Український Національний Музей.

Серед особливо тяжких обставин стрітив Національній Музей 10-лїтє свого основаня 8. марта 1915 р. Товпа полїцистів, жандармів і російських комісарів зірвала з його дверий урядові печатки, щоби перевести в нїм подрібну ревізію. Ревідували, наклали великі печатки на поодинокі шафи і віддїли, щоби — борони Господи — "мазепинська" пропаґанда не полилась з музея ріками по галицькій землї. Зревідували, положили нові печати на всї входові двері, поставили знов стражу, ключі забрали, директора відвели туди — звідки привели...

Але житє пeремогло отсей подих смертельного розкладу. В другій половинї марта 1915 р. Національний Музей вeрнув до нормального житя, правда під строгим поліційно-жандармським наглядом, але тим більшою притягаючою силою було отсе видиме "око власти". Музей ще нїколи не мав стільки доходів з вступів і продажи катaльоґів, як в останні місяцї російської окупації. Найважнїйше одначе те, що всї відвідуючі музей захоплювались богацтвом збірок і красою раннього галицького малярства. І всїм було яснo, що се богацтво питоме галицьке, що воно довше заховало давні традиції словяно-византійського малярства, як великоруське.

Нинї, коли лихолїтє війни вже починає слабшати, коли на розпадинах царського абсолютизму розвиваєть ся дивної краси квітка — Народня Українська Република, належить ще раз приглянутися до дїяльности і значіня Національного Музея.

Галицька Русь-Україна може дуже гордити ся своїм Національним Музеєм. Нинї він на всю Русь-Україну одинокий осередок великого, систематичного збираня, порядкованя і зберіганя живих свідків української культури і умістности в давні часи. 3а час війни він збогатив ся значною збіркою рідких стародруків, рукописів, актів, та цїнних ікон наддніпрянської України. Музей має на примітї набутки незвичайно цїнних творів українського мистецтва — народного й академічного, книгозбірень і памяток історико-культурного житя України. Управа музея мріє про злуку культурно-національних, іконописних, художних віддїлів львівських українських музеїв в один великий Український Національний Музей — бо житє України, бо живоносний легіт самобутнього народоправства, бо природний розмах створеного заходами й коштами одної одиницї закладу — змушає нас всїх до того.

Якіж завданя має отся новa майбутня інституція? Тільки одно: стати тривким жерелом невсипучої працї нинїшних і грядучих кругів українських вчених над памятками української мови, українського мистецтва, української духової культури.

Велике, величезної грошевої і річевої вартости добро вже зібране, систематично розложене і розміщене — тепер його належить використати для пожитку і слави українського народу.

Haйcамперед треба одначе помогти сїй інституції приготовити все потрібне до сеї загальої української працї. Отже треба дати їй можність удержати відповідний персонал, який, маючи запевнений хлїб від закладу, міг би посвятити йому всї свої фахові сили, своє знанє і власність. Українському Національному Музеєви потрібні — директор, фаховець-музеольоґ, знавець музейної справи на Укpaїнї та в світї широкому, чоловік енерґічний, та спеціялїст хоч в двох віддїлах музея. Крім нього в кождому віддїлови по вченому фаховцеви, людий енерґічних, метких і роботоcпoсібних, з яких кождий міг би стати в довільну хвилю свого житя самостійним вождем закладу. Їм до помочи потрібні спритні, інтелїґенті помічники — служба і добрий канцелярист. Такий особовий апарат може дїйсно в короткім часї подолати великанську працю внутрішню музейну і зовнїшню видавничу.

Український Національний Музей потребує відповідних приміщень для систематичного розкладу всего зібраного богацтва, легко доступного для спеціялїстів і зберіганя його від зубищів часу. Адже коли одно буле доступне для всїх у виставових салях, друге можливо щe цїннїйше буде розміщене в т. зв. маґазинах і робітнях поодиноких віддїлів.

