І. Що принесла жінці світова війна?
І.
Політичний і суспільний переворот, який спричинила світова війна, ще далеко не закінчений; швидше можна сказати, що він тільки що на добре розпочався. Одначе вже тепер зовсім добре видні його тенденції.
Розглядаючися, можна сміло сказати, що сей переворот принесе також основну зміну в положенню жінки в суспільности.
Світова війна зрівняла жінку з мущиною, що правда, не в правах, але в обовязках. В господарській продукції, в публичній службі, словом скрізь, де війна забрала робочі руки чи ум мущини, мусіла його заступити жінка. І заступила. Може бути, не скрізь, як слід, одначе треба взяти під увагу, що жінка стала до такої праці без попереднього підготовання, а при тім часто попри ті свої нові обовязки мусіла сповняти свої дотеперішні обовязки гocпoдині і матери, заступаючи при тім в родині й домашнім господарстві також батька.
Коли взяти на увагу се перетяження жінки працею, а при тім її неприготовленість, то кождий мусить признати, що практичний іспит рівности що до обовязків жінка видержала. Маючи за собою сей іспит, жінка з богато більшим правом, як перед війною, може домагатися рівности також що до прав. І, як показують тенденції перевороту, який переживаємо, вона їх здобуде, очевидно, коле тільки матиме сильну волю здобути їх.
Бачимо, як скрізь, де світова війна повалила вже старий лад, отже передовсім на територіях бувшої царської імперії і бувшій австро-угорської монарxiї, як також в Німеччині, в нових державних орґанізмах, які творяться, признається жінці повну рівноправність з мущиною. Очевидно, в сій справі ще може наступити реакція, особливо, коли жіноцтво не буде на стільки свідоме і зорґанізоване, щоби оборонити набуті права від усякого замаху. Одначе може ніколи політичні й суспільні відносини не були такі корисні для справи жіночої рівноправности, як власне тепер; треба їх тільки використали.
Отже передовсім треба усвідомити й зорґанізувати загал жіноцтва, щоби воно було здібне виконувати ті горожанські права, які йому несе новий час, на користь цілої суспільности. А рівночасно треба усувати пересуди, які в сій справі істнують не тільки між мущинами, але між жінками.
Треба, щоби загальним стало переконання, що рівноправність жінки, визволення її з тих відносин, які досі ставили її гірше від мущини в суспільности, не є ніяким заостренням противенства між полами, тільки навпаки є поступом у змаганню до усунення існуючих противенств, є здійснюванням вічного змагання до визволення людства.
[Република, 08.04.1919]
II. Українська жінка в хвилі творення української держави.
В якім стані застала українську жінку історична хвиля творення української держави? В відповіди на се питання треба відрізнити українські землі бувшої російської імперії від українських земель бувшої австро-угорської монархії.
Справу визволення і рівноправности жінки на російській Україні підготовила загальна еволюція жіночого питання в Росії.
Жінка в Росії вже давно — важкими жертвами — виборола собі право на рівноправність з мущиною. Вона здобула собі право до вищої освіти, право до публичної служби, вона на рівні з мущиною брала участь в революційній боротьбі. В Росії вже давно відчинено для жінок університети (хоч з деякими обмеженнями), а крім того студентка з Росії була чи не першою появою на заграничних університетах. В Росії жінки на становищи лікарки, фельдшерки, акушерки, в земській службі, в журналістиці є появою, яка вже давно стала самозрозумілою.
В російських політичних партіях жінка бере участь на рівні з мущиною, а постаті жінок, що поклали своє життя в революційній боротьбі з царизмом, остануть на все ясними образами в історії.
І коли на території царської імперії побідила революція, повна рівноправність жінки була тут самозрозумілим наслідком попереднього розвитку. В державах, які повстали на руїнах царської імперії, з окрема в Великоросії і в Українській Народній Републиці, жінки в усіх областях публичного життя заняли рівноправне місце. Характеристично, що підчас революції і в стадії творення нових державних орґанізмів навіть не відіграли особливої ролі окремі жіночі орґанізації. Жінка в сім творчім процесі брала участь як рівноправний член загальних політичних орґанізацій.
Ся загальна еволюція жіночого питання в Росії рішила також про положення жінки в Українській Народній Републиці. Тут жінка не потребувала окремо боротися за визволення і рівноправність, бо се принесла їй побіда революції.
І задача свідомої Українки в Наддніпрянщині полягає з одної сторони на тім, щоб обороняти здобутки революції, з другої на тім, щоби націоналізувати загал інтеліґентного жіноцтва, серед якого українська національна свідомість менша, ніж серед мужеської інтеліґенції. Очевидно, при тім треба нести національну, політичну й суспільну свідомість між жіночі народні маси.
