Два характери.
Пітьдесятьлітні господарі, сусіди, Микола і Гриць, вибрались у місто на закупно. Миколу звали в селі хитрим, а Гриць був званий з своєї отвертости і щирости. По дорозі говорили оба про нечувану дорожнечу, про тяжкі часи воєнні. Коли доходили до міста, Микола розглянувся обережно і сказав тихшим голосом:
— Куме Грицю, а треба нам бути в місті осторожними, бо знаєте, місто, хоч наше, та тепер в чужих руках, а на нас ці чужинці так неласкаво дивляться.
— А тож нам можуть зробити? відказав Гриць. Таж ми люди спокійні, йдем у місто за потребою; таж голі і босі не будемо ходити, треба конечно собі і дітям дещо закупити.
— Та добре, добре! Але зачувати, що їм і наша мова не мила. І для того, щоби нам не впасти в яку непотрібну біду, думаю, треба нам буде в місті бодай як-так калічити чужою мовою. Знаєте, стереженого Бог стереже.
— Taк, куме Миколо, але і це правда, що хто матір забуває, хто рідної мови і віри стидається, того Бог карає. Я, хочби прийшло стерпіти яку наругу чи навіть що гіршого, своєї мови не постидаюся, не випруся. Яку кому мову Бог дав, такою мовою треба говорити. — Га? — відказав Гриць — я вас не силую, але все таки уважайте, бо днесь не тяжко в біду впасти.
Прийшли у місто. Довго находились, заки покупили то найпотрібніще, бо раз нема того всего, що потрібне, а по друга те, що є, то лихота, та до тога ще дорога-дорогітня. Гриць своєї мови таки не стидався; за ним осмілився і кум Микола. Справившися з закупом, сіли дещо перекусити.
В тім надійшло кількох чужих вояків. Наші господарі видалися їм підозрілі. Почалося розвідування: хто вони, звідки, які їх папери-перепустки. Виявилось, що вони ніяких паперів-лєґітимацій не мають, бо вони з недалекого села; але їм не довіряють.
Хитрий Микола бачить, що готова бути яка біда, хитро затаїв свою народність, зачав навіть крутити чужою мовою, та заявив перед вояками, що він також їх віри. І йому казали вояки зараз відійти.
Гриць-же свого не вирікся. Сказав отверто: я Українець, а до міста прийшов от за чим. І тут вказав на своє закупно.
Та це не помогло. Гриця перетрясено, та не найдено нічого кромі біблії, в якій Гриць тримав сховані паперові гроші. Та один вояк завважив, що в біблії є понарисувані якісь колісцята. То малі Грицеві діти порисували по книжці кілочка, як там котре вміло. Та це воякам видалося якимись таємними, шпіонськими знаками, і — Гриця серед наруги відведено під баґнетами до арештів.
Плакала Грициха з дітьми, коли дізналася, що стрінуло Гриця у місті. Не мали діти у що приодітися на свята; невесело було в Грицевій хаті без Гриця.
А Микола перехвалювався перед своєю жінкою: видиш, каже, який я хитрий; навіть вояків перехитрив.
А жінка до нього: а ти безуме, каже, то ти і звеш се хитрістю? То ти і в церкві апостола читаєш і з дяками співаєш, а своєї віри не знав пошанувати, тілько вирікся перед якимись там вояками! Чиж ти не знаєш, що так само зробив і Юда Іскаріотський? Гриць, — от чесна і свята душа! І не стид тобі за твою хитрість? Чи ти не бачиш cвoєї негідности? Як ти тепер перед людьми покажешся? Лучче зa cвоє невинно потерпіти, аніж cвoгo вирікатися. Бог видить довголітні терпіння нашого народа, тай хоче нас нагородити; а коли-би всі такі були як ти, то чим ми викупимо собі кращу долю і народню волю? Чи ти забув, як в читальні читали: "Народніх терпінь переповнена чаша, свята то і визвольна жертва наша!" Йдиж чим скорше і висповідайся з цього свого тяжкого гріха, інакше і дивитися на тебе не хочу.
А Грицько відсидів за свою упертість чи отвертість в арешті в холоді і голоді довший час. Вкінці таки його випущено. Якаж то була радість по його повороті! Жінка і діти плакали з радости, що отець родини, хоч збідований, та все таки здоров повернув до дому. Приходили і сусіди та тішилися з повороту Гриця.
А веселий як все Гриць говорить: "Ну і щож великого? Троха чоловік набідувався, але душа в мене чиста. На війну не ходив, то бодай таку малу краплю терпіння долляв до моря наших народніх, визвольних страданнів".
Переказав товариш недолі Михайло Злотський.
[Український голос, 15.06.1919]
15.06.1919