Смучуся тяжко я: біля підніжжя
Гори нещасть невже стоїш і ти?
Невже і ти збереш криваве збіжжя
І будеш теж скорботний хрест нести?
Невже в гербі твоїм повстане череп?
Невже тебе не захистять леви,
Твоя опора — і понурий жереб
Зламає сталь твоєї булави?
І згадує Почаїв серце тужне
І допомогу Матері Христа,
Що згубу стріл перемогла потужно
З височини незгаслого хреста...
О, ви, подвижники, що безпечально
З землі в незнані царства відійшли,
Прийдіть на наші жалощі благальні,
Як порятунку світлого посли!
Блаженні духом, чисті серцем жони!
Ви подвизалися в манастирях,
Вростаючи в Добра одвічне лоно —
О згляньтесь, поможіть, розвійте жах!
Ви город свій любили і смиренно
За люд його молилися колись —
Дивіться ж: лиходійства незміренні
На люд і город грізно піднялись!
Понад домами охоронні руки
Сплотіть, благаю, в чудотворну сіть,
Промовте молитов магічні звуки
І хижу смерть од міста відверніть!
[Львівські вісті, 12.05.1944]
12.05.1944