В Галичині — в звязку з загальним положенням в Австрії — здобутки жіночого руху значно менші. Коли ходить о вищу освіту, то ґімназії доступні для дівчат тільки від недавна, та й то задля їх приватного характеру й високих оплат тільки для богатших, в університетах доступні тільки два факультети — фільософічний і медичний, тай то з фільософічним майже не можна знайти відповідного заняття. В публичній службі доступні для жінок — поза народніми школами — тільки низші маніпуляційні посади. При тім загальний настрій для жіночого руху байдужий коли не ворожий.
На українській жінці в Галичині відбивалося крім того загальне положення українського народу. Коли доступ до освіти, до публичної служби замкнений або утруднений Українцям взагалі, то тим більше українській жінці.
За те національна свідомість українського жіноцтва в Галичині — як серед інтеліґенції, так і серед народньої маси — є загальна, вимагає вона тільки поглиблення в політичному й культурному напрямі.
Є се основа, на якій можна будувати далі, стараючися українську жінку втягнути в круг національних, політичних, культурних і соціяльних інтересів, міродатних при будуванню української держави.
Хоч українська жінка в Галичині, як політичний чинник, не відгравала більшої ролі, (українські жіночі орґанізації не постаралися навіть о заступництво в Українській Національній Раді), одначе тимчасовий основний закон про державну самостійність Західньо-Української Народньої Републики признав жінці виборче право (активне й пасивне) на рівні з мущиною. Сим покладено для визволення і рівноправности жінки головну основу, на якій можна буде будувати далі.
В сім будівництві велику користь для жіночої справи приносити-ме вплив Наддніпрянщини.
[Република, 09.04.1919]
ІІІ. Теперішні задачі української жінки.
Щоби могти взяти участь в будуванню української держави, українське жіноцтво повинно тепер передовсім перевести освідомляючу й організаційну працю над coбoю.
Інтеліґентна жінка повинна підготовлятися сама до задачі, яку має сповнити українське жіноцтво і підготовити для сповнення сеї задачі широкі народні маси жіноцтва.
В сій цiли інтеліґентна жінка повинна здати собі ясно справу з того, як повинна бути збудована Українська Народня Републики, щоб у ній було здійснене визволення й рівноправність жінки, якими дорогами має українське жіноцтво змагаТи до сеї своєї ціли. А виробивши собі про всі ті справи ясний погляд, треба приступити до аґітації й організації між широкими народніми масами жіноцтва.
В політичнім життю українського громадянства у Західній Области УНР. участь жінки була доси дуже слаба, майже ніяка. Тут українська жінка мусить щойно зазначити себе. Тому орґанізаційний прінціп мусить тут бути инакший, ніж в Наддніпрянській Україні. Там жінка виступає як рівноправний член в істнуючих політичних партіях. У нас повинна жінка виступити передовсім як самостійний політичний чинник.
В сій ціли все жіноцтво повинно зорґанізуватися в "Український Жіночий Союз", який виступавби як речник політичних домагань українського жіноцтва. Союз повиненби бути безпартійний, то значить не належати до ніякої з наших істнуючих партій, але й не вязати свободи своїх членів належати до якої-небудь з партій. Свoє відношення до партій Союз означувавби відповідно до того, як окремі партії ставилисяби до жіночих домагань. Пpи виборах до Установчих Зборів Союз виробивби свою програму і входивби в компроміси з тими партіями, які обовязалибися ту програму підпирати.
Що до самої орґанізації Союза, то він новиненби мати головну управу, повітові філії і місцеві кружки. Почасти початок такої орґанізації ми вже маємо в "Союзі Українок", котрий треба відповідно зорґанізувати. Цілу ту реорґанізацію повинен підготовити комітет, який у відповідному часі скликавби зїзд, де ухваленоби орґанізаційний статут і політичну програму Союза.
[Република, 11.04.1919]
IV. Найважнійші жіночі домагання.
І. Основний закон про державну самостійність Західно-Української Народньої Републики постановляє, що найвища державна власть в Републиці належить до народу, який виконує її через своїх послів, вибраних на основі загального, рівного, безпосередного, тайного і пропорціонального виборчого права всіх громадян без ріжниці пола.
Ся постанова творить першу й найважнійшу основу жіночої рівноправности в Народній Републиці і повинна перейти в конституцію Української Народньої Републики, яку мають ухвалити Установчі Збори.
