, що потім загине не 80 мільйонів європейців, а набагато більше (для чого ж існує у світі технічний прогрес), нікого не хвилюватиме, бо історія не є «вчителькою життя», як проголошувала колись латинська приказка. Ба більше, може взагалі нічого й нікого не залишитися, якщо комусь першому заманеться натиснути ядерну кнопку.
Причини і Першої, і Другої світових війн настільки несумірні з їхніми наслідками, що навіть ці дріб’язкові причини й згадувати зовсім нецікаво. Причинами третьої світової війни можуть стати ще малозначущіші речі, бо, здається, тут річ не в тих причинах і приводах до війн, які потім вивчають із підручників історії і не можуть второпати, які ж дебіли ті лідери країн, що, виходячи з якихось цілковито нікчемних підстав, прирекли на знищення десятки мільйонів невинних людей. Тут річ у чомусь величнішому, загадковішому й містичнішому. Війна як кара за гріхи – звучить не дуже переконливо, бо разом із грішниками гинуть і мільйони безгрішних, зокрема й малі діти, але інше пояснення важко вигадати.
Так що новий присмерк Європи, нова, за теорією Германа Гессе, «карамазовщина», новий хаос, безлад і самознищення мають всі шанси втілитися, якщо усіма можливими засобами не стримувати Росії та її нацистських посіпак.
