"Трубадур" Верді.

Львів, 23 травня.

Здавалося б, що теперішня хвилина і зв'язані з нею обставини найменше сприяють мистецькій ініціятиві та енергії. Проте саме в останніх тижнях, коли Оперний Театр виявив багато життєвої сили і значний вклад праці у свої під цю пору важкі завдання. Абстрагуючи від вистав опер чи опереток, що були тільки звичайним повторенням (хоча у значно важчих умовах), чи концертових імпрез без більших мистецьких аспірацій, яких завданням було більш держати "в руху" членів оперного ансамблю в теперішньому часі наш Оперний Театр спромігся в останніх тижнях на великий симфонічний концерт, підготовив і виставив оперу-хвилинку "Ноктюрн" М. Лисенка, запросив як гостя знаменитого нашого земляка Ореста Руснака, який виступив в Аїді, Тосці і ін. та у самостійному вечорі пісень та оперних арій, вкінці виступив з премієрою великої опери Верді "Трубадур".

Правда, підготовку до цеї опери почато ще раніше, але треба зважити, що виставлення цеї опери було з багатьох оглядів складнішим завданням. Хоча "Трубадур" належить до найбільш популярних опер Верді, то у Львові виставляли його рідко, і якщо не помиляюся — давно, так що для колективу нашого оперного театру, який майже усі виконувані ним до цього часу опери (за винятком "Низин" Д'Альбера) знав так сказати б з живої ще традиції, у цьому випадку не мав готової підстави, на якій при усякій свободі власної ініціятиви міг би опертися. Чималі, а може й найбільші труднощі виникали з того, що оперу підготовлено на німецькій мові, яку мусіли деякі співаки опанувати від самих основ (тобто її розуміння — не кажучи вже про свобідну і правильну вимову). Є щоправда погляди, що до успішного виконання цеї опери потрібно тільки чотирьох добрих співаків, що режисерія не вимагає тут ніяких експериментів, бо сама музика викладає тут усе як на долоні, проте саме ця опера, яка звичайно робила повну "касу", була часто полем немистецької сваволі співаків тай диригентів, та хворіла часто недугою театрального "шлендріяну".

"Трубадур" — це середуща із трьох опер Верді (побіч "Ріґолєтта" і "Травіяти"), які зробили Верді зразу широко відомим і за кордоном. Ці опери визначаються величезним багатством мельодики, яка іде в парі з нечуваною до цього часу у попередників Верді ритмічною стихією і вітальністю.

В протилежності до "Травіяти", у "Трубадурі" не подибуємо сентиментального елементу, тут царює більш героїчна атмосфера. Голосові партії чотирьох головних роль є незвичайно важкі. Їх фактура не спирається на означений рід чи тип співака ліричного, драматичного, героїчного чи кольоратурного характеру. Ті партії вимагають, так сказати б, універсальних співаків, де противенства між спокійною кантіленою і кольоратурним чи пак фіґуральним обтяженням скорих партій могли б знайти своє досконале виявлення. Сьогодня захоплюємося цею невичерпною мельодикою Верді, якою він заступає ширше тематичне розроблення тем. Та сучасники Верді закидали йому оконечне знищення "бельканта"!

Коли прийдемо до обговорення виконання цеї опери, то очевидно, ніяких ні вокальних, ні виразових труднощів не могла справляти партія Манріка нашому знаменитому гостеві, Орестові Руснакові. Прекрасне володіння німецькою мовою, його вокальні та сценічні вальори, дали йому повну свободу скоординувати ті, вгорі наведені, високі чисто вокальні вимоги з глибиною і щирістю музичного і змістового вислову, підкресленого знаменитою дикцією. Креація ролі Манріка досягла у сольових і ансамблевих партіях зенітної точки у відміні третьої дії (на замку Кастельмор). Глибоко зворушливий ліризм, як і потрясаюче драматичне напруження, з яким передавав наш співак свою партію в цій дії, так захопили слухачів, що кінцеву сгретту мусів співак повторити ще двічі перед рампою, викликуючи за кожним разом буревійну стихію оплесків.

З великим признанням можемо віднестися і до других виконавців головних роль: п. Є. Поспієвої і Л. Черних, Л. Рейнаровича, які настільки опанували німецьку мову, що на цьому не потерпів назагал вираз музики і змісту. Особливо ж більші труднощі могло це справляти п. Поспієвій (в ролі Леонори), яка мабуть вперше співала на німецькій мові.

Згодом, у другій та третій дії, особливо ж у сцені на площі перед тюрмою (четверта дія) досягла співачка вже повної свободи і одноцільности поміж вимовою та словним музичним змістом, що дозволило їй відтворити свою партію з дуже доброю вокальною диспозицією та тонким відчуттям виразу. Дуже добре голосово і виразово відтворила ролю циганки Азуцени п. Лідія Черних. Вона виявила у цій креації всі ті гарні вальори свого голосу і сценічного мистецтва, які так плястично виявляє співчка в ролі Кармена (під деякими оглядами трохи спорідненої з ролею Азуцени). Якщо нам здавалося, що динамічне напруження сильного демонічного забарвлення цеї ролі під кінець трохи послабилося, то не слід забувати, що сам Верді — у сцені в тюрмі, в обличчі смерти, вклав в уста цеї циганки мельодію, що своєю лінією і виразом робить враження колискової пісні (!), з приводу чого роблено теж закиди композиторові, дарма, що ця пісня, якою пронизано і наступний терцет, це саме одно з найкращих місць опери. З великим успіхом пройшов виступ Лева Рейнаровича в ролі графа Люни. Голос його звучав свіжо і видатно, виявляючи одночасно багато різноманітности і свободи у добуттю вокальних та виразових ефектів, так, що цей виступ співак може записати також і з сценічного боку як чи не найкращий з дотеперішніх, і цим виступом достроївся він гідно до свого "небезпечного" партнера О. Руснака та цілого ансамблю головних роль.

З побічних роль найбільше завдання припало Р. Кокотайлові в ролі Ферранда, який цю, з побічних найважливішу, партію опанував назагал добре. Побажано б було у нього більш сценічної переконливости та виразности у вимові. Гарно представляла себе в ролі Інез, приятельки і повірниці Леонори С. Михалюківна, викликуючи і голосово і сценічно уповні задовільне враження. Інші ролі: Руіз — Є. Фітьо, старий циган — З. Ліпчинський, післанець — Т. Крамус — це епізодичні у музичній цілості твору, зовсім незначні ролі, так що про них важко щось більше сказати, як те, що вони доповнюють та урізноманітнюють біг акції.

Оркестра та хори держалися назагал добре, навіть краще, чим ми (з уваги на деяку кризу складу) припускали. Цілістю вистави кермував диригент А. Копп. В його інтенціях було наявне в першу чергу змагання до поправности виконання виразу, проте і під тим оглядом не бракло нераз сильніше підкреслених місць при поодиноких виконавцях і у збірних сценах, які викликували глибше враження. Oпeру вирежисерував директор В. Блавацький дуже старанно. Деяку статичність поодиноких сцен потягає за собою може, і характер музичного оформлювання тексту тодішніх опер, які, по думці деяких теперішніх модерністів, робили інколи зі сцени концертову естраду, наповнену що найвище театральною помпою — замість життєвою правдою. Декоративне оформлення сцени М. Радиша, а також костюми заслуговують на признання. Взагалі цілість вистави випала, як на теперішні важкі умови, вповні задовільно і цю нову премієру провід опери може вписати в книгу кращих своїх досягнень. Публика приняла виставу з значним зацікавленням і вдоволенням.

[Львівські вісті, 24.05.1944]