на мотив Гайне
З Сибіру ішли два Стрільці Січові
В Галичину рідну з полону,
А як на Вкраїну дібрались живі,
Головки склонили до скону.
За радістю трісло їм серце на вість:
Україні на волі дві долі —
А ся, що за неї дала кров і кість,
Галичина в... єгипетській неволі!
І встали в очах їм герої з Карпат,
Що кровю всі гори красили;
Ах як вони рвались під гуком гармат:
За волю, за волю що сили!...
Й заплакали ревно Стрільці Січові,
А один з них каже другому:
"Болить мене рана, як ляжу в рові,
Возьми мого трупа до дому!"
А другий з них каже: "О друже ти мій,
Я радий з тобою вмірати —
Та в мене дружина, дитина в тяжкій
Нужді будуть вік коротати." —
"Та що мені жінка, та що мені син,
Як батько не виборов долі?
Хай жебрають хліба в людей попід тин
Галичина наша в неволі!
Тай туск мені в серце як гадина вріс,
Мені він шматує утробу —
Як вмру я, мій друже, вложи мені кріс
І шаблю й рушницю до гробу!
А хрест золотий, що палить мені грудь,
Возьми там і кинь їм у вічи,
Хай знають, що болотом духа не ймуть
І прийде день нової січи!
Я ждатиму в гробі на чатах без сну,
Аж в Київі труби заграють,
Затрублять до бою за Галичину,
Гармати від куль залунають!
І кінь з України об гріб задуднить,
Тоді я зірвуся і встану —
із Київом землю рідну злучить,
Галичину нашу кохану!"
[Український голос (Перемишль), 20.04.1919]
20.04.1919