Минулої суботи, 18 травня, Студентське братство Львівщини почало тижневе святкування свого 30-ліття. Зібралися цього дня ті, хто, власне, й творив Братство в кінці 80-х – на початку 90-х, хто здійснив Революцію на граніті. Звісно, серед них був і Маркіян Іващишин – знакова постать для Студентського братства. Він взяв участь у дискусійній панелі “Що маємо зробити ми, аби наступним генераціям вдалося більше?”.
Ось що він казав:
НАСТУПНОМУ ПОКОЛІННЮ ПРОСТО ТРЕБА ЗАЛИШАТИСЯ ТАКИМ САМИМ
Чому нам тоді вдалося? Напевно, були певні об’єктивні чинники. Ми були першим поколінням, якому вдалося реалізовувати, матеріалізувати мрії наших батьків, наших попередників. Буквально, з друзями, у своїх організаціях, в своїх вчинках, в своїх акціях. Можливо, ми були першопрохідцями. Також нагадую, що ми мали певну підтримку від наших досвідченіших друзів зі Східної Європи: від Союзу польських студентів, з Прибалтики. І це також є причиною, чому нам вдалося.
По-друге, мені здається, ми стояли на вістрі того великого кумулятивного вибуху. Тоді багато чого відбувалося… Я зайшов у ‘87 році. Але я розумів, що це довгий процес, який відбувався. Тоді було багато самвидавів, багато редакцій по всій країні. Ідеї там народжувалися, і ми їх в певній мірі виражали. Дуже добре, що нам вдалося (і це, напевно, найбільша заслуга Студентського братства), що ми реалізувалися як організація – зі своїми правилами, зі своїми традиціями, з певною своєю дуже різноманітною культурою. Ми були і як великий дискусійний майданчик, хоч до якогось часу ми не виходили за межі тієї великої дискусії, суперечок. І ми завжди знаходили компроміс між собою. Зрештою, і Революція на граніті – це результат великого компромісу. Ми тоді знайшли спільну мову заради ідеї.
А наступному поколінню треба просто залишатися таким самим. Я вважаю, що зі студентами все добре. Просто воно сходить з історії, забувається, що і в 2004 році – одним із перших таких конфліктів, одним із перших виступів – це також було побиття студентів. Студентів побили на поході з Сум до Києва. Студенти завжди були на вістрі. Те саме в ‘13 році. Я переконаний, і я скептичний. Суспільство готове було отримати той ляпас від Януковича – непідписання меморандуму з ЄС. Якби студенти не вийшли зі своїм загостреним, чорно-білим сприйняттям справедливості, то не знаю, чи був би Майдан. Тут є велика роль прогресивного студенства. То, що воно зараз інакше, – і слава Богу.
Тепер нещодавно відбувся третій Майдан – на дивані, в соцмережах. Це також Майдан – чи ні? Я не знаю, як голосували наші студенти. Думаю, наші, львівські, більше здатні до аналізу. Але чи це останній Майдан? Але чи зможуть вони поставити крапку?
Хочу побажати їм творити організацію далі. Бути супермодними, прогресивними. Щоб всі заздрили.
Підготувала Анна Герич
Знимки - Ярослав Тимчишин
23.05.2019