Ігор Коліушко – голова правління Центру політико-правових реформ.
Учасник об'єднання «Виборча рада UA».
Перед початком виборчої кампанії низка українських інтелектуалів об'єдналися в ініціативу «Виборча рада UA», поставивши собі за мету раціоналізувати вибір українців і змусити кандидатів до змістовної зрілої кампанії. Три місяці кампанії свідчать: то була сізіфова праця. Виборці виявилися настільки «раціональні», що підтримали кампанію віртуальних гасел, а кандидати виявилися настільки серйозними, що мусили здавати допінґ-проби для сутички на стадіоні...
Співзасновник об'єднання «Виборча рада UA» Ігор Коліушко розповідає про те, чи потрібні українському виборцеві поважні кандидати, чи дійсно Петро Порошенко став на шлях каяття і чи спробує Володимир Зеленський узурпувати Конституцію.
«ЗЕЛЕНСЬКИЙ НЕ ПОПУЛІСТ. ЙОГО ВАЖКО НАЗВАТИ НАВІТЬ ПОПУЛІСТОМ»
– Пане Ігоре, як би ви оцінили ефективність «Виборчої ради» на цих виборах? Ідея була знаменита. Але багато ваших сподівань, напевно, не справдилося: у першому турі лише одиниці кандидатів відповіли на анкету експертів. А в другому турі вам не вдалося провести дебати: на зустріч із «Виборчою радою» прийшов лише Порошенко.
– Я погоджуюся, ідея «Виборчої ради» виправдала себе не повною мірою. На початку ми мали більше очікувань, але не всі з них втілилися.
Ідея виникла десь рік тому. Суть ідеї: зібрати авторитетних експертів, науковців, громадських діячів в одну спільноту і спробувати нав’язати змістовний порядок денний для виборів: що мали би писати політики у своїх програмах, що би мали виборці запитувати в кандидатів.
Напевно, нам вартувало активніше працювати у передвиборчий період. Виявилося, що ми з багатьма меседжами спізнювалися. Ідея залишалася непропрацьованою і шліфувалася буквально на ходу. В результаті ми лише наздоганяли виборчу кампанію. Не задавали тон наперед, а лише коментували перебіг кампанії, намагаючись її скоригувати: «тут має бути так», «тут політики роблять не так».
Наразі ми дискутуємо в середовищі «Виборчої ради» про те, чи варто продовжувати цю практику на майбутні вибори. Моя позиція: варто спробувати. Але мусимо трішки скоригувати склад учасників, змінити організацію роботи. Ми відчули, що наш внесок може бути в тому, щоби спробувати задати тон виборам. А під час виборчого процесу – коментувати завдання, що стоять перед кандидатами та виборцями, оцінювати виборчі програми, витягувати кандидатів на відкриті дискусії і дебати.
– А виборцеві це потрібно? Цьогорічна виборча кампанія породжує певні сумніви щодо цього…
– Я проводжу паралель із Комітетом виборців України й «Опорою». Вони багато років займаються моніторингом виборчого процесу, процедур голосування, процедур підрахунку голосів. Вони здобули великий досвід у цій діяльності, набули популярності, і ця робота зрештою допомогла досягнути більшої прозорості і законності виборів.
Ідея в тому, щоб діяльність «Виборчої ради» через кілька виборчих циклів змогла змінити ставлення кандидатів і виборців до самих виборів.
Те, що це не спрацювало з першого разу, – то природно. Але якщо це повторювати раз за разом, то, думаю, є шанс щось змінити. І якщо внаслідок цього суспільство отримає додаткове джерело інформації для здійснення свого вибору, то справа буде корисною.
– Як ви оцінюєте дискусію «Виборчої ради» з Порошенком на минулому тижні? Чи задоволені змістом? Чи вдалося забезпечити достатню гостроту розмови?
– Початковий задум вдався нам частково. Але дуже добре, що ця зустріч взагалі відбулася.
Головна проблема – нас дуже сильно обмежили в часі. Спершу ми планували розмову на дві години, розраховуючи, що нам вдасться озвучити проблематику більш детально: сесія питань, сесія відповідей, додатковий час для уточнень. У процесі підготовки відведений час звузився до півтори години, а потім до години. Фактично, ми були позбавлені можливості допитувати його так, як нам хотілося, бо мусіли бути лаконічними. І хоча розмова зрештою тривала півтори години, це дозволило Президентові отримати певну перевагу – можливо, це був трюк з його боку.
