Український Народе! Українські Селяне і Робітники! Славна Українська Арміє!

В нинішний преважний час, коли важиться доля України, доля держави українських трудових мас, Українська Національна Рада як найвисший державний чинник Західної Области Української Народної Републики звертається до Тебе, Український Народе, до Вас, Українські трудові люди, Селяне і Робітники, та до Вас, хоробрі оборонці української землі, українські Жовніри!

Великим подвигом українського народу — переворотом з 1. падолиста 1918 у Галичині і Буковині та повстанням селянських мас в Наддніпрянській Україні під проводом Директорії — здвигнулася Українська Народна Република, держава трудового українського народу, держава українських робучих мас. Українська Національна Рада як революційний законодавець нашої Західної України і Директорія як революційний правитель Наддніпрянської України проголосили, що вся власть на Україні належить на будуче трудовим масам українського народу: Всеукраїнському Народному Зборови, що має бути вибраним на основі загального, рівного, безпосередного, тайного і пропорціонального виборчого права, а вся земля, що оставала доси в руках великих земельних власників, перейде в руки українських селян.

Одначе скликання Всеукраїнського Народного Збору та передання землі в руки українського трудового селянства перепинили вікові вороги волі і самостійности Українського Народу — Польща і Росія, що напали на Вкраїну, бажаючи підбити український нарід під свою кормигу. Народна Република Українських трудових мас мусить від самих перших днів свого повстання вести оборонну війну на двох фронтах — заході проти Польщі, на сході проти Росії; як се вже в давнішу бувало, так і тепер Польща і Росія бажають посісти богату українську землю з її чорноземом, лісами, нафтою, вуглем і т. д., щоби богацтво нашої землі визискати для народів польського і московського, а наш український нарід зробити попихачем польським чи московським на його ж власній українській земли. Република польська та совітська Република російська показались так само нам ворожими і так само заборчими проти нас, як колись польське королівство чи російський царат.

В отсих претяжких обставинах серед грому гармат пройшлося будувати з самих основ Твою народню державу, Український Трудовий Народе. Тяжка се була праця, тим більше, що державно творчих сил у нас наслідком довговічної неволі менше, ніж у сусідів наших. Піврічною геройською обороною проти двох зависних а далеко сильнійших ворогів звернено в кінці на нашу народню Републику увагу західної Европи і Америки, що доси навчені були глядіти за підшептами наших сусідів на український нарід як на німецьку видумку. Вдалося вже проломити першу кригу і держави заходу візвали делєґатів України явитися у Парижі та предложити бажання України на мировій конференції. Делєґати поодиноких держав заходу, що навідали наш край, застали в нас лад і спокій, побачили в нас зорґанізовану державну власть і народну свідому армію, переконались, що бажанням нашого народу є самим собою правити та повернули восвояси з тим, щоби спонукати свої держави негайно признати Українську Народну Републику.

Діло будівництва держави українського трудового народу і проведення в життя кличів української революції — хоч опізнене ворожим наступом та воєнним неспокоєм — іде твердо вперед. Дня 4. січня 1919 р. Українська Національна Рада рішила злуку Галичини і Буковини з Наддніпрянською Україною, та дня 16. січня 1919 р. доконала сеї злуки торжественним актом Директорії на площі св. Софії у Київі.

Українська Національна Рада в Станиславові ухвалила в днях 14—15 цвітвя с. р. два преважні закони, що ляжуть в основу будучности нашого краю.

Перший, се закон про виборче право до обласного Сойму нашого краю, що має бути вибраним як найскорше загальним, рівним, безпосередним, тайним і пропорціональним голосованням усіх мущин і жінок. Так вибраний обласний Сойм буде правдивим висловом волі робучого українського народу. Він закінчить будову нашої народної держави і введе новий лад з волі трудових мас.

Другий важний закон, ухвалений Українською Національною Радою, се закон про земельну реформу. Всі землі панські, державні, церковні, монастирські і всі инші, що не належать трудовому селянству, вивласнено сим законом на річ трудового українського селянства, на річ борців за волю України, інвалідів, на річ безземельних і малоземельних селян. Сим законом знесено у нас велику земельну власність, а земля перейшла на власність всього українського народу.

Так доведено будову нашої держави до того, що якби вона могла спокійно розвиватися, то будуччина нашої держави і щастя нашого народу булиби забезпечені. Нам нестрашний і польський противник, з яким ми шість місяців боремось і якому ми потрафили дати відпір. Та отсе насувається на нас ворог зі сходу (большевицька Росія), що заняв Київ та зближається до нас, до Західньої України. І сьому ворогови мусимо однодушно дати відпір.

Є в нас декуди легкодушні та коротковидючі люде, котрі думають, що між українським народом і московськими большевиками можливе порозуміння. Події у Київі і над Дніпром доказали, що се тяжке самодурство. Російські большевики не допустили на Україні навіть українських большевиків до правління, прогнали українську мову з уряду і школи, а всю власть над Україною віддали тільки міським совітам, в яких заступлений лише міський російський і жидівський робітник. Отсі чужі совіти панують над українськими селянами, яких ради розвязано. Те саме завелиби російські большевики у нас і піддалили наш селянський нарід під панування міських жидівських та польських робітників. І наш укр. пролєтаріат по містах не мавби голосу, бо він є тут в меншости. Значить: залиття Галичини московським большевизмом означалоби панування чужих міських елєментів над українським трудовим народом. Бувби се кінець української держави. Вся борба, яку ми досі вели, пішлаби на марне. В отсій тяжкій хвилі, коли зі сходу наступає чорна туча, коли і у нутрі держави нерозважні люде ведуть нерозумну і пoгyбну аґітацію, що готова викликати роздвоєння серед народу і армії, та коли до того ще й польські злочинні аґітатори підшіптують Вам, щоб Ви піддалися большевицькій Москві — кличемо до Вас, українські Селяне, Робітники та Українські Жовніри: Знайте, що тільки Українська Держава Трудового Народа забезпечить Вам волю, землю і щастя! Знайте, що московська неволя не лекша польської! Тямте, що у єдности, карности, ладі, орґанізації і пожертвованню забезпека нашої долі. Будьте непохитні на обох фронтах, проти обох ворогів — бо вони нам однакі вороги. Хороніть і бороніть свою справу до останньої каплі крови, бо се Ваша держава, держава трудового українського народа!

Український Народе!

Селяне, Робітники і Жовніри!

Для Вашої будуччини вибила рішаюча година. Коли Ви тепер постоїте твердо проти всіх ворогів, коли Ви вдержите лад у краю — передержимо найтяжший час і утвердимо свою державу для Вашого добра. Колиби ми тепер не видержали тяжкого іспиту, то уся дотеперішна Ваша праця марно загине і загине наша воля і держава. Станете слугами Москви і Польщі.

Ми віримо Вашій свідомости і Вашому політичному розумови. Ми певні, що Ви не дасьте на поталу Вашої держави і Вашої долі, але постоїте на неї на смерть і життя!

Нехай живе Українська Народна Република Українського Трудового Народа!

Нехай живе Український Трудовий Нарід!

Нехай живе славна Українська Армія!

За Українську Національну Раду:

Др. Евген Петрушевич, президент.

Др. Лев Бачинський

Омелян Попович

Андрій Шміґельський

заступники президента.

Др. Стефан Витвицький секретар.

За Раду Державних Секретарів:

Др. Ізидор Голубович президент.