"Жолудкові ідеі".

І. Мужицке господарство і цівілізація.

Мені нераз доводилося йіхати шляхом залізним Стрий — Мункач, що перерізує тухольску верховину. Залізниця жене долинами бистрих і шумних рік Стрия і єго допливу Опору; помежи високими, лісистими, доволі романтичними горами, тухольска долина в селами Гребенів і Тухля насуває на очи дуже гарні і чарівні краєвиди. Раз якось перейізджаючи тою долиною, любувався я через вікно купе красотами околиці і мене чомусь сильно вразив контраст межи дикою природою та первобитною культурою Верховинців (Бойків) з одноі сторони, і межи залізницею, котра мчалась з шумом і стуком понад бурливий Опір. Правильна лінія насипу і рівнобіжних торів (рельсів), локомотива з єі залізом і парою, правильний ряд уніформних, вигідно збудованих вагонів, офіціяльний крик кондуктора, стук і шум пойізду, смрід угляного диму, уніформні будки і стаціі — все те в моіх очах різко відбивало від диких романтичних гір і зворів, від шуму смерек і звуку сопівки, від курних хат і довгого волося Бойків, від тих медведів, що спуджені стукотом залізниці, утікають в лісову гущавину; тота дісгармонія, тоті контрасти вливалися через вікно купе в мою душу і не мило, прикро вражали єі. Я нераз бачив ту околицю і нераз завважав той контраст, але ніколи той контраст невидавався мені дісгармонією: Пойізд залізничий, або красна, жовтаво помальована стаційка все гарно відбивали від темноі зелени ліса, мені то за кождий раз подобалося, а тогди, — тогди викликало воно в мені самі нелюбі чутя, якусь прикру тугу... "Що ту зелізниця має робити? питався я сам себе "по що вона псує затишну дику поезію тих гір, своім стукотом, своім угляним смродом, своім холодним залізом, своім уніформним, урядовим виглядом, своім польско-німецко-жидівско-купецким духом?!" Такі і подібні неясні питаня напирали на мій ум, ворушили моі чутя, і моі симпатіі були по стороні гір, по стороні дикоі природи, по стороні курних хат і довгих кучерів, по стороні смерек і медведів, серед котрих я виріс і вигодувався... Я зненавидів в тій хвилі залізницю і рад був покинути єі і знищити...

Вколисуючий шум смерек, гармонійний звук сопівки, таємний журкіт зворів і навіть дикий рев медведя здавалися мені чимось теплим, поетичним, рідним: нагальний стукіт залізниці, переразливий свист локомотиви і урядовий крик кондуктора вдавалися мені чимось чужим, прозаічним, холодним. Мені більше подобалися курні, соломою шиті хати, як вигідні вагони і більше подобалися бойківскі кучері і ходаки, як ноша моіх цівілізованих сопутників і уніформ кондуктора...

Мені мимоволі прийшов на гадку уривок з поезій Могільницкого, що таки в тих сторонах був якийсь час попом:

Руске серце з туги вяне

Доки тебе неогляне

Свята земле Русинів!

Бо там красні курні хати,

З сірачини мякші шати,

Коломийки мильший спів!

Але все то були зразу одні чувства: я відчував неясно, що між залізницею, представителькою столітя пари, електрики і заліза, і сим затишним, первобитним, поетичним кутком заходить якась дісгармонія, котра вражає мою душу. Зразу розум нездавав собі ще справи з чувств, інстинктів, що ворушились в моій душі, але поволи прийшла черга і на ясні, свідомі думки. Я вже не тілько відчував; я вже дещо розумів. Я бачив і розумів, що курна хата і довгі кучері, звук сопівки і рев медведя... знаменують инший стан суспільний, иншу господарку і культуру; а инший стан суспільний, економічний, культурний витворив залізницю і телеграф. Я бачив, що тут стоять напротів себе два світи, дві епохи, ба я бачив, що ті два світи, дві епохи борються тут з собою. Я пригадав собі, що залізниця вивозить з тих гір смереки і буки, що вона обнажує ті гори, обдирає з них красу, нищить поетичний шум смерек і гонить медведя з єго гаври... І дальше пригадав я собі, що в тих селах, котрі перерізує шлях залізничий, покидають Верховинці довгі кучері, замість ходаків взувають чоботи, випускають дим з хати, заводять в хаті англицьку, залізну кухоньку; гинуть прастарі звичаі, віруваня, привички, а настають нові; признаки бойківского діялекту затираються і домішуються чужі слова: кріпкі парібки покидають рілю і ідуть на зарібки до зрубу або фабрики, а гарні дівчата і молодиці роблять часті екскурсіі до недалекого місточка...