– Як ви оцінюєте сплеск медіа-активності з боку Президента після першого туру виборів? Доводилося зустрічати дві думки з цього приводу. Опоненти Порошенка кажуть, що він намагається виступати будь-де і годиться відповідати на будь-які запитання, бо вже «земля горить під ногами». Але є й інша точка зору: політик перебуває у процесі переосмислення помилок, внутрішнього діалогу. Яке ваше враження?
– Моє враження, що тут помітно обидва елементи. Але, гадаю, все-таки з перевагою першого фактора.
Після першого туру в Адміністрації Президента почали активно думати над тим, що відбулося і що треба робити далі. Петро Порошенко за натурою – боєць. Коли він за щось береться, то робить це з повною віддачею. Вирішивши йти на вибори, він відкидає думку, що може їх програти. Результат першого туру був для нього шокуючим. Команда почала серйозно розмірковувати над подальшими діями. Знаю, що вони зв’язувалися з багатьма людьми і випитували, радилися. Багато хто вказав їм на те, що Президент значною мірою сам винен – що він став надто закритим, що він не мав комунікації з громадянським суспільством, що навіть його прес-конференції були «заорганізовані». Він це сприйняв, сказав «окей» і – що, власне, відповідає його натурі – кинувся вперед з оголеною шаблею.
Чи переосмислив? Мені здається, що деякі його відповіді зараз звучать по-іншому, ніж він говорив про них раніше. Думаю, що в деяких питаннях він дійсно переглянув свої погляди: визнав, що якимсь речам не приділяв раніше належного значення, шкодує за прорахунками в кадровій політиці… Тепер він зрозумів, що це важливі для виборця питання, і тому треба про них говорити, пояснювати – зрештою, робити по-іншому.
Я хотів би вірити, що він – у разі перемоги – діятиме по-новому. Але, знаючи його натуру, думаю, такого запалу йому вистачить на рік-два. А потім знову почнуть виникати проблеми, застійні явища.
– «Виборчій раді» так і не вдалося налагодити спілкування з Зеленським. Яке ваше пояснення? Чому Зеленський упродовж кампанії залишався «у віртуалі»?
– Звичайно, перша версія – що він просто не здатний вести діалог. Кілька його цитат, які пролунали на зустрічах із бізнесом, дипломатами, склали про нього не дуже добре враження. Люди, які стежили за цими зустрічами, скаржилися, що їм взагалі важко зрозуміти, що він хоче сказати.
Ми нічого про нього не знаємо. Якщо актор добре вивчив роль для серіалу – це зовсім не означає, що він може бути компетентним, нормально спілкуватися на певні теми.
Я багато читав про явище популізму в інших країнах: Франції, Іспанії, Греції, Італії. Його важко назвати навіть популістом… Для популістів цих країн було характерним те, що вони здобували авторитет саме своїми яскравими публічними виступами. Вони висловлювали популістські гасла, нереалістичні обіцянки – але говорили про це самі, говорили яскраво, підкуповуючи виборців виступами. А в нашому випадку маємо якийсь інший формат: він нічого не говорить, він нічого не обіцяє, і це знаходить відгук серед виборців.
Другий аргумент – можливо, він саме на це і розраховує.
Застосована технологія дозволяє йому досягнути того, що за нього голосують різні групи виборців: кожен дофантазовує щось своє. Як тільки він стане викладати свої реальні думки, свої реальні погляди, то почне втрачати прихильників – одну чи іншу групу. Тому що їхній інтерес і їхні погляди є взаємно протилежними.
– Як ви пояснюєте появу низки одіозних суддівських рішень впродовж минулого тижня?
– Я не можу категорично висловити якусь загальну версію, бо не впевнений, що тут є одна причина. Ризикну запропонувати гіпотези, яких може бути кілька.
По-перше, в багатьох рішеннях треба дивитися на правову сторону. В нас дійсно дуже часто буває, що готуються рішення, які ніби є очевидними, правильними, але насправді їх готують неправильно з юридичної точки зору: неправильні формулювання, неправильні посилання на неправильні статті закону… Такі речі залишаються невидимими для суспільства, але є суттєвими для суду, і саме вони часто стають причиною судових рішень, яких не сприймає суспільство.
По-друге, судова реформа була, звичайно, дуже негативно сприйнята суддями. Все, що робилося з судами в останні роки, дуже негативно сприймалося абсолютною більшістю суддів України. Не виключено, що зараз ми спостерігаємо, власне, помсту з їхнього боку. Вони розглядають справи, які, можливо, боялися розглянути раніше. Затягували час, чіплялися за процедурні моменти… А тепер бачать, що процес іде до зміни влади, тому піднімають ці справи з певним акцентом.
