Коли після оголошення результатів екзит-полів я написав на своїй фейсбучній сторінці, що переходжу в опозицію до нового президента, чимало людей це підтримали, та були й такі, що переконували дати бодай сто днів на шанс новій владі. Думаю, обидві категорії коментаторів ще більше б здивувалися, якби знали, що в разі перемоги Петра Порошенка я так само перейшов би в опозицію, хоч і голосував за нього в обидвох турах.
Бо вважаю, що Україні справді потрібне оновлення, але не просто зміни заради змін, коли персонажа другосортного серіалу нам впарюють як реформатора. Йдеться про якісне оновлення, про конкуренцію стратегій та ідей, а не війну звинувачень і компромату.
Тому результати президентських виборів засмутили мене, та не змусили впасти у відчай. Адже я переконаний, що головна битва ще попереду – і це будуть парламентські вибори, за підсумками яких можна буде говорити про майбутню коаліцію, її програму та призначений уряд.
Наважуся припустити, що значна частина суспільства – і тих, що голосували за Зеленського, і тих, що підтримали Порошенка, – досі перебувають у пошуку нової політичної платформи для себе.
Хай новообраний президент Зеленський не тішить себе ілюзіями, що його підтримуватиме 73% суспільства. Уже наступні парламентські вибори стануть холодним душем для нього і його покровителів. Так, результат буде високим, але не захмарним: бо виборці насправді досі в пошуку.
Хай президент Порошенко також не сподівається, що на наступних виборах його партії гарантовано 24% підтримки, бо це був його результат у двобої з Зеленським, а на парламентських виборах оферта буде значно ширша, тому й виборці розсіються. Якщо ж він хоче вберегти чи примножити свій результат, то мусить усвідомити, що навіть ті люди, які голосували й агітували за нього, мають претензії до його кадрової політики та пасивної боротьби з корупцією. Якщо він прийме не лише заслужені подяки на свою адресу, а й врахує щиру критику, то матиме неабиякі політичні перспективи.
Та найголовніше: хай партії, чиї кандидати не пройшли у другий тур, і які вирішили відмовчатися у важливий для держави час, не розраховують на те, що позиція «ми понад конфліктом», «ми в білих пальтах», «це не наша битва» виявиться виграшною для них у майбутньому. Вони вирішили відсидітися в затінку, вдаючи, що жоден реванш і зміна курсу країні не загрожує, та я впевнений, що така політична імпотенція дорого їм обійдеться. Всі ці «Свободи», «Демальянси», «Самопомочі», «Громадянські позиції» та іже з ними так захлиналися в своїй ненависті до Порошенка, що мимоволі забули: підтримка суспільством Зеленського рівною мірою означає й недовіру до них, «старих» партій, хай навіть опозиційних.
Моя позиція перед парламентськими виборами проста: я хочу, щоб за мій голос боролися й билися – програмами, чистками партійних списків, максимальною прозорістю фінансування, чітким курсом на євро- та євроатлантичну інтеграцію, підтримкою української мови та культури, глибинних реформ, електронного урядування та децентралізації.
Я хочу бачити в такій партії людей, що були на Майдані в 2004 році, що були на Революції Гідності в 2014 році, хочу бачити в ній ветеранів АТО, волонтерів, незаплямованих політиків регіонального рівня, науковців і менеджерів культури, амбітних професіоналів і романтиків – просто порядних, сучасних і проукраїнських людей.
Якщо такої партії немає, то саме час її створити. Нову, горизонтальну – базовану на підтримці агентів змін у регіонах, а не олігархів. Яка не лізтиме в телевізор, а збиратиме прихильників через фейсбуки й інстаграми, в якій щирий запал і самовідданість патріота коштуватимуть більше за чорний кеш. На потреби такої партії я сам готовий переказати трохи грошей. Впевнений, що я не один у такому пошуці.
Нова партіє, відгукнися!
23.04.2019