Христос Воскрес!

Чуєте глибокий віддих народа?

Чуєте як молотом бється серце велита?

Чуєте як незбагнуті почування грають в Його душі і витискають з Його груди важке, довго дожидане слово: "Христос воскрес"?

***

Темрява... Неправда і неволя залягали...

Девятнайцять — сот літ тому в зад станули проти себе два мужі, два противенства по всі часи. Один представник неправди-ложи, другий сама уособлена, відвічна Правда — Справедливість. "Я на те народився і на те прийшов на світ, щоби дати свідоцтво Правді — Істині велично заявив Син Чоловічий Пилатові. Не розумів Пилат цього незміримо важкого слова, лишився у темряві — ложі, а Христос постоянно і непохитно віддав свідоцтво Правді. Він за Неї пійшов на муки — страсти. Він за неї простяг Свої руки на хресті, Він терпів, віддав душу свою за Неї, за слово Істини.

І ликувала лож-неправда. Помер Той, що кидав ясне проміння Свойого Божого слова у людську душу — Той, що ви двигав скованого, людського духа з темряви-не-справедливости і кривди — Той, що вливав в людське серце нові, величні ідеї Правди — Справедливости. Ликували його вороги, ликували та недовго.

Прийшла неділя. По землі розливався тихий, чудовий досвіт... Люди ще спали глибоким сном, вороги мріяли солодко про свою побіду. Тоді Він силою цієї самої Правди, за котру потерпів смерть, встав з гробу живий, в славі і могучости. Встав з гробу як переможець неправди і несправедливости. — Христос воскрес!

Є хвилі в людському життю, коли великі — високі думки конечно потрібні чоловікові. Треба їх тоді, коли чоловік носиться з великими починами, а в життю стелиться йому гладка, широка дорога; але ще більше треба йому їх тоді, коли важкий сум давить його серце, а перед ним стелиться терпіння. Великдень — це свято, це Великий день, що насуває людській душі великі — високі думки. Свято Воскресення дає нам спекулятивне і практичне, глибоке розуміння прояви: терпіння. У фільозофа з пессимістичним світоглядом терпіння веде до резігнації, нидіння, декаденції — до знищення. Терпіння у христіянському світогляді кріпить, сталить, видвигає і утверджає. Терпіння за правду стається впрост непоборимою силою. Христос, уособлення терпіння за Правду, терпить і умірає на те, щоби славно двигнутися, воскреснути.

Терпіння і воскресення! Великі це слова. Мають вони своє велике значіння для людства взагалі і його культури, для поодиноких народів та для життя поодинокої людини і культури єї духа.

Всесвітна, нечувана досі війна — це одно велике людське терпіння. Війну називає дехто антиномією культури. І такою вона є, о скільки є причиною знищення дії людського, творчого духа. Та серед воєнних згарищ у зболілому, людському серці твориться зародок нового, бажаного і сподіваного добра. Туга за правдою і красою добра — це реакція війни. У всесвітній війні бачимо, що і найвищий ступінь розвою культури може звернутися проти своїх творців, коли цей розвій не є злучений з святою культурою серця. В огні цієї війни піде багато в непамять з цього, що стояло у противенстві до правди і правдивої краси. Велике терпіння очистить творчого, людського духа, додасть йому сили, вкаже новий напрям та розуміння загадки життя і ідеї правди — краси, які є угольним каменем правдивої культури—штуки. Воно склонить людського духа до високих думок, а красна штука знайде до свойого великого змісту нові, монументальні форми. Це можна сказати і про всесвітну політику, що перейде в нову періоду, і про соціяльну культуру, що з клясової боротьби перейде — як треба надіятись — в гармонію всіх верств громадянства. Воєнні терпіння принесуть людству нові, свіжі квітки правдивої культури.

Терпіння і воскресення! — Народе Україньський! А Твої терпіння не двигнуть Тебе славно до нового життя? —

Доля Українського Народа подібна до долі Страдальця-Христа. Ціле вікове Його життя-буття, це одно нерозривне пасмо терпіння і лихоліття. Його земля була безупинно видовищем найстрашнійших воєн, найбільшого спустошення. У довгій, лютій неволі коротав Він своє життя, в темноті, голоді, нужда. Терпіння і злидні — це наш хліб насущний. А верхом усіх цих страстей це теперішня світова війна. Це наш Хрест — це наша Голгофта. Страшна, воєнна повінь звалилась на нашу землю, руйнуючи, що для нас найсвятійше, виливаючи на нас усю ворожу, довголітну лють і ненависть. Переживали ми на цілому просторі українських земель перемогу ворогів життя Українського Народа. На українське слово наложено тяжші кайдани, ніж коли—небудь. Брат був приневолений іти війною на брата, "не за Україну, а за єї ката." Найкращі сини на засланні або в тюрмі. Зруйнований край, сполокані наші поля живою нашою кровю, засіяна земля наша кістьми наших синів...

З серцем повним страстного настрою переживали ми ці нові страсти катованого народа, котрого били тростю доскульного глуму, котрому плювали в лице, до котрого ворожа товпа злосливо кричала: "Распни, распни Його!"

Терпів Український Народ а в свято Страстей ішов з поклоном до Того, що побідив побідою зза гробу і складав Йому свій біль, свою зневагу, "лани столочених надій".

До зболілих уст Українського Народа приложили чашу, повну жовчі — горости і гукнули над Ним: "Пий!"... Пив Народ цю горість тай ще допиває...

Та коли хрест народнього терпіння придавив мученика цілим своїм тягарем, коли вороги стояли вже у підніжжя Голгофти і голосили Його похорон, тоді цей мученик — народ з елєментарною силою мужнього терпіння встає на глум і зчудування всім, двигається Його живий дух серед пограбованих осель, серед моря крови, серед вирослих цвіток-могил на Його широкій, зневажливо столоченій землі.

Український Народ славно воскрес до нового життя! Право до свобідного, самостійного життя; правда-істина природного порядку побідила лож-несправедливість.

Терпіння і воскресення!

Чуєш український громадянине вагу і велич цих слів?

В днях чорного смутку і гіркого терпіння сталився і в кожного з нас наш дух росла та росте свідомість нашої живучости. Ми вчилися найтяжшої штуки — штуки терпіння. А ця штука родить в нас таємну силу моральну, яка видвигає нас понад сферу терпіння і вчить нас зло в добро перетворювати. Ця сила стається, у нас основною і урожайною почвою для кращого, самостійного життя, великих горожанських чеснот, та правдивої культури нашого духа і нашого серця. З воскресенням усього Українського Народа воскрешає і кожний, поодинокий громадянин.

В огні цієї страшної війни виковалася для нас краща доля.

Український Народ воскрес!

Хто є, кого мучилаби ще зневіра в правду народнього воскресення?

Хто є, що в свято Великого дня, яке опанувало увесь культурний світ — в свято побіди життя над смертю, правди над ложю — в свято Воскресення Розпятого на хресті, упадавби ще на дусі тому, що з народньої чаші, горости треба допивати ще останні каплі??

***

Чуєш глибокий віддих народа?

Чуєш як молотом бється серце велита?

Чуєш як незбагнуті почування грають у Його душі і витискають з Його груди важке, довго дожидане слово: "Христос воскрес!.... і сущим во гробіх живот дарував.... І нам, і нам дарував!!".

[Український голос (Перемишль) 20.04.1919]