Ну, і третій фактор, якого я не виключаю. Це можуть бути, звичайно, і прямі корупційні замовлення. Можливо, раніше вважалося, що такі зміни є неможливими, тому до судів і не зверталися. А зараз у замовників виникла віра, що щось можна швиденько повирішувати, тому посилився корупційний тиск на суддів.
– Які у вас очікування на наступний тиждень – той, що після виборів?
– Ви питаєте про прогноз, а мені важко ділитися прогнозом. Я не знаю, хто переможе на виборах. Щиро кажучи, мені особисто якось до кінця не віриться, що Зеленський реально може перемогти…
У тій ситуації, що виникла, ми вирішили, що наша місія – провести аналіз нашого законодавства і підготувати законопроект про внесення змін до більш ніж 20 законів, у яких ми виявили невідповідності з Конституцією в частині повноважень Президента. В Україні впродовж історичного періоду, відколи діє Конституція, складалося так, що президенти були сильні, а парламенти – слабкі, тому накопичилося дуже багато ситуацій, коли норми законів не відповідають Конституції. Деякі з цих норм абсолютно дикі. Наприклад, уже п’ять років, згідно з Конституцією, голову Антимонопольного комітету призначає Верховна Рада за поданням прем’єр-міністра. Натомість у законі про Антимонопольний комітет досі записано, що голову призначає Президент. Така сама ситуація з багатьма іншими законами, які треба змінювати.
Власне, ми передали цей законопроект у парламент депутатам, в уряд, в Адміністрацію Президента. Ми закликаємо його розглянути. Зараз хороший момент, незалежно від того, хто переможе – вносіть і наводьте лад із Конституцією.
– Чи достатньо «червоних ліній»? Чи вистачає запобіжників на випадок критичних помилок у сфері безпосередньої відповідальності Президента – безпека й оборона, дипломатія?
– Таких питань багато.
Наша Конституція, наше законодавство, як і практика більшості країн, не дозволяють Президенту одноособово все враз поміняти. Для того, щоби внести серйозні зміни в державну політику, Президенту щонайменше треба мати більшість у парламенті, мати Кабінет Міністрів, який підтримуватиме ці зміни. Без цього новий Президент неминуче буде приречений на співіснування з чужим для нього урядом.
Це період, коли, як правило, ніякі реформи не робляться, тому що ініціативи [органів державної влади] є протилежними. Всі просто чекають наступних виборів, щоби щось змінити і тоді, можливо, піти далі вперед.
Зараз ходить багато розмов – не знаю, наскільки вони достовірні – про те, що існують певні експерти, які вже начебто пишуть для Зеленського подання в Конституційний суд про скасування рішення Верховної Ради про повернення Конституції в редакції 2004 року. Якщо це так, то йдеться про повтор абсолютно сценарію Януковича. Не знаю, правда чи неправда – життя покаже...
Ходять суперечки і про те, чи може новообраний Президент розпустити Верховну Раду достроково. Я вважаю, що це неможливо, що це не відповідало би Конституції. Попри все: якщо хтось такі питання ставить – то, значить, хтось про це розмірковує.
– Наскільки сильною є арґументація на користь дострокових виборів? Відомо, що Верховну Раду неможливо розпустити в останні півроку терміну її повноважень. Вибори були 26 жовтня – отже, «зона ризику» мине 26 квітня.
– Для того, щоб говорити про дострокові вибори, мусить бути одна з трьох перелічених у Конституції підстав.
– У Верховній Раді, правдоподібно, нема коаліції...
– Це спірна теза. До того ж, я думаю, що в результаті такого рішення Президента (про розпуск парламенту, – Z) коаліція відразу з'явиться. Ніхто наразі не захоче підстав для розпуску і дострокового припинення повноважень Верховної Ради.
По-друге, існує два варіанти тлумачення часових термінів – або від дня виборів (26 жовтня 2014 року, – Z), або від дня, коли Верховна Рада почала працювати (27 листопада 2014 року, – Z). Норма в законі виписана таким чином, що її неможливо зрозуміти однозначно. Що означає «строк повноважень Верховної Ради»? Закінчення строку повноважень наступає тоді, коли складають присягу новообрані депутати. Коли це буде, ніхто не знає. Тому тут має бути більш жорстка прив'язка – або до дати виборів, або до дати, коли ця Верховна Рада почала працювати.
Розмовляв Володимир СЕМКІВ
19.04.2019