В тих робітнях буде йти вся робота спеціялїстів — консерваторів, вчених, фахівцїв, фотоґрафів, копістів, — овочем якої стануть вчені і художні видавництва Музея. Побіч Музея мусить бути добра печатня і книговязня, яка унезалежнила би його від прихоти всяких підприємцїв.

Для всего того положив тривкі підвалини основник нинїшного Національного Музея. Але "Український Національний Музей" може створити тільки сам український нapiд через свою просвічену суспільність. На здїйсненє сего доконечного завданя потрібні великанські конти, але вони нам — Галичанам нинї зовсїм під силу. Національний Mузей має три реальности. В палатї при вул. Мохнацького вже є збірки вистaвлені, але в нїй нема місця по другий такий Музей, який може й слїд склеїти з зібраних в музейних складівках предметів. Музейне розміщенє і робітні моглиб найти місце в домах на розї вулиць Міцкевича і Земялковського. Тут моглаб приміститися і національна ґалєрія, для якої дуже надають ся просторі, ясні комнати та малярська робітня першого й другого поверху. В нїй були би представлені всї українські художники. В реальности при вул. Скарги можнаб примістити друкарню.

На здїйсненє отсего пляну зaраз — потрібно 300 тисяч корон, а саме: на заплату гіпотечних довгів реальностий Музея, закупно друкарнї та на доконечно потрібну готівку зелїзного фонду. Колиб кождий Українець Галичанин положив на сю цїль десять сотиків, то фонд в одну мить був би готовий.

На початок сеї акції складає автор сих рядків 100 корон до Земельного Банку Гіпотечного (Львів, вул. Підвалє 7. конто Українського Національного Музею), поручаючи дальшу справу патріотично-горожанському розуміню сего дїла панам кураторам, друзям і приклонникам Національного Mузея, пoслaм, укрaїнським банкам, торгівцям, читальням, громадам, товариствам і всїй українській суспільности по сей і той бік коpдонy.

Може сказати дехто, що наш сїльський нарід, хоч в сю тяжку хвилю він не без гроша, ще за мало розуміє вагу Українського Національного Музею у Львові, щоби зложити свою лепту на його справу. Але авторови ясно, що українське духовенство, учительство і громадянство зуміє через серце і розум найти дорогу до народної щедрости. Вказати належить в тім зглядї на велику горожанську свідомість всїх дрібних словянських племен, які здїйснювали великанські пляни своїх Матиць, Задруг, Дружб, Кол і инших культурно-національних осередків на гроші найширших — колись неосвічених — нинї високо культурних народних верств. Підемо й ми за їх добрим прикладом.

Що таке велике заведенє потрібне як раз в нас і як раз в теперішню хвилю, говорить нам про те дїйснїсть. Україна — самостійна держава майже не має готових oсеpедків культурно-національної працї. Вона всї огнища своєї культури творить зараз з самих назв. Отже вона заводить свою українську школу, стремить до зукраїнїзованя середньої школи, думає про мистецьку академію, та унїверситети — державні і народні, мріє про академію наук. І певно вона, як незалежна нї від кого, дуже скоро все те створить. Але готових pобітників — яких потрібна їй тьма — буде мусїти доставити їй Галичина. А сї галицькі робітники не сміють зявляти ся на Україну без основного підготовленя у власній школї, кoло власних катедр унїверситетських, у власних музеях і книгозбірнях. І як раз одну дуже велику частину такої підготовки — фільольоґічної, історично-архивної, мистецької, культурно-національної має дати нинїшнїм майбутнїм нашим вченим працївникам Галичини-України той музей, який весь нарід нашої землї буде мав право назвати своїм власним Українським Національним Музеєм.

Не слїд також забувати, що отсей Український Національний Музей доказ високої культури нашої, як найкрасший дар Воскресшій Українї — має стати старшим братом українського унїверситету і академії наук.

7. цвітня.

[Дїло]