До 40-ліття з дня смерти Михайла Старицького
Львів, 3 червня.
Кропивницький, Тобілевич, Старицький — три славні клясики української драматургії відограли блискучу ролю в розвитку українського театру, створили для нього новий репертуар, виховали і згуртували навколо себе цілу плеяду визначних українських акторів, серед них і наших незабутніх корифеїв — Заньковецьку, Садовського, Саксаганського, Затиркевич-Карпинську. Вони ж заснували нову школу акторського виконання і піднесли сценічне мистецтво на новий, незрівняно вищий щабель, порівняно з тим, на якому воно було у нас до того часу.
Заслуги всіх трьох видатних драматургів будуть тим більш знаменні, коли урахувати, в яких тяжких, в яких несприятливих умовах довелося їм працювати.
Український театр часів виступу їх на арену творчої діяльности переживав зламні роки свого існування. Після руїнницьких наказів 1863 і 1876 років про заборону спочатку української мови та друкування українських книжок, а потім і постави українських п'єс та взагалі драматичних творів, що було тяжким ударом для всіх трьох видатних діячів театру, в 1881 р. вийшов нарешті дозвіл ставити українські п'єси. Українська сцена, як висловився згодом "Літературно-Науковий Вісник", стала культурною "твердинею... в часи повного, як здавалось, розгрому українського життя, просвітом, яким вона була в кромішній тьмі минулих десятиліть".
Основною найбільшою перешкодою, з якою зустрівся тоді відновлений український театр, був недостаток відповідного репертуару, обмаль п'єс, придатних для постави. Встала реальна потреба створити новий репертуар на українську тематику, що відповідав би вимогам тодішнього глядача і в межах дозволеного царською цензурою розповідав би і про історичне минуле українського народу і про його сучасне життя.
Це складне відповідальне завдання з честю виконали всі три визначні драматурги, спадщина яких по праву належить до кращих клясичних надбань української літератури для театру. Серед цих трьох славних імен виблискує ім'я Старицького, сорокліття з дня смерти якого оце нещодавно минуло.
Виходець з середнього українського поміщицтва, Михайло Петрович Старицький народився в 1840 році в селі Мазепинцях, на Полтавщині. Після закінчення полтавської гімназії був слухачем фізико-математичного відділу в харківському університеті, а згодом — правничого в київському.
Втративши рано батька і матір, Старицький жив і виховувався у родичів, в сім'ї Лисенків. Сестра Миколи Лисенка згодом стає дружиною Старицького. Останній цим самим міцно зв’язує своє життя з життям великого композитора.
Пройнятий любов'ю до свого народу і бажанням допомогти йому в його пригнобленому стані Старицький у чорні роки російської реакції, роки діяння наказу про нищення українського театру виступив з своїми поетичними творами, спрямованими проти деспотизму самодержавства, проти національного гніту та пригноблення рідного народу.
Особливо захоплюючись театром, Старицький з переїздом до Києва стає на чолі аматорських театральних гуртків. Ясно бачачи всю бідність і обмеженість тодішнього українського драм. репертуару, Старицький починає сам писати нові п’єси, які поруч з одночасно створеними п'єсами Тобілевича та Кропивницького знаменували новий етап в історії українського театру.
На драматургії Старицького виразно позначився вплив мельодрами. Основна колізія в його творах виникає і розгортаться не в наслідок внутрішнього конфлікту в душі людини, яка в процесі життя виявляє ті або інші характеристичні їй властивості. До змалювання драматичної колізІї Старицький підходить інакше. Вона виникає в його драмах несподівано на фоні залученої автором, часто штучної інтриґи, в якій виступають і боряться часто також штучно створені і для підсилення ефекту підфарбовані герої.
Раптова несподіванка, вибух розпаленої пристрасти, в багатьох випадках досить нетипової, потрібної лише авторові для здійснення його задуму, часто служить відправним моментом у творах Старицького і основною рушійною силою для розгортання драматургічної дії.
Найбільше своїх п'єс Старицький присвятив змалюванню життя і побуту українського села, його звичаям, традиціям та повір'ям.