Отже перше й найважнійше жіноче домагання при будові Народньої Републики є:
Активне і пасивне виборче право жінки, на рівні з мущиною до всіх виборчих тіл Републики, почавши від громади а скінчивши на державнім парляменті.
Активне виборче право значить, що жінка на рівні з мущиною вибирає до всіх виборчих тіл Републики.
Пасивне виборче право значить, що жінка на рівні з мущиною може бути вибрана до всіх управляючих тіл Републики.
Тут насувається питання, як здійснити пасивне виборче право жінки. Можемо сподіватися, що ті політичні партії, які стоять на становищі рівноправности жінки, ставитимуть також кандидатури жінок, особливо, коли жінки увійдуть в політичне життя і працюватимуть в політичних партіях. Та в кождім разі пропорціональність виборчого права дає жінкам змогу вибирати до всіх виборчих тіл Републики жінок зовсім незалежно під істнуючих політичних партій. Жіночі політичні орґанізації можуть самостійно поставити жіночі кандидатури, а жінки виборці при пропорціональности виборчого права виберуть їх.
IІ. В Народній Републиці жінка повинна не тільки мати на рівні з мущиною голос в усіх виборчих тілах, вона повинна також мати рівну з мущиною участь у виконуванню державної власти на всіх ступнях. З сього випливає домагання:
Рівне з мущиною право жінки до всіх публичних урядів Републики.
Тим, що виросли в старих державах, в яких жінка була майже виключена від публичних урядів, се домагання може видаватися невластивим. Одначе вистане стрясти з себе дотеперішні погляди і привички а стане ясно, що жінка, маючи рівне з мущиною громадське виховання і шкільну освіту, може так само як мущина, повнити службу у всіх державних урядах. Ми покищо привикли до жінки-учительки і жінки-уряднички на низших становищах. Але вже й досі жінки в инших краях займали також вищі становища в ріжних галузях публичної служби.
А дотеперішня участь жінок в умовім розвитку людства служить повним доказом, що жінка має такі самі умови здібности, як мущина, отже може їх так само розвинути й ужити в публичній службі.
ІІІ. Очевидно до сього треба відповідного підготовлення і тому одною з основ Народньої Републики повинна бути: Рівність шкільної освіти обох полів.
Після дотеперішних досвідів на сім поли, де жінки на рівні з мущиною кінчать учительські семінарії, ґімназії, університетські факультети й приманюють свою освіту як на практичному, так і науковому поли булоби зайвим ще доказувати слушність сього домагання. Хочемо тільки зазначити, що при реформі шкільництва, яке повинно наступити в Народній Републиці, треба обстоювати тип спільної школи для обох полів, яка найліпше надається до осягнення педаґоґічних цілей, як загальних, так і в области полово-морального виховання.
Се очевидно не перешкаджає, щоби істнували окремі фахові школи для жінок відповідно до потреб життя.
[Република, 12.04.1919]
IV. Рівніcть між людьми тільки тоді буде повна, коли вона розтягатиметься й на господарську область. До повної господарської рівности змагає соціялізм. Одначе се — довгий культурний процес, в якому мусить переродитися господарська душа народу. Поки культурні народи перейдуть сей процес, жінка мусить домагатися і здобути господарську рівність з мущиною в межах кождочасного господарського ладу. В ціли господарської рівности жінки Народня Република повинна запевнити жінці: Доступ до всіх занять на рівні з мущиною.
Отже побіч доступу до публичних урядів, жінка повинна мати законно запевнений рівний з мущиною доступ до всіх инших занять, як публичного, так і приватного характеру (адвокатура, лікарювання, аптикарство, технічні фахи і т. д.). Рівність шкільної освіти дасть жінці потрібне підготовлення до тих занять; законні постанови повинні дати їй вільне поле для розвитку своїх сил.
В теперішньому господарському устрою не всі заняття дають господарську рівність; широкі народні маси живуть у господарському поневоленню. Народня Република повинна забезпечити всім своїм громадянам: Право на працю і право на повний дохід з праці.
Сe право повинно бути очевидно рівне для мущин і жінок, воно повинно дати жінці господарську рівність з мущиною.
Се пpaвo обнимає також як найбільшу охорону праці, отже короткий (що найбільше 8-годинний) робочий день, гіґієнічне урядження варстатів і фабрик, забезпечення на випадок недуги й старости, свобода орґанізації і т. д. Очевидно, що охорона праці повинна обнимати у рівній мірі також жіночу працю.
Крім того окремі постанови повинні мати на ціли особливу охорону жіночої праці, відповідно до потреб жіночого орґанізму.
