Український Народе!
Українські Селяне, Робітники, Інтеліґенціє!
Пів року минуло, як по розпаді Австрії український нарід з оружжям в руках обняв управу Української Народньої Републіки, як серед куль перебирав львівські уряди і не допустив до того, щоби наш історичний і запеклий ворог, Поляк, запанував над нами на нашій вольній Україні, щоб та наша дорога земля від Сяну по Дон була добром других, Поляків і Москалів, а не нашого 35 міліонового народу, що мешкає на ній і її оброблює від півтора тисяча літ.
Під сим кличем і з вірою в Тебе Український Народе покликали ми Тебе до збруї.
Не ідемо в чужі землі шукати не свого добра, не хочемо ні клаптика чужих країв, але не дамо ні кусника нашої української землі в чужу, польську чи московську державу, не дамо, щоб український селянин, робітник, інтеліґент мав бути поневолений під сей великий, для всіх поневолених народів, визвольний час, коли всі вони будують свої держави і коли на глум всім змаганням наших ворогів:
Україна є, істнує і все кріпшає.
Український Народе!
Пів року на межах України ллється кров наших найліпших синів, пів року в нутрі України веде Москаль і Поляк свою підпольну роботу, щоби нас роздвоїти, росколоти між собою, а опісля тим легче нами заволодіти.
Та на ніщо та праця наших ворогів.
Дотепер до сегодня ні ногою вперед не пішов Лях в українську землю, а ті частини західноукраїнських повітів, які заняв, ще відберемо!
До сегодня ми чули, що Москалі большевики, хоч як геройська була оборона військ Директорії Української Народньої Республіки, зайняли майже всю Наддніпрянщину, здавалося, що лиш на клаптику західньої України є наша Українська Народня Република, а тимчасом чуємо, як цілі большевицькі корпуси переходять на українську сторону, що проти московських грабіжників піднеслися Київщина і Харківщина, підніс прапор самостійности Зелений і Шинкар, які покликали українське селянство і робітництво до оборони Републіки. Большевицькі війська, що прийшли на Україну, замкнені з всіх сторін в українському морі, розбігаються.
Український Народе!
Ми свідомі того, що на цілому просторі від Дону по Сян Ти знаєш, що:
волю і землю і широкий демократичний лад дасть
Тобі ні Польща, ні Росія а Ти сам Український Народе у вільній самостійній Україні
в своїй Народній Републиці.
Віра в нашу будучність і в потребу нашої визвольної борби веде нас вперед.
По 6 місяцях українсько-польської, а двох роках українсько-московської війни, під ту весняну пору 1919 року, того року, що мав світови принести мир і розоруження, вертаємося до Тебе Український Народе, Ви Селяне, Робітники, Інтеліґенціє, з новим покликом, з новим горячим зазивом.
Український Народе!
Ми свідомі того, що 6-літна війна знемогла Тебе!
Ми свідомі того, що сотки сіл згоріло, що тисячі лишилися сиротами, інвалідами, бездомними!
Ми свідомі того, то чимраз більша доріжня, чимраз більше голодних, чимраз більша трудність життя.
Та ми мусимо тямити, що сі трудні відносини є у цілій Европі, що запанували вони наслідком світової війни, що відносно у нас голод ще не такий, як в других державах.
І тому кличемо до Тебе, Український Народе:
Видержати!
Без огляду на відносини, без огляду на численні ряди ворогів, без огляду на наші численні жертви.
Ти, Український Народе, пішов до борби за волю Твоїх народних мас і за самостійність Укр. Нар. Републики і не вільно Тобі станути на тому шляху!
Український Народе!
Дивляться на Тебе тіни князя Володимира Великого, короля Данила, дивиться герой нашої історії батько гетьман Богдан Хмельницький, дивиться Дорошенко і Мазепа та страшний труп, замучений в московській тюрмі — послідний гетьман вільної України: Павло Полуботок.
І всі вони, ті герої нашої минувшини, кличуть до Тебе: за волю України, за самостійність Укр. Нар. Републики:
до збруї — Український Народе!
Прийшов великий час, ми вільні сини Української Народньої Републики і наші вороги мусять почути:
нашу тверду силу і волю.
Тому, Український Народе, ганьба тому, що зітхає і ридає, хто зневірений!
Хай мати не плаче сина, що ляг буйною головою в борбі за волю, бо він згинув за свою землю, за Україну!
Хай жінка не плаче мужа, бо він згинув в обороні рідного села, рідньої хати, бо він згинув за добро і волю українських народних мас!
Український Народе!
Прийшов великий час зєдиняти всю силу народу, всі його верстви, щоби осягнути нашу ціль, нашу мрію: самостійність України!
Під той час всі ми брати, нема ріжниці між селянином, робітником і інтеліґентом.
Коли ходить о оборону меж України, є лише горожане Української Народньої Републики, готові на смерть за її самостійність і волю!
Нема партій, всі вони лучаться одним великим словом:
самостійність
українських народних мас і їх Української Нар. Републики,
Теперішний час для нас, се бути або не бути.
Український Народе!
Ми хочемо почути від Тебе Твою народню волю!
Хочеш іти дальше у кровавий бій за Україну?
Хочеш завершити діло Творення Укр. Нар. Републики?
Український Народе!
Ми чуємо Твою відповідь, але хочемо її знати сильно і однозначно.
Всі наші сили за Републику, щоб не пішла марно та кров, що плила улицями Київа і Львова, щоб ті наші кровю злиті ниви від Дону по Сян покрилися буйним жнивом, щоби росло воно на вільній українській землі і для вільного українського народа.
Хай живе Українська Народня Peпублика!
[Република, 16.05.1919]
16.05.1919