Я бачив, що залізниця, хоть і поволи, а все таки перемагає, нищить дику дівичу природу і первобитну, родиму культуру того закутка, дарма, що вузенька лінія залізничого шляху губиться, счезає в тій правдивій потопі верхів і лісів, зворів і полонин... Я зрозумів, що залізниця нищить те, що таке гарне, поетичне, що мені рідне та любе. І залізниця видалася мені моім тяжким ворогом, але ворогом могучим, і я люто зненавидів єі.

Коли такі або подібні чувства і думки наверталися мені на ум, побачив я на рівнобіжній з тором залізниці, болотистій і камінній дорозі два візки; на однім візку сиділо близько десять жидів, а "жидівский Іван" пошвякував батогом з усеі сили дві мершаві вихудлі шкапини, що мало непадали під надмірною вагою; відтак набіг мені на очи другий візок, драбинястий, хлопский; той вже нейіхав, іно стояв на місці; щось мусіло коло него зломитися, бо мужик пильно майстрував коло него; конята були тож нужденні, з похнюпленими головами. Вид цих двох візків дав моім думкам діяметрально противний напрям; мені прийшли на гадку усі ті невигоди, які суть сполучені з йіздою на візку, і дощ, і порох і студінь і болото і діри в мості, і страта часу і корчми і рогачки і невигідне сидженє і ріжні пригоди та трафунки. Я почав розбирати, яка залізниця вигідна, сильна, швидка, безпечна, тана; я почав думати про постійність і правильність єі руху, про єі хосенність; я став дивуватися силі людского розуму, що увязнив і запряг пару і електрику собі на послуги; я дивувався організаціі і поділови праці при залізницях і почтах; на гадку мені прийшов Всесвітний союз почтовий і Всесвітний союз телеграфічний. В моім нутрі почалися рушати "жолудкові ідеі" і я з лютого ворога залізниці ставав поволи єі прихильником. Я почав сумніватися в поетичности курних хат і довгих кучерів; я пригадав собі, що курні хати Верховинців темні, душні і нездорові, що довгі кучері почасти непрактичні; прозаічний стукіт залізниці видавався мені симпатичнійший як романтичний шум смереки... Мені прийшли на гадку темні сторони "первобитноі, родимоі культури", прийшли на гадку народна нужда і темнота. Я поволи почав переконуватися, що для мого людского, хоч і руского, серця, красші вигідні камениці і елегантні віллі, чим курні хати; мякші европейскі шати, чим шати з сірачини і мильші звуки опери або лектура суспільного роману чим звук сопівки або коломийка.

Уривок з Могильніцкого домагався травестіі і я мимоволі потихо задеклямував:

Людске серце з туги пяне,

Як на тебе лиш спогляне

Бідна земле Русинів!..

Бо там вбогі курні хати,

З сірачини брудні шмати

Коломийки… сумний спів.

