В давних часах пани як розумнійші і більше зорґанізовані від других кляс взяли всю власть до своїх рук і заставили нижші кляси, мало освічені а до того зовсім не зорґанізовані, покоритись їм і робити те, що самі захотіли. Через свою темноту і незорґанізованність селянство та робітництво носили цілими віками панське ярмо і були їхніми рабами. З часами робітник, який жив по містах і більше дечого кращого бачив, брався потрохи за науку та орґанізацію і зкинув зі своєї шиї панське ярмо і тепер сильно бореться з капіталістами за свої права. В іншому становищу находилось селянство на селі, де пани не позволяли заводити ніяких шкіл, боячись орґанїзації селянства, щоб і воно по приміру робітництва в містах, не увільнилося ся з під панської опіки, та щоб не перестало працювати на панів, а й на дальше годувало їх своєю кервавицею. На селі темнота тревала найдовше, бо світла науки бідному селянинови так мало давали, що він і доси ніяк не може міцно піднятися на ноги, та своєю могучою силою показати ворогам хто він такий і які права йому належаться?
Труд селянина використовувано до сего часу за півдармо. Кровю його, аж до недавна пани обороняли самі себе та свої маєтки а ще спитайте перед ким? Та звісно, що перед самим селянином, який прийшовши до свідомости відбере у них землю, на якій лишень він працює, і яка тілько йому одному належиться. Все майно яке до сего часу находилось у панських руках, селянство вже здобуло великою революцією. Алеж здобути у ворогів свою землю, це не дуже велика трудність. Труднійша річ утримати всі ці здобутки революції в своїх руках. Втримати землю і волю в себе не через те тяжко, що в нас нема сили. Сили в нас аж занадто богато.
Але, щоб до тої сили, була така сама велика охота й орґанізація закріпити за собою всі здобутки революції і стати хозяїнами на своїй рідній землі, то в такім разі нам нічого булоб боятись. Правда, що боротись за нашу землю з ворогами, то в нас по трохи є охоти але на великий жаль орґанізації селянства то в нас не має. А це останнє найважнійше зі всего, бо щоб використати нашу огромну селянську силу, нам треба великої міцної "Селянської Орґанізації".
Возьмім примір із панської кляси. Яка вона дуже маленька, мізерна, до ніякої трудової праці нездатна, алеж яка в неї за те велика та міцна орґанізація! Пани з усюдів зїжджаються на свої збори та радяться, якби то їм найкраще осідлати біднійшу клясу, щоб довше можна було їздити на ній. Вони дуже міцно зєднані в одну, велику панську орґанізацію і на свої орґанізаційні потреби не жаліють хочби й яких великих гроший, бо знають, що коли вони не будуть зорґанізовані, то силу у них вирве та кляса, яка краще за них зорґанізована. Правда, що пани чим раз більше і більше програють в боротьбі з народом, але-ж треба приглянутись скілько то ми вже сил потратили в вічній боротьбі з маленькою горсточкою панства.
Пани вже від давна беруться на хитрощі обманюють селян другої нації якою вони по більшій части кермують, та підбурюють його до війни з селянами тої нації яка вже не хоче на своїй шиї носити панського ярма, а жити своїм вільним життям, працюючи кожній на себе самого. Напримір польські пани, які весь час панували над українськими та польськими селянами в Галичині, зуміли так вороже підбурити польських селян до українських, що тепер між одними і такимиж селянами йде завзята кервава боротьба.
Мені дуже дивно стає з польських селян та робітників, які йдуть за порадою своїх панів, та хотять завоювати Галичину і самим поселитись на цій землі. А деж тоді подінуться селяне Українці, які до цього часу жили на цій землі? Чи призадумались над цим коли небудь Поляки? Видно, що ні! Бо прогнавши наших селян з рідної землі, хотять хиба змусити їх іти зі зброєю в руках проти других сусідних народів вигнати їх з ріднього краю і самим осідати на їхній землі, інакше наше селянство зісталосьби наймитами у Поляків. А чи не булоб краще, якби то польські селяне ту зброю, яку вони вживають задля захоплення землі у своїх українських сусідів, таких самих бідаків як і вони самі, обернули на панів і здобули від них землю в свойому краю, та тим самим помоглиби сами собі і нам швидше скинути з селянської шиї те тяжке панське ярмо. А чому-ж і доси ще не прийшло польське селянство до свого здорового розуму? Бо не має в нього свого власного розуму, не побачить свого правдивого шляху і тому йде за голосом наших і своїх ворогів.
Возмім також гарний примір із пролєтаріята. Як він гарно зорґанізований, які міцні робітничі професийні спілки! Вони тепер на Вкраїні вже міліонами орудують та дуже міцно підтримують свою робітничу орґанізацію, вкладають до неї кожного місяця свій сотий процент заробітної платні. Їм уже не дуже були страшні ані штрайки, ані безробітня, бо той капітал, який вони вложили в касу своєї професійної орґанізації, можуть підчас якої небудь боротьби в лютий момент виняти та купити те, що для них необхідно. При помочі своєї орґанізації робітництво видає свої ґазети, книжки, утримує що найкращих людей для своєї політичної праці, які вміють кермувати їхньою політикою, так гарно, що не тілько панську клясу але також і наше селянство вони тепер побіджують. А треба знати, що пролєтаріятови, який був раніш увільнений від рабства ніж селянство, з матеріяльного боку тяжко жилось, бо капіталісти на фабриках і заводах дуже визискували його працю, чим старались не дати робітництву повного ходу в боротьбі з ними. І тоді пролєтаріят, який до цього часу находився в скрутнійшому стані ніж селянство в боротьбі зі своїми противниками майже всюди оказався побудником і то через те одно, що нужда примусила робітників учитись грамоті і вони тепер як люде освічені знають що найбільша сила в міцній орґанізації.
