Шість токсинів, що ослаблюють демократію

Обіцянки реваншу були визначальними в електоральному успіху Чавеса, Трампа і Брекзиту

Є вибори чи референдуми, результати яких змінюють хід історії.

Наприклад, у червні 2016 року британці проголосували за те, аби їхня країна порвала стосунки з Європейською Унією – славнозвісний Брекзит. Інший приклад мав місце, коли Дональд Трамп виграв вибори, які привели його в Білий дім – також у 2016 р. Або коли в грудні 1998 р. венесуельці обрали президентом Уґо Чавеса.

Брекзит вверг у глибоку кризу британську політичну систему, Трамп видозмінив політику своєї країни і, можливо, світу, а Чавес відповідальний за національну катастрофу, яка ось-ось перетвориться на небезпечну реґіональну кризу.

Ці випадки, звісно, є дуже відмінними. Але у них також є схожі риси, що проливають світло на серйозні токсини, які підривають демократії в сучасному світі:

1. Антиполітика. Ці три приклади є конкретними проявами неприйняття «звиклих політиків» і припущення, що традиційні урядовці використовують політику для власної вигоди, а не заради спільного блага. Ті, хто проголосував за Брекзит, Трампа і Чавеса, вважали, що тільки вигнання тих, хто керує, покращить їхню особисту ситуацію чи принаймні послужить наукою можновладцям. «Нехай усі йдуть геть» і «гірше, ніж зараз, бути не може» – такими є їхні гасла.

2. Слабкі партії. У цих трьох випадках несподівані результати народного волевиявлення стали можливими завдяки слабкості традиційних політичних партій. Дві великі британські партії – лейбористська і консервативна – були внутрішньо розколотими, і це завадило їм ефективно протистояти тим, хто підохочував до Брекзиту. Те саме сталося з республіканською партією в Сполучених Штатах, роздробленість якої уможливила те, що такий недосвідчений політик, як Трамп, став її кандидатом на пост президента. Те саме сталось у Венесуелі, де дві великі історичні партії занепали, відчинивши двері перед Уґо Чавесом.

3. Перетворення брехні у норму. Майже відразу після успіху Брекзиту на референдумі стало відомо, що його ініціатори збрехали, перебільшуючи вигоди, які отримає Велика Британія від виходу з Європейської Унії, і применшуючи видатки і труднощі, що їх матимуть британці через цей вихід. За підрахунками The Washington Post, у свій перший рік президентства Дональд Трамп казав у середньому шість брехень чи неправдивих тверджень щодня. У другий рік середнє значення зросло до понад 16 за день, а в 2019 р. вже доходить до 22 щоденних брехень. Американський президент перетворив брехню на норму. Уґо Чавес зробив те саме. В Інтернеті є ціла купа відео- й аудіозаписів, де можна побачити і почути, як венесуельський президент полум’яно бреше.

4. Цифрові маніпуляції. Обліковий запис Дональда Трампа у Твіттері є його найпотужнішою політичною зброєю. Кріс Вайлі, покаянний колишній керівник досліджень у компанії Cambridge Analytica, зізнався перед британським парламентом, що ця компанія використала соціальні мережі для того, аби вплинути на результати референдуму на користь Брекзиту. Щонедільна телепрограма «Алло, президенте», яку вів Чавес, стала його основним інструментом пропаганди, політичної мобілізації й маніпуляції громадською думкою. Усі політики, завжди і всюди, використовували засоби суспільної комунікації для того, щоб отримати і втримати владу. Мало хто робив це так спритно, нахабно і технологічно вправно, як Трамп, Чавес і захисники Брекзиту.

5. Приховане іноземне втручання. Розвідка США і спеціальний прокурор Роберт С. Маллер дійшли висновку, що російська влада потай впливала на американські вибори 2016 року. Перед референдумом щодо Брекзиту понад 150 тис. облікових записів у Твіттері російською мовою надіслали десятки тисяч меседжів англійською з наполегливими порадами британцям вийти з Європейської Унії. Вплив Куби у Венесуелі тримався в таємниці, але нині це вже широко визнана реальність. Вторгнення нині є дешевшими, підпільнішими і здійснюються за допомогою комп’ютерів і кібернетичної зброї.

6. Націоналізм. Обіцянки самовизначення і реваншу супроти утисків з боку інших країн були ключовими в електоральному успіхові Чавеса, Трампа і Брекзиту. У трьох випадках викривальні заяви проти глобалізації, міжнародної торгівлі і «країн, які на нас наживаються», принесли політичні дивіденди. Ворожість Чавеса проти США, а Трампа і захисників Брекзиту – проти іммігрантів, також були визначальними.

Ці шість факторів ілюструють види токсинів, які негативно впливають на політику багатьох країн. У деяких з них з’явилися антитіла, які опираються. Результат цього зіткнення між політичними токсинами й антитілами сформує той світ, у якому ми житимемо.