[Република, 13.03.1919]
V. Природа призначила жінку сповняти найважіщу функцію для людського роду, функцію матери. Плодючість народу є підставою його політичної і господарської сили і його міжнароднього значіння.
Побіч сього загального моменту виступає також момент індивідуальний. Природа вложила в душу жінки горяче бажання стати матірю; право на материнство є одним з святих прав жінки. Тому одною з задач Народньої Републики повинна бути: Охорона жінки як матери, охорона материнства.
Досі материнство знаходило законну й громадянську охорону тільки в подружи. Позаподружнє материнство знаходило в законодавстві холодну байдужність, коли не неприхильність а перед громадянством покривало ганьбою. Від Народньої Републики мусить домагатися жінка, щоби вона охороняла материнство як таке незалежно від подружної чи позаподружної форми. Коли така охорона материнства знайде вислів у законодавстві Републики, то се вплине також на погляди громадянства в сій справі.
В звязку з сим стоїть реформа закона про подружя. Політична й господарська рівноправність полів вплине основно на зміст подружя. Відповідне до сього повинні бути змінені також законні основи подружя. Подружя буде вільним звязком двох одиниць, яким господарська самостійність дасть справді вільну волю як у заключуванню, так і в розвязуванню подружного звязку.
Можливість розвязання подружного звязку, отже можливість розводу повинна стати одною з основних постанов подружного закона, бо подружя тільки доти може сповняти свою, як індивідуальну, так i суспільну ціль, доки є вільним звязком а не тюрмою. При тім законні постанови про розвід не повинні — як се діється переважно досі в тих державах, які допускають розводи — вдиратися в "святая святих" родини, вимагаючи для розводу причин, які відкривають найтайніщі тайни подружного життя.
Можливість розводу лежить в інтересі охорони материнства. Жінка неповинна знаходитися під примусом стати матірю від нелюбого мущини, як се часто буває в подружю. Так само не повинна вона зустрічати перешкод стати матірю по бажанню свого серця.
Політична і господарська рівність полів при відповідних законних постановах про подружя дасть жінці в богато більшій мірі ніж досі змогу здійснити своє право на материнство в подружнім звязку, отже реформа подружя остає в тіснім звязку з охороною материнства.
Одначе почування новочасної людини такі складні, що годі їх вмістити в законні норми. Тому законодавство Народньої Републики повинно стати на тім, що кожде материнство заслугує на однакову охорону і кожда дитина є однаковим суспільним скарбом, отже заслугує нa однакову опіку.
В сій справі держава може богато зробити особливо при охороні праці. Доси учителька чи урядничка тратила посаду, коли стала "нешлюбною" матірю. До урядів взагалі приймають тільки незамужних жінок. Закон про охорону робітників також не дає охорони "нешлюбному" материнству.
Все те в Народній Републиці повинно змінитися. І сама держава як роботодавець повинна дати материнству як найбільшу охорону, і державне законодавство повинно заставити до сього приватних роботодавців. Отже жінка на oстанні місяці вагітности й перші місяці кормлення дитини повинна бути звільнена від праці при задержанню заробітку; всім тим, що не є в силі нести матеріяльних тягарів виховання дітей, повинна прийти держава з помічю сирітські пенсії, ренти і т. п. причинки повинні прислугувати дітям також по матерях.
Все те разом знесе в результаті теперішню ріжницю між "шлюбним" і "нешлюбним" материнством, — так, що се стане тільки особистою справою жінки, як вона стане матірю, а не матиме впливу на положення її та її дитини в державі і суспільности.
VI. Одною з болючих кривд, якої дізнає жінка від держави й суспільности, є відношення до проституції.
Ніхто не накладає пятна ганьби на мущину за те, що він за гроші купує те, що повинно бути випливом обопільного почування, але жінка, яка є обставинами примушена стати предметом того купна, носить пятно ганьби. В наукових послідах про причини проституції має найбільше слушности т. зв. економічна теорія, яка поясняє се явище господарськими причинами.
В Народній Републиці разом з господарським піднесенням жінки зникатиме й ся головна причина проституції. Що остане поза сим — з причин і психо-фізіольоґічних — се не буде проституцією в теперішнім значінню.
Народня Република своїм законодавством повинна й тут проявляти корисний вплив. В першій мірі повинна бути знесена реґляментація проституції, чого домагається більшість учених, які займаються сею справою. Коли будуть знесені поліційні приписи, які на певну катеґорію жінок накладають ганьбляче пятно проститутки, тоді й тим, що їх зустріла така важка доля, лекше буде піднятися з упадку.