Особливо відома його 5-актова драма "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечерниці", сюжет з якої взято з народної пісні та переказів про Марусю Шурай. Інша 5-актова драма "Ніч під Івана Купала" розробляє теж подібну тему засліпленої, безтямної любови. Як у цих, так і в більшості творів Старицького виступає мельодраматична фабула нещасного кохання, заздрощів, ненависти, прагнення помститися, отрут, вбивств, самогубств і божевіль з великим додатком фолькльорного матеріялу — пісень, обрядів, гaдань, народних звичаїв і вірувань.
У драмах, де Старицький виводить українську інтеліґенцію — "Не судилось", "Талан" помітні його спроби спертись на психологічному ґрунті.
Сповнені патосу, патріотичного піднесення та ідеалізації героїв драми Старицького на історичні теми. Минуле українського народу подано у романтично-забарвлених тонах. У відомій драмі "Богдан Хмельницький", ідеалізуючи образ великого Богдана, автор рішуче засуджує зраду батьківщині, запроданство, виводячи зрадника Барабаша гостро неґативною постаттю, що викликає ненависть глядачів. В історичній драмі "Оборона Буші" та інших виступають ті ж мотиви виспівування славної української історії, героїки Запорїжської Січі, козацької хоробрости, тощо.
Крім оригінальних п'єс, Старицький інсценізував багато оповідань і повістей різних письменників. Ним перероблені для сцени гоголівські твори: "Тарас Бульба", "Майська ніч", "Сорочинський ярмарок", "Ніч під Різдво" ("Царицині черевички") та інші. Старицький переробив також цілу низку п'єс інших авторів, що через низьку сценічність не могли бути поставлені на сцені в тому вигляді, як написані. Так, він переробив драму Нечуя-Левицького "Марусю Богуславку". Перероблений ним інший твір того ж письменника "На Кожум’яках" під новим наголовком "За двома зайцями" мав великий успіх і з того часу не сходить з репертуару. В обробці Старицького на весь голос зaзвучaлa "Лимерівна", драма Панаса Мирного.
Цим не обмежується кипуча творча діяльність Старицького по створенні нового репертуару. Він пише лібретто до опер "Тарас Бульба", "Різдвяна ніч" і "Утоплена" та до оперети "Чорноморці", музику до яких створив Лисенко. Нарешті Старицький — перший перекладач на українську мову шекспірівського "Гамлета" та низки драм інших неукраїнських авторів, серед них — "Циганки Ази" ("Хати за околицею") Крашевського.
Крім діяльности як драматург, відомий Старицький і як поет. Саме як автор поетичних творів розпочав він свою літературну діяльність.
Написані в роки реакції і руйнувальних заходів проти української культури, його поезії повні протесту проти цих утисків, бадьорі, енергійні, в них бренять громадські заклики до праці, до боротьби, вони відбивають настрої передової української інтеліґенції тих часів. Багато перекладав Старицький українською мовою поезій інших народів, пробував творити літературну мову, "кував нові слова" за виразом Миколи Вороного.
Однак найбільші заслуги Старицького на ниві драматургії та в театрі. Захоплений успіхом першої української трупи Кропивницького, що в 1882 р. відвідала Київ, Старицький роком пізніше сам бере над нею керівництво, лишаючи Кропивницького режисером. В 1885 році він утворює нову трупу, де стає сам режисером, але по двох роках ця трупа розпалася. Інші спроби організувати театр теж не мали успіху. В тодішніх умовах це було надто складним завданням і Старицький, хоч і всією душею віддався цій справі та витратив на неї цілий свій маєток, не домігся позитивних наслідків.
Бувши загальновизнаним визначним діячем українського театру, Старицький бере участь у всеросійському театральному з'їзді, що відбувся в Москві в 1887 р. Там він виступає з рефератом, в якому обороняє український театр від утисків влади та нападів цензури і цим завойовує собі ще більшу любов і пошану серед української громадськости, а також домагається від царського уряду деякого полегшення для українського театру.
Помер Старицький 40 років тому, в 1904 р. в Києві і похований на Байковому кладовищі, де згодом були поховані інші видатні діячі української культури — Леся Українка, Іван Нечуй-Левицький, Микола Лисенко, Марія Заньковецька, Микола Садовський, Панас Саксаганський та інші.
У пам'яті народній світле ім'я Старицького зорітиме завжди, як ім’я одного з кращих діячів рідного театру, одного з засновників нової режисерської школи, одного з творців нової драматургії.
[Львівські вісті, 04.06.1944]
04.06.1944