Але ті два противні напрями думок, що збудилися у моім умі, нескоро уляглися. Національний роматизм і "народничевство" не хотіли уступити місця космополітичному утілітаризмови і демократизмови (соціялізмови). Правда, я сміявся в духу з тих, що то любуються народними вишиванями, а небачать на народних сорочках ані бруду ані лат ані дір; що припинаючи вишиваний ковнірик до біленькоі, чистоі, "діяментовим крохмалем" накрохмаленоі сорочки, недбають про те, що мужик місяцями ходить в брудній, твердій, конопляній сорочці. Ба, але чи залізниця і телеграф вменшають чи вбільшають народну недолю? Чи освіта, пара, електрика, цівілізація потрібні і хосенні для мужика, чи ні?

Чи припадком непідкопує цівілізація мужицкого господарства і мужицкого щастя та добробиту? А коли так, то чи се є конечним наслідком висшоі цівілізаціі, чи може воно є тілько наслідком случайних а не конечних проявів цівілізаціі?

Тоті питаня мов гвізд вбилися в мою голову, а думки боролися і перехрещувалися, глядаючи відповіди... Яка у мене найшлася відповідь на ті питаня, довідаєся ласкавий Читач, коли прочитає отсю главу до самого кінця — а може бути, що і скорше довідаєся.

(Залізниця) Чи потрібна залізниця мужикам (а бодай нашим, галицко-руским мужикам), чи мають вони який хосен з неі? Який вплив має залізниця на розвій мужицкого господарства і стан мужицкого добробиту? Який вплив має вона на ті села, котрі перерізує шлях залізничий і який вплив має на цілий край?

Ті питаня насувалися мені майже за кождим разом, коли я йіхав залізницею. А відповідь? Студій на ту тему не доводилося мені стрічати. Люде говорить всяко. І між сурдутовцами і між мужиками мож почути діяметрально противні погляди на ту справу. Одні кажуть так, другі ні, і факти на перший погляд не дають ніякоі рішучоі відповіди. Та все таки ми тілько у фактів будемо шукати розвязки повисших питань і може бути, що коли до них возьмемося так як треба, то може з них видусимо дещо рішучого.

Мені знані села, через котрі недавно проведено залізницю і знані мені тоті зміни, які по тім наступили.

На перший погляд видаються тоті зміни під кождим оглядом хосенні для наших мужиків. Я пересвідчив ся, що в тих селах, через котрі йіде залізниця, більше гроша входить до мужицкоі кишені і більше з неі виходить, як в тих селах, через котрі не йде залізниця — розумієся ceteris рaribus. Чи воно справді хосенно для мужика і єго господарства, що він більше заробляє гроша і що може робити більші видатки — о тім поговоримо дальше; тепер хочу тілько показати, що справді заведенє залізниці потягає на собою зріст грошевих доходів і грошевих розходів у мужика.

Викуп землі під залізницю забирає мужикови землю, але дає єму ладні гроші. Будова залізниці потребує много робітників і піших і тяглих — і мужик, особливо той, що має воли або коні, може найти ладний заробок. Чужосторонні робітники, наставники і урядники, що суть заняті при будові залізниці, купують молоко, яйці, хліб, дріб, овочі у мужиків, і опять у мужикову кишеню дістануться гроші. Не без того, щоби і котра дівчина або молодиця своєю уродою дечого незаробила. Досить, що підчас будови залізниці можна зауважати значний і наглий (як для мужика) приплив грошей до села, до мужицких кешень. Коли будова пoкінчена і залізниця вже йде, приплив грошей стає троха менший, але зовсім не устає. Сама залізниця безпосередно не дає заробку, але дає посередно. В тих околицях, через котрі йде залізниця, повстають звичайно нові тартаки парові, нові копальні нафти, нові фабрики, або істнуючі вже збільшають високість своєі продукціі. Де є в селі стація, там нерідко повстає якесь заведенє лічниче, якесь "місце купелеве" і в літі прийізджають там більше або менше численні гості "купелеві" на свіжий воздух і свіжу воду, на жентицю іті. В селах, де суть стаціі залізничі, звичайно буває предпріємець, що скуповує у мужиків яйці, гриби, раки, збіже ітп. і висилає тото або вивозить до якогось більшого центра торговельного. Все то, як легко мож зрозуміти, дає мужикови нагоду заробити гроші і той заробок звичайно є ліпший, як той, який мужик має там, де нема залізниці. Мужик, що за пропорціонально легку роботу при тартаку, при зрубі, при фабриці бере 80 кр., 1 злр. або і більше денно, має безперечно далеко ліпший заробок, як той, що на панскім лані тяжко працює за 10 або 15 кр. денно. Або мужик, що на місці продає за добрі гроші купелевим гостям набіл, яйці, ягоди, гриби, стоіть далеко ліпше від мужика, що за цесі гроші продає тoтo само жидам і жидівкам в місті, і тратить крім того час і силу на хід до міста.