***
Отсе булиби в загальних рисах домагання, які повинні бути поставлені і здійснені при будові Народньої Републики не тільки в інтересі жінки, але і в інтересі цілого людського роду. Бо поневолення жінки відбивається шкідливо також на мужеській частині людського роду і визволення жінки є визволенням обох полів до більше свобідного гармонійного життя.
Очевидно, що дух сього визволення повинен проникнути все законодавство Народньої Републики, також обняти все громадянство. Бо поступ тільки тоді є тривкий, коли він проникає форми і зміст людського життя.
[Република, 15.04.1919]
V. Законні і внутрішні основи жіночої рівноправности.
Будова Народньої Републики обнимає не тільки законні основи державного ладу, але також внутрішню перебудову поглядів, переконань, бажань, змагань, словом перебудову цілої душі кожної одиниці зокрема і всього народу. Без сеї внутрішньої перебудови будова Народньої Републики булаби неможлива, а в кождім разі нетрівка.
Внутрішня перебудова душі громадянства зачинається значно швидше, ніж будова нового державного ладу, а звершується значно пізніше, коли висшість нового ладу стане загалови очевидна.
В таких переломових хвилинах життя народу будова законних основ має очевидно велике значіння. Вони повинні давати як найбільше простору новому, підпирати внутрішню перебудову душі народу.
Се мали ми на увазі, подаючи програму жіночих домагань при будові Української Народньої Републики. Ми домагаємося, щоб законодавство Народньої Републики перевело повну рівноправність полів, щоб дало жінці на рівні я мущиною змогу свобідного розвитку.
Та се ще очевидно не все. Щоб жінка осягнула справжню рівноправність, треба, щоб ціле громадянство — в першій мірі само жіноцтво — перебуло процес внутрішньої перебудови в своїх поглядах про положення жінки в громадянстві.
Тим, що жили в дотеперішних відносинах може видатися занадто смілим домагання, щоб жінка могла бути приміром президентом републики, міністром, послом, адміністратором, суддею, професором університету, інжінєром і т. д. і т. д. До всього треба привикнути. А привикнеться тільки тоді, коли жінка матиме змогу розвивати свої духові здібности на рівні з мущиною, на рівні з ним займати всі становища в громадянстві. Отже треба дати жінці повну свободу і повну змогу розвитку. А тоді само життя покаже, до чого вона здібна, а до чого ні. Ми певні, що жінка на рівні з мущиною здібна піднятися на найвищі вершини людського духа. А хто думає инакше, той тим більше повинен згодитися на ту пробу життя, якої ми домагаємося.
Очевидно, здійснення рівноправности полів потягне за собою поважні зміни в відносинах як публичного так і приватного життя. Рівноправність полів не значить, щоб побіч мущини також жінка стала невільницею праці, навпаки, загальна участь в праці всіх членів громадянства принесе загальне облекшення, так що праця перестане бути тягаром і неволею. Рівноправність жінки і її господарська самостійність змінить також її становище в родині. Жінка і діти не будуть залежні виключно від волі мужа і батька, але й матеріяльне забезпечення жінки й дітей не буде виключно журою мужа й батька. Права й обовязки родинного життя будуть рівномірно розложені.
Все те річи, які зі слова стануть ділом тільки в довгім культурнім процесі, який переродить і душу і життя народу. Законні основи Української Народньої Републики мають промостити вільний шлях для сього творення нового життя.
А на українській жінці лежить у сій історичній хвилині обовязок посвятити всі сили на те, щоби при будові Української Народньої Републики жінка осягнула повну рівноправність і повну свободу розвитку.
Сподіваємося, що в сім своїм змаганню жінка не повинна зустріти великих перешкод. Отже кожна жінка є матірю, жінкою, сестрою, дочкою. Невжеж наші сини, наші мужі, наші брати, наші батьки можуть хотіти, щоб ми на далі остали поневолені і понижені? Невжеж вони не розуміють і не відчувають того, що наше пониження і поневолення також їх понижує і поневолює?
Тепер, коли весь наш нарід здобуває собі нове вільне життя, не повинен в нашім народі знайтися ніхто, хто хотівби виключити від рівної участи в тім новім вільнім життю свою матір, свою жінку, свою сестру, свою дочку, — цілу половину людського роду.
Треба тільки праці — а успіх певний.
До сеї праці, — до поглублення власної освіти, до ширення свідомости, до будови орґанізації, до участи в публичнім життю ми кличемо українську жінку!
[Република, 16.04.1919]
16.04.1919