(Конець буде.)
[Український голос, 27.03.1919]
(Конець).
А щож ми селяни, не вжеж ми не можемо мати такої міцної орґанізації як пролєтаріят або пани? Не вжеж ми гірші від них? Ні, ми не гірші ні від одних ані других.
Нам тілько треба добре принятись за діло, то ми не тілько поборемо панів але й далеко переженемо кождого, хто ворожо буде до нас відноситися. Орґанізація селян повинна у нас бути богато міцнійша ніж орґанізація панів і пролєтаріяту через те, що ми від них богато численнійші. І як тілько будемо зорґанізовані та освічені, то нас підкупити ніколи ніхто не зможе, бо будемо знати що це все робиться нам на шкоду, щоби потім нашу помилку використати. І це сором, що ми селяне, підвалини і стіни кожної держави (більше всього України) залишились по заді інших кляс.
Тепер коли велика революція відчинила нам ворота до всього кращого і нема ніякої перешкоди зорґанізуватися селянству, так як воно само бажає, то і не треба довго гаїти дорогого часу а як найшвидше відкрити таку селянську орґанізацію яка обєднювалаби все селянство. На Вкраїні селянин зробив уже двічі революцію, але власть обидва рази випадає з його рук, бо першій раз ухопила її буржуазія (пани) а тепер захопляють її російські большовики. А через що так? Бо селянство добре не зорґанізованне і кожний легко його обманює. Нам треба конче відкрити професійно-політичну орґанізацію "Селянську Спілку", де всі селяне, без ріжниці полу вписувалибися в члени цьої орґанізації. На Вкраїні є така селянська орґанізація і вона вже зробила дуже богато для селянства, але на жаль політичні обставини, які там весь час плутаються, дуже мішають в цій справі. Бо большовики і гетьманці, яким не наруку орґанізоване і освічене селянство дуже переслідували цю орґанізацію і не дають їй як слід розвинутись. Нам в Галичині ніхто в цьому ділі не може помішати, і ми за короткий час можемо мати дуже гарну і міцну орґанізацію селян. Щоби виробити статут "Селянської Спілки" то найкраще булоб, щоб само селянство в цьому взяло широку участь, на що треба конче скликати Подільський зїзд в Тернополі, де дуже інтересуються земельним питанням, і на цьому з'їзді селянство виробить само для своєї орґанізації програму. На мій погляд, програма наша повинна бути подібна до "Селянської Спілки" із Наддніпрянщини, бо інтереси села одні до другіх дуже стосуються і селянству треба конче обєднатися, і добувати права свої одностайно. В Наддніпрянщині Сел. Спілка зорґанізована в той спосіб: Село збирається на загальні збори громади і вибирають Раду Спілки із 20 або 30 чоловік, а та рада вибирає з поміж себе президію із 5 чол. Рада разом з президією записують в члени громадян свого села, які вносять річну вкладку по 10 корон. Ці гроші ідуть половина до каси громадської спілки а другу половину посилають до повітової і центральної ради. Повітову Раду вибиралобися на повітовому зїзді, а центральну на Галицько-селянському зїзді. Рада центральна має слідити за політикою в краю і за кордоном та як найшвидше сповіщати і показувати орієнтацію (дорогу) повітовим Радам, а ці вже повідомляють села. Повітова Рада слідить за політикою в повіті і про всякі події повідомляє одночасно села і Центральну Раду.
Коли на селах нарід чим небудь не задоволений, або шириться якась спекуляція, з чого терпить селянство, то громадські ради вимагають, щоб повітова рада скликала повітовий зїзд, на який виноситься делєґатами відповідні постанови і вимагається від уряду або поправити свою політику, або яке небудь зло пресічи в коріні. А найважнійша праця для Селянської Спілки це є земельна реформа. Єї найкраще може обробити тілько одно селянство, бо хтож може так добре знати, що в селянина найдужче бракує і що його найгірше пече як не він сам? І обсудити розділ землі та на якій підставі її можна відібрати від панів, може лишень той, хто обрабляє її своїм кервавим потом.
Тепер Україна переживає дуже тяжкий і скрутний час. Вона родиться в великих болях; і хто хоче допомогти Україні видобутися із тяжкого становища, той нехай допомагає зорґанізуватись селянству, бо сила Української держави лежить тілько в селянстві. У нас праці дуже богато, і через те "Селянська Спілка" тепер необхідна для селянства. Я сам, як селянин дуже бажаю, щоб наше селянство не осталось по заді інших кляс і на дальше, через що прошу всіх селян, котрі читають отсю статю, добре обміркувати мої слова і прислати в нашу редакцію свої думки як найшвидше, бо тепер час дуже дорогий і нам негайно треба взятись за велике діло, орґанізацію. І памятаймо, що тілько в злуці та єдності сила, а в неєдності погибіль. А коли будемо зорґанізовані, то тоді нам не буде страшний ані буржуй, ні большовик, бо ми дуже легко тоді всіх наших противників поборемо, та здобудемо "землю і волю".
Гринько Скасків селянський посол на Трудовий Конґрес від Катеринославщини.
[Український голос, 28.03.1919]