Однак рівночасно зо збільшенєм грошевих доходів, витворює залізниця у мужика нові видатки грошеві. Наперед вже сам гріш домагаєся того, щоби єго видати. Зарібки, які отвираються мужикови при будові залізниці і по єі отвореню, становлять непредвиджене + в буджеті мужицкім. Певно, що у неодного мужика є вже готове мінус, котра жде на плюс, є вже готова діра, котру грішми треба заткати. Але найдеся і такий мужик, у котрого такоі діри нема і в такім случаю нічо природнійшого над те, що такий щасливий мужик найде собі легко нову діру, в котру буде міг зароблений гріш встромити, у його настануть тепер нові видатки, котрих перше немав. Всі обставини складаються на то, щоби такого мужика призвичаіти до нових видатків. Місцеві мужики стикаються з чужосторонними робітниками і наставниками, що роблять коло будови нового шляху залізничого і крім сіфілісу переймають від них нові звичаі, нову ношу, нові пісні і нові слова. Такий сам вплив мають чужосторонні робітники і наставники заняті при фабриках, тартаках, копальнях і т. п. відкритих в наслідок створеня нового шляху залізничого.

Поміж такими робітниками і наставниками буває чимало міщухів (з людности міскоі) і чимало чужинців: Мазурів, Поляків, Італіянців, Німців, Чехів, угорских Русинів... У таких робітників звичайно одежа купована, фабрична, з бавовни, а не з льну, конопель або вовни. У них чоботи, не ходаки. Вони курять цигаро, не люльку, пють пиво, не горівку, посвистують міскі уличні мельодіі, говорять чужим язиком. Вони уважають себе висшими від "дурного хлопа", а мужик видить, що вони "носять ся і держать себе" більше "з панска" і бере собі від них примір.

В такім селі, де є стація залізнича, настає далеко більший рух. Мужикови чим раз частійше доводиться видіти, людей, і зноситися з людьми, що носяться "з панска", "по міски". Крім того і сам мужик маючи залізницю "під носом" чим раз частійше вийіздить по за межі свого села і cвoєі околиці, до більших або менших міст і чим раз частійше стикаєся з цівілізацією і єі добутками.

З другоі сторони до такого села, де є стація залізнича, стягаєся більше число жидів і купчиків. Де перед тим була одна корчма, отвираєся тепер ще оден або два склепики, котрих перед тим не було. В селі мож вже дістати перкалю, цукру, мила, коріня, питльованоі муки, чоботів, хусток, фартушків, пацьорок, нафти... Мужик сам частійше вийіздить до міста на торг, на продаж і на купно.

