АМЛО і Болсу пояснюють світ

Мойсес Наім

Обидва політики добре зрозуміли, що пропонуючи себе як месію-спасителя країни, здобудеш більше голосів, аніж говорячи про інституції, які обмежують президентську владу

Один уже прийшов до влади, а інший, схоже, ось-ось її здобуде. Андрес Мануель Лопес Обрадор (АМЛО) буде наступним президентом Мексики, а Жаїр Болсонару (Болсу) може ним стати в Бразилії. Політичний успіх цих двох лідерів багато говорить нам про нинішній світ.

Відмінності між мексиканцем і бразильцем є глибокими, а подібності – показовими. Їхнє походження, політичні кар’єри, ідеології, стилі та пропозиції радикально протилежні. Лопес Обрадор є лівим, а Болсонару – правим. АМЛО є антагоністом підприємців, натомість Болсу пропонує ліберальну економічну політику. Він також заявив про люту і безжальну війну супроти злочинців, тоді як Лопес Обрадор говорить про амністію. Болсонару подобаються військові, а Лопесу Обрадору – синдикалісти. Масмедіа зазвичай описують Болсонару як гомофоба, жононенависника, сексиста і расиста. Природно, він проти абортів і шлюбів між людьми однієї статі. Натомість АМЛО уникає формулювати свою позицію щодо цих питань і каже, що «радитиметься з народом». Жаїр Болсонару захоплюється Дональдом Трампом і ненавидить Уґо Чавеса, тоді як Андрес Мануель Лопес Обрадор є обачним в своєму ставленні до Трампа, який, як правило, ображає мексиканців.

Якщо говорити про Венесуелу, то новобраний президент Мексики дуже остерігається висловлювати симпатію до Уґо Чавеса чи боліваріанської революції – це те, чого не роблять деякі з його помічників, відомих своєю солідарністю з венесуельським режимом. В одній зі своїх перших заяв Марсело Ебрард, міністр закордонних справ Лопеса Обрадора, сказав, що його уряд трактуватиме венесуельську кризу як внутрішню справу цієї країни і не втручатиметься в її національну політику. Натомість генерал Гамільтон Мурао – який стане віце-президентом Бразилії, якщо на виборах переможе Болсонару, – сказав, що вони не визнають уряд Ніколаса Мадуро і підтримають зміну режиму у Венесуелі.

Подібності між АМЛО і Болсу є такими ж цікавими, як і їхні відмінності. Обидва приходять до влади завдяки глобальним тенденціям, які повсюди поривають з традиційною політикою і політиками. Обидва представляють себе перед виборцями як аутсайдерів, політиків-вигнанців, які досі були жертвами тих, кого АМЛО називає «мафією влади». Їхні кампанії базуються на безжальній критиці системи, з якою вони, за їхніми словами, не мають нічого спільного. А це, звісно, не так. Обидва вони є професійними політиками з великим досвідом. АМЛО змолоду був активним членом домінуючої Інституційно-революційної партії, в якій займав важливі пости. Протягом п’яти років він керував густонаселеною столицею Мексики і був кандидатом на президентський пост на трьох останніх виборах. Зі свого боку, Болсонару майже три десятиліття був депутатом, а троє з його дітей є успішними політиками.

Але в тому, що обидва представляють себе як «антисистемних» кандидатів, немає нічого незвичайного. Це те, що треба робити, щоби в наш час перемогти на виборах. Це світова тенденція. Панує антиполітика, неприйняття народом усіх лідерів і партій, які були поблизу влади. Тож не дивно, що політики перебираються за нових і за людей, які аж ніяк не винні у бідах, якими по горло ситі виборці, чиєю – вже універсальною – мантрою є «нехай всі забираються геть».

З такої перспективи АМЛО і Болсу є нормальними кандидатами.

На жаль, у наш час також нормальним стало те, що на виборах перемагають кандидати, які виказують глибоку антипатію до норм та інституцій, котрі обмежують президентську владу. Підривати незалежність конгресу, засіювати органи правосуддя суддями-друзями, атакувати масмедіа, що критикують уряд, створювати альтернативні медіа, близькі президентові, – усе це, як і часте та щедре використання брехні, яка підігріває і посилює поляризацію, є, на жаль, частиною політичного меню, яке ми бачимо від Угорщини до Таїланду і від Сполучених Штатів до Туреччини.

Як Болсу, так і АМЛО чинили і говорили речі, які свідчать про те, що і в цьому вони також є нормальними політиками нашого часу.

Ця світова війна, що має на меті послабити систему стримувань і противаг, яка обмежує президентську владу, має велику користь з глибокого розчарування в демократії, що його демонструють виборці. Більше половини бразильців заявляють, що прийняли би недемократичний уряд, якщо той «вирішить проблеми». Такі самі настрої є і в Мексиці.

Пошук славнозвісного сильного лідера, який був би новим і боровся з корупцією, злочинністю і дав надію суспільствам, травмованим жахливим рівнем насильства, домінує в преференціях виборців у Бразилії та Мексиці. Пропонуючи себе як месію-спасителя країни, здобудеш більше голосів, аніж говорячи про інституції, які обмежують президентську владу і захищають громадянина, незалежно від того, хто буде президентом. І це добре зрозуміли Болсу і АМЛО.