Два Стрільці Січові

на мотив Гайне

З Сибіру ішли два Стрільці Січові

В Галичину рідну з полону,

А як на Вкраїну дібрались живі,

Головки склонили до скону.

За радістю трісло їм серце на вість:

Україні на волі дві долі —

А ся, що за неї дала кров і кість,

Галичина в... єгипетській неволі!

І встали в очах їм герої з Карпат,

Що кровю всі гори красили;

Ах як вони рвались під гуком гармат:

За волю, за волю що сили!...

Й заплакали ревно Стрільці Січові,

А один з них каже другому:

"Болить мене рана, як ляжу в рові,

Возьми мого трупа до дому!"

А другий з них каже: "О друже ти мій,

Я радий з тобою вмірати —

Та в мене дружина, дитина в тяжкій

Нужді будуть вік коротати." —

"Та що мені жінка, та що мені син,

Як батько не виборов долі?

Хай жебрають хліба в людей попід тин

Галичина наша в неволі!

Тай туск мені в серце як гадина вріс,

Мені він шматує утробу —

Як вмру я, мій друже, вложи мені кріс

І шаблю й рушницю до гробу!

А хрест золотий, що палить мені грудь,

Возьми там і кинь їм у вічи,

Хай знають, що болотом духа не ймуть

І прийде день нової січи!

Я ждатиму в гробі на чатах без сну,

Аж в Київі труби заграють,

Затрублять до бою за Галичину,

Гармати від куль залунають!

І кінь з України об гріб задуднить,

Тоді я зірвуся і встану —

із Київом землю рідну злучить,

Галичину нашу кохану!"

[Український голос (Перемишль), 20.04.1919]