Я, Пророк, заповів Тобі, Україно моя, волю — державу! Булаби Ти може і не встала! Я! перший із усіх! Вправді про се згадував дещо Тарас, дещо Франко та ще може дехто, та ніхто із них про себе не сказав, що він перший, тому хай остануть по заду! Я вправді пророкував Тобі завсе, що будеш Україно — українська, та нині віщую, що будеш інтернаціональна... і тому я далі Пророк. Дурні Івани гнали січовиків півпята року Австрії на підмогу, думали, що побідить; я вправді мовчав, бо не годен був випророкувати, як воно вийде, але саме тому я Пророк! А хоч я вже і дізнався, я мовчки ішов далі у славі, бо булиби замкнули, а бути замкненим за добру справу, за огняне слово, се для Пророка неслава!
Licentia poetica...
Я політик, Україно моя! Не числи вже більше на свої сили, а міркуй лиш, хто Тебе з болота витягне. Підпирають Тебе Антантою, се прінціпіяльне нещастя. Треба підперти силою, котрій я від вчора покланяюсь, хоч майже цілий мій нарід і цілий світ її поборює. Самоозначення се пуста фраза буржуазії і капіталізму. Хоч зносиш велику посілість, то в кінці лиш в обороні капіталу шлеш Твоїх синів під Львів. Хоч вони там від пів року бються, як льви, чимало крови проляли, се безвяглядне, зайве! Хочеш Львова, будеш його сей час мати і Чернівці, а ще скорше Мукачів, Сигіт і Ужгород і всьo — всьо; так само, як вже маєш Київ, лиш попроси гарно большевиків московських і мадярських, лиш вишли до них мене! Вправді Ти не боронила їм іти в Польщу та перескочати через себе в Мадярщину, вправді ті послідні не гніваються на Тебе за се; — вправді їм з Пітєра і Москви до Варшави трошечки дальше через Київ і Підволочиска — але побідники цілого світа на впростець не підуть, доки їх Сама не запросиш на ту вигіднійшу дорогу через Свого Голову! На загибіль Тебе ведуть труси, вони втічуть, як побідник прийде! Нас тут є три: я втік зі Львова, той втік з Черновець, а той з Київа, але ми всі відважні останем на місці до кінця... побідників смирно запросим! Вони вправді й запрошені порабують, але всеж менше болітиме від приятеля, чим від ворога! Вправді якісь там українські незалежні війська і селяне большевиків бють і Київ відбивають, можеб їм помогти з сього боку, а опісля стати, чим хто схоче, коби лиш у вільній Україні?! Та ні! годі призадумуватись, сміло вперід, на зломання карку!
Licentia politica...
Я ще старшина Твого славного війська, Україно моя! Другий Д'Анунціо, ще й який! Вправді не ходжу по земельних ровах і казармах, не літаю небесними літаками поза боєву лінію, ні до польського робучого люду, ні до московсько-китайсько-мадярських поступовців — (хоч до останних можби і зелізницею поїхати), бо вони і так мене би не слухали — за те я Твій тайний четар, фасую ґажу і менажу і сукно на однострій, а хоч його не ношу і ніхто мене як четаря не знає, то маю ціле військо за собою! Я його огняним сховом веду проти влади і проти Ради, що не хочуть іти за моїм приказом, — бо, моя Україно, коли з усіх боків маєш ворогів, одиноке Твоє спасенна: бийся ще Сама з Собою!
Licentia poetica без ро...
[Република, 23.04.1919]
23.04.1919