Великодній перекладанець

Малий фейлетон

Львів, 15-го квітня.

Ніяк не можу уявити собі Великодня без традиційного перекладанця. Бувало, сидить собі такий чепурненький на святковому столі та розпирається між бабками і пасками, що тільки з-під лоба заглядають на нього. Звичайно, заздрість...

Та чи не було чого бути заздрісним?

Високий на два, три, або й чотири поверхи, перекладаний прерізними пасами, прерізного коліру та смаку, приманював він очі і — язик гостей та був гордістю кожної господині дому.

— Спробуйте мого перекладанця, — припрошує вона, підсуваючи під самий ніс. — Це помаранчева, а це шоколядова, а це румова маса, — додає, усміхаючись, певна, що її перекладанець найкращий з yсіх перекладанців її сусідок.

— А все ж перекладанець Ганської був знаменитий, — твердив її знайомий, який вернувся з гостини.

— Так, я знаю, тобі смакує тільки те, що чужі жінки зроблять! — накидалася зразу його дружина.

Різні бували у нас великодні перекладанці. Це залежало від часу, місця та умовин. У першу чергу від тих останніх, що у нас такі змінливі, як теперішня погода.

Були часи, що маса, якою перекладали великоднє тісто, була зроблена з шоколяди, родзинків, мигдалів, марципанів та інших присмаків, що їх назви відомі тільки прабабуням, а може ще й бабуням...

Наші мами перекладали тісто вже іншими масами. Замість цукру додавали вже сахарину, терли фіґи та посипували маком; опісля змішували це все разом. Інколи додавали до тієї маси ще декілька крапель "чистої", для кращого запаху. Правда, можна було ще тут і там купити якихсь румових чи інших "есенцій", та знавці кулінарного мистецтва не захоплювалися ними.

Наші дружини пекли перекладанці вже з темнішої муки, придумуючи ще інші маси, що були вже з самих "ерзаців", починаючи від яйця та кінчаючи на марципанах. Правда, тісто було менше солодке, та все ж воно мало свій особливий смак і запах.

— Даруйте, такі сьогоднішні умовини, — виправдувалася, бувало, господиня дому, розтинаючи великодній присмак на тоненькі, коротенькі кусочки.

А сьогодні?

— Слухай, друже, — зачепив мене вчора на вулиці мій знайомий, Петро, — порадь щонебудь в моєму горю.

— Що таке? — здивувався я.

— Бачиш, учора міркували ми з дружиною, якою масою перекласти цьогорічній великодній перекладанець. Думали, говорили, сперечалися, — ну й нічого не видумали. Ось завтра вже Великдень, а перекладанця немає.

— Гм... — промимрив я, — тут важко щонебудь порадити. Mоже шоколядову масу?..

— Ніде не можу дістати...

— То може румову?..

— Коштує на Краківській 500 зл. пів літри.

— То може з родзинків, мигдалів і марципанів?

— Жартуєш! Де тут дістанеш те все?

— То я не знаю... Може купиш собі куховарську книжку п. н. "Як добре і смачно варити і пекти, коли немає з чого"... Там певно знайдеш відповідну рецепту.

Друг поглянув на мене грізно, і не побажавши за традиційним звичаєм веселих свят, побіг шукати присмаків до маси.

Та саме в цій хвилині прийшла мені думка.

У цьогорічному Великодні обійдемося тільки маленькою бабкою. А гроші, що їх мали б ми видати на всякі присмаки та великодні перекладанці, жертвуємо для тих, яких доля-мачуха прогнала з рідної хати та примусила їх святкувати десь... між чужими людьми.

Великодній перекладанець відложимо на наступний Великдень. Тоді перекладемо його найкращою масою сповнених наших спільних надій та мрій, чого саме у сьогоднішній Великий День Вам, дорогі Читачі, бажаю.

Львівські вісті