Падають кремезні дуби.

Відійшов від нас Олександер Кмицикевич

 

Львів, 20-гo травня

 

І знову один з уже нечисленних передових людей нашої найстаршої ґенерації покинув нас. Добра судьба дозволила йому серед тих бурхливих часів пережити повних вісімдесят і п’ять років.

 

Так недавно перестало бити серце патріярха галицьких інтелігентів о. Михайла Цегельського, також оце помер меценас д-р Антін Горбачевский — а сьогодні прийшла черга згадати вище названого, їх ідейного співпрацівника, Олександра Кмицикевича.

 

Священничі давні роди дали нашій нації духово і фізично сильну ґенерацію. Пом. Олександер Кмицикевич, син священника з Колодка, біля Жовкви, був у батьків наймолодшою, зчерги сімнадцятою дитиною. Своїми вродженими здібностями, солідністю, чесним і хрустальним характером та вдачею, з фаху юрист, вибивається у життєвій карієрі на одно з найчільніших місць, осягаючи перед світовою війною ступінь апеляційного радника, що серед відомих відносин у галицькому судівництві було для судді-українців дуже важкою і винятковою річчю.

 

Був вихованком Академічної Ґімназії у Львові за часів незабутнього директора і визначного педагога Василя Ільницького. В цьому часі українська суспільність Галичини хвилювалася на тему фонетичного чи етимологічного правопису. Це питання, для нас давно вирішено, в своєму часі, коли за плечима дискутуючих стояли агенти російського царя-батюшки, не було ані простим, ані плитким, ані позбавленим деякої рації. Не диво, що і професори одинокої тоді української Академічної Ґімназії були поділені у своїх правописних поглядах. Пок. Кмицикевич рішився писати лиш фонетикою.

 

Як студент львівського університету належить у тодішного професора цивільного права, д-ра Олександра Огоновського до його найпильніших та найздібніших учнів. Одночасно попадає в коло тоді уже впливових та ідеологічно оформлених товаришів-народовців, яких очолювали: д-р Євген Олесницький, д-р Кость Левицький, д-р Андрій Чайковський; з ним разом бере палку участь у дискусійних академічних вечорах, на яких москвофільський відлам студентства репрезентували д-р Володимир Дудикевич і д-р Михайло Король. Ці дискусії мали нераз за свідка і д-ра Івана Франка.

 

Коли пізніше вибрав бл. п. А. Кмицикевич суддейське звання, кільканадцять років працює по судах у малих галицьких містечках; опісля дістається до Львова. Тут з місця городського судді авансує на місце апеляційного судді. Ті свої високі становища завдячував виключно своїй пильній праці, безперервному студіюванню та поглибленню фахового знання.

 

На кільканадцять років перед світовою війною відома була добре його висока, елегантна постать у цвікері, що надавав строгости його обличчю, таким видавався особливо тим молодим юристам, що на львівському університеті здавали т. зв. другий або судовий іспит. Олександер Кмицикевич належав як член другої державної іспитової комісії, до її складу разом радником апеляції пок. Ярославом Ільницьким, професором д-ром Петром Стебельським, проф. Станиславом Дністрянським, доцентом д-ром В. Вергановським під проводом дуже для української молоді прихильного президента Краєвого Суду д-ра Бавха. А бл. п. Кмицикевич питав цивільне право; питання його торкалися звичайно найтяжчих проблем. Але вмів так ясно ставити питання, так зручно їх доповнювати, так вміло кандидата напроваджувати, що той ніяк не міг зле відповісти і часто аж по іспиті орієнтувався, що він від радн. Кмицикевича довідався таку річ, про яку досі не знав; сам кандидат дивувався, як зумів він з тих питань вивинутися. Одночасно засідав він, як член державної іспитової комісії, при фахово-суддейських, адвокатських, нотаріяльних іспитах, дальше при іспитах для кандидатів прокураторії скарбу для судових підурядників і для кандидатів на скарбових урядовців. Силою факту перейшли через його руки, як іспитанти, не сотки — а може і тисячі молодих кандидатів, а між ними великий процент українців. Уже за часів Польщі пропоновано Йому місце у Найвищому Суді у Варшаві, але будучи вже на вислузі своїх років, не хотів переноситися уже у немиле йому середовище. Зате не вагався ані хвилини, коли ректорат тайного Українського Університету у Львові в р. 1920 запросив його на катедру права, пропонуючи йому виклади з цивільного права. Тоді саме написав юридичну розвідку "Про посідання".

 

Кілька років по спенсіонуванні перебув у Глинянах як адвокат, де завдяки своїй юридичній ерудиції і щирим відношенням до громадянства здобув собі загальну пошану та симпатію. З адвокатури зрезиґнував аж тоді, коли сам виховав наслідника, якому відступив свою канцелярію, а сам уже майже цілком усунувся з публичного життя.

 

Де б не працював і де б не перебував, брав активну участь в усіх українських установах. Вів як голова в часі світової війни разом з мітратом Л. Білецьким "Комітет для виселенців" аж до часу його повної ліквідації; належав до Сеніорату Ставропигії під головуванням д-ра Степана Федака. Крім того був членом усіх українських освітних і економічних установ, які аж до останніх часів завжди підпомагав і ними інтересувався, хоч про ніякі почесті в них не старався.

 

Падуть найстарші кремезні дуби саме в часі великого світового гураґану: відійшов разом з ними і бл. п. Олександер Кмицикевич — до останнього моменту, осяяний молодечим оптимізмом і вірою у краще Завтра українського народу.

 

Львівські вісті

 

21.05.1944