Міська бібліотека міста Брна нещодавно на своїй сторінці провадила опитування, пропонуючи читачам відповісти лише на одне запитання: ви читаєте поезію? Загалом було 850 відповідей, з них найбільше (275) – «ні, мені поезія не подобається», і лише 129 – «так само часто, як і прозу». Якщо говорити про те, що література загалом поступилася місцем іншим формам мистецтва, кіно, серіалам та відеоіграм, то позиції поезії у такому світі видаються ще менш обнадійливими. Тож перед поетами та їхніми видавцями постійно постає болюча дилема: залишитися камерною формою, цікавою лише кільком десяткам чи сотням людей, або ж шукати способи самовираження, близькі сучасним читачам/слухачам. Доволі часто поезія обирає другий шлях, комбінуючись із музикою, театром, відеозображеннями, особливими формами рецитації чи друкарського виконання. Побачимо цю тенденцію й у виконанні чеських та словацьких поетів на цьогорічному Місяці авторських читань.
Поетичну чехо-словацьку частину фестивалю розпочне 9 липня читання Павела Колмачки. Його називають спіритуальним, духовним поетом, хоча кожна його збірка передає трохи інші нюанси й акценти духовного життя. Ондржей Горак у рецензії на збірку Колмачки «Море» зазначає: «Привабливість його віршів походить «лише» зі здатності помічати те, чого інші не помічають». Жанрово це верлібри, іноді навіть вірші в прозі.
Павел Колмачка, автор збірки «Життя людей, тварин, рослин, бджіл».
У Львові автор читатиме з найновішої збірки «Життя людей, тварин, рослин, бджіл» (2018), яка схожа на попередні хіба тим, що складається із частин (Життя тіла, Життя вдень і вночі, Життя над кратером, Життя на межі, Ліс), які утворюють своєрідні цикли:
Події проминають, зникають серед полів, горбів,
але за поворотом, за найближчим закрутом
уже чекають нові.
Це чи не найбільш класичний поет із тих, що будуть представлені на фестивалі.
Група Вітрголц, яка виступить 17 липня, виникла 1994 року у Брно. Від початку існування вона особливий акцент робить на живу презентацію поезії. В електро-індустріальній обгортці гурт презентує поезію насамперед Карела Шкрабала та Далібора Маняса, меншою мірою інших поетів.
Група Вітрголц об’єднує музику й рецитовані тексти.
Вітрголц запам’ятався тим, що вперше у чеській культурі поєднав поезію з грою діджея, виступаючи в замку Гуквалди. На своїх концертах поети об’єднують музику, рецитовані тексти та художні зображення, у музиці експериментують із різними напрямами. Послухати і подивитися на Вітрголц можна тут , але ліпше все ж скористатися із актуального виступу поетів у Львові.
Іще один чеський гість Яромір Типлт – водночас письменник, перформер і куратор. Видаватися почав у 90-ті роки, тоді його називали enfant terrible чеської літератури. Нині він публікує авторські книги-об’єкти, книжки-перформенси, експериментує зі звуковою поезією. При створенні таких мистецьких явищ він співпрацює з іншими митцями, адже шукає спосіб, «як у правильний момент сказати щось у правильний спосіб: щоб це звучало правдоподібно і дивувало, але водночас лишалося оригінальним».
Письменник, перформер і куратор Яромір Типлт.
Такими експериментами Типлт прагне привернути увагу до поезії, яка, на його думку, несправедливо забута в епоху гугла. А між тим, вона надає нам унікальний, неповторний досвід. Збірка «Нескоро» (2016) містить, наприклад, вірш «Уламок В101», який перелічує ті емоції, які важливі в усій збірці і творчості автора: «буксування і стирання, складання, обдирання і блиск, кришіння та пил».
