Дівчинка, що любить Ахілла

Нинішня історія – це історія про опір і честь. Історія про людей, які не здаються. Про батьків і дітей, готових дорого продати свою шкуру. Її не треба шукати в минулому: це сталося кілька днів тому в одній аргентинській школі; та якщо ви уявите собі інше місце, персонажів і тему, то це могло би трапитися будь-де. Особливо (і тому я на цьому зупиняюсь) в Іспанії. У ці сірі часи, коли будь-яку інтелектуальну незалежність придушують ще в школі, коли усіх дітей намагаються урівняти в посередності, караючи непересічність та інтелект, історія дівчинки, що любить Ахілла, здається мені показовою. Я дізнався про неї недавно, цілком випадково, і спробував увійти в контакт із батьком. Вчора мені це вдалося. Розповідаю її так, як розповів мені він.

Їй майже п’ять років, назвімо її Гелена. Через «Г». Її батьки дуже захоплюються історією стародавньої Греції, тож дівчинка ознайомлена з класичними міфами. Звісно, йдеться про нормальну дитину: вона бавиться з іншими малюками, дивиться по телевізору мультики і таке інше. Та річ у тім, що крім цього батьки читають їй перед сном гомерівські й міфологічні оповідки, вона бачить фото еллінських краєвидів, знає давньогрецькі слова та імена олімпійських богів, їй відомі герої Троянської війни, Тезей і Мінотавр, Геркулес, Одіссей, аргонавти і увесь цей чудовий, захопливий для дитини перелік, що його пропонує класична культура. З іншого боку, Гелена має відповідальних батьків, які, оповідаючи їй ці історії, стараються їх пом’якшити, роблячи їх прийнятними для дівчинки її віку. І в ці святкові дні, коли дітки вбираються в карнавальні костюми, я бачив її знимки, на яких вона є гордо перебрана за грецького гопліта – з шоломом, щитом і списом, що зроблені із золотистого паперу.

Перша проблема виникла в школі, коли діти на уроках англійської мови почали вчити числа і назви тварин. Гелені не вдавалося добре рахувати англійською, але вона знала числа від одного до семи класичною грецькою. Як і всі малюки, що прагнуть показати на уроці те, що вони знають, вона, коли її питали, відповідала грецькими словами, яких вчителька не розуміла. Справа ускладнилася на уроці образотворчого мистецтва, коли дітей запитали, який мультик їм подобається найбільше чи хто з персонажів Marvel їхній улюблений, і Гелена відповіла, що її улюблений герой – Ахілл. «Герой мульфільму, якого я не знаю?» – запитала вчителька. «Ні, пані, – відповіла Гелена. – Ахілл, який воював у Трої». Педагог захотіла знати, звідки чотирирічна дівчинка знає про Ахілла, і та відповіла, що їй про нього розповів батько. Вчителька розказала це директорці навчального центру, і обидві дійшли висновку, що дитина точно бачила фільм «Троя», отой з Бредом Піттом, зі сценами кровопролиття і сексу, що їх діти не повинні бачити. Отож, батьків негайно викликали до школи.

Зустріч з директоркою, що колись усе би прояснила, в наш час глупства і чистоплюйства була передбачуваною. Батько щиро усе пояснив, і на тому справа мали би скінчитись, але в директорки були свої ідеї щодо гуманістичної підготовки в чотирирічному віці. Надто рано для цього, заявила вона. Крім того, «ваша дочка не повинна прилучатися до грецької міфології, бо та розповідає жорстокі історії, яких ніколи не було, і вони можуть збити дівчинку з пуття». Вона сказала це і багато іншого, як-от «міфи не дають практичних уроків», «класична грецька – мертва мова і не пригодиться вашій дочці в майбутньому», на завершення вона вказала на небезпеку того, що Гелена стане марґіналом серед своїх «нормальних» товаришок, які більше обізнані зі «Щенячим патрулем» і «Моїм маленьким поні».

Батько Гелени вислухав усе це мовчки. А коли директорка закінчила, мовив украй лаконічно: «Потрібні два роки, щоб навчитися говорити, але шістдесят – аби навчитися мовчати». Тоді підвівся і додав: «Якщо ви знову викликатимете мене через такі речі, я заберу дитину зі школи і подам на вас позов гомеричних масштабів». І повернувся додому, де того ж вечора розповів Гелені про трьохсот спартанців, які загинули при Термопілах, змагаючись із незліченним військом, аби захистити західну цивілізацію. А наступного ранку, як звикло, відвів її до школи, привітався з учителькою і пішов на роботу, як і будь-якого іншого дня.