Словацький поет і продавець кави Ерік Шимшик також багато експериментує. Його збірка «Чабаї та інші ковбаски» (2017) відображає його прагнення поєднати поезію й гастрономію. Крім того, він цікавиться проблемою синестезії – психологічного феномену, що полягає у викликанні реакції одного з органів чуття, який свою чергою стимулює інший орган чуття.
Словацький поет і продавець кави Ерік Шимшик.
Для Шимшика важливий насамперед зв'язок кольору і тексту, він малює зображення своїх віршів та класичної поезії. Одна із частин його збірки написана у співавторстві з англійським поетом, цю частину створено за допомогою гугл-документу, куди вони по черзі вписували рядки віршів. У збірці збережено оригінальний, англомовний варіант тексту, адже перекладу він не піддається. Для того, щоб пояснити свої експерименти, автор написав маніфест, який також увійшов до збірки.
Наступний учасник фестивалю тісно пов'язаний із Україною. Петр Борковец був у Чернівцях на резиденції 2014 рокуі, тоді ж відвідав поетичний виступ Сергія Жадана і лишився глибоко враженим. За його словами, сотня людей, яка протягом двох годин захоплено слухає поезію, – мрія для будь-якого навіть відомого у Чехії поета. Сам Борковец, безперечно, до таких належить. Відомий він також завдяки роботі у видавництві «Фра» (саме там 2015 року вийшов чеський переклад «Московіади» Юрія Андруховича, а 2018 року – «Останній поцілунок Ілліча» Вано Крюгера) та поетичній кав’ярні «Фра», у якій збираються празькі інтелектуали.
Петр Борковец, автор збірки «Гербарій до чогось гіршого».
У поезії Борковец вирізняється вмінням поєднувати непоєднувані речі: наприклад, на мовному рівні він може сполучити в одному тексті лайливі вирази і вишукану лексику барокової доби. Мовна гра помітна вже з назви його останньої збірки «Гербарій до чогось гіршого» (2018), куди увійшли як старі, так і нові тексти. Візуально і типографічно кожна з його збірок створює чудове поєднання із самою поезією. Про себе Петр Борковец розповідає тут.
У 2015 році Борковец видав збірку, яка називалася «Верніш» – за іменем одного з найкращих чеських поетів-шістдесятників, Івана Верніша (українською його вірші вийшли окремою книгою «Прогулянка довкола пивоварні» у видавництві «Люта справа»). Останній учасник поетичної чехо-словацької частини МАЧ – Петр Грушка – пише про Верніша монографію. Усіх трьох поєднує любов до мовних і жанрових експериментів у віршах, які є водночас простими і глибоко метафоричними.
Петр і Франтішек Грушки.
Петр Грушка читатиме вірші у музичному супроводі Франтішека Грушки – навіть тут не обійшлося без загравання зі слухачами. Іван Верніш написав про Грушку, що йому вдаються вірші без зайвості, без ліричного недопалкування. Додати до такого визначення нічого не можна – варто просто слухати цю поезію в супроводі музики.
Гортаючи ці біографії чеських і словацьких поетів, розумієш, що тільки кілька з них у Львові читатимуть свої вірші з паперових книжок і не супроводжуватимуть їх елементами того чи іншого перформенсу. Більшість зі згаданих книг – гарні художньо оформленні видання, які хочеться тримати в руках, гортати, нюхати. Чи означає це, що поезія більше не є лише словом?
Презентуючи поезію світові нині варто думати і про супровід, візуальний, аудіальний чи пригодницький. Поезія стала пригодою? Змаганням в оригінальності комбінацій? Складним цілим, де авторське слово – тільки частина висловленої думки? Тільки поштовх для думок читачів?
Поезія змінилася? Стала гіршою, слабшою? А чи просто скористалася засобами, яких раніше не було? Втратила читачів? Чи залучила і повернула їх до себе у новій подобі? Чи несе вона у зміненій формі той же творчий потенціал, безмежжя значень, гру уяви? Побачимо на фестивалі, побачимося на МАЧі.
Фото: із офіційної сторінки Місяця авторських читань.
01.07.2019