Всі ті обставини складаються на те, що в селі настає нова мода. Вмісто ходаків починають убувати мужики чоботи: спершу богачі, лютому бідніші, спершу господарі, потому ґаздині. В місто льняних і конопляних сорочок і раньтухів появляються перкалеві; вмісто вовняних сіраків домашного виробу появляються куповані камізолі, спенсери, лейбики etс. Довгі кучері обстригають... Вмісто люльку курить "молоде поколінє" цигарета (папіроси) (т. зв. "дзигару"), вмісто горівки починають пити пиво, гербату, (чай) і навіть каву: каву і гербату любить мужик моцно засолодити цукром. Курні хати реформуються: появляються димарі і "ангельскі" залізні кухоньки. Вмісто угля вічно тліючого в печи, котре нічого не коштує, купує мужик сірнички. Вмісто іти тілько або йіздити волами мужик йіздить залізницею. Про те послідне доводилося мені балакати з мужиками (з Верховинцями з Тухольщини). Вони хвалили собі залізницю і говорили, що вона дуже тана (було се вже по заведеню полосовоі тарифи). "Як ше не було залізниць говорили вони, і до міста треба було йіхати возом, то рогачки і тота горівка, що по дорозі по корчмах випилася, тричі або пять раз тілько коштували, що білет на залізницю: а кілько то було клопоту з тим! А тепер залізницею йіде чоловік як пан, тай швидко!" З того виходило би, що йізда залізницею повинна би зменшити грошеві видатки мужика. Але-ж від тих самих мужиків довідався я, що по йіх селах господарі, що передже йіздили волами, до міста два або три рази до року, тепер йіздять шість або вісім раз до року. Значить: хотяй одна подорож коштує менше, так за те більше подорожей і загальна сума видана на пойіздки значно зростає. Але звісно, що мужик не на спацер йіде до міста: він йіде на продаж або на купно, або на одно і друге. І таким способом посередно збільшує залізниця оборот грошевий у мужика. І не одна інновація заводиться в селі в наслідок заведеня залізниці. В хатах мож побачити зигарки і у декого і кишонковий зигарок подиблеся; місто деревяних кубків заводяться цинові; шибки у вікон більші, нові хати будуються на німецкий спосіб; місто деревяних лижок мож побачити цинові лижки і відельці ітд ітд. Все те мужик купує тепер за гроші, а перед тим або зовсім небуло того у него (як зигарки), або сам собі робив (кубки деревяні, лижки...)

(Далі буде)

[Народ, 01.05.1892]

(Далі).

Ідім дальше і придивім ся, які ще зміни настають в селах, через котрі проведено залізницю.

Ото людність, столітями прикована до батьківскоі скиби, починає рушатись з місця. Залізниця, як то кажуть, під носом і покуса піти в світ по за очи, шукати красшоі долі, стає дуже велика.

Господарі і бідаки-наймити, парібки і дівчата вийіздять з села в світ на заробок, заробляти гроші. Вони покидають "святу землицю" і розсипаються по світу. Многі недалеко відйідуть від рідного місця: оден стане на службу при залізниці, другий робить при тартаку, фабриці або копальни таки в краю, в Галичині, инша наймеся на покоівку або мамку в недалекім місті, — але неоден опинить ся в каміньоломах Північноі Америки, а не одна в Царгородских або Бразилійских люпанарах. Деякий верне ся в грішми, деякий пришле гроші, деякий жебраком верне, а інший таки ніколи більше непобачить рідного села. Залізниця є могучим, найважнійшим фактором еміґраціі, та про наслідки еміграціі поговорю трохи дальше. Ту тілько піднесу, що у такого мужика, що кинув землю і пішов на зарібки, гріш стає тим, чим перше була для него земля: всі доходи і всі видатки стають тепер виключно грошеві.

Зміни в сфері господарскій потягадать за собою зміни в сфері духовій і етичній (моральній). В селі, де є стація залізнича, люде стають зовсім інші, як в селах віддалених від залізниць і великих доріг, як в глухих закутинах. В селах, через котрі йде залізниця, люде стають більше інтелігентні і цівілізовані, вони увільняють ся від многих забобонів, і круг йіх знаня розширюєся. Вони цікавійші до книжки, розуміють ся на цифрах і на зигарку, мають правдивішій й докладнійші відомости о краю, о інших сторонах краю, о міскім житю, о заграниці і т. д. З другого боку також світоглядом і уpiвнем етичним наближають ся вони до людности міскоі. Вони стають вільнодумнійші, менше релігійні, а причиняє ся до того почасти примір людей міских і чужосторонних, а почасти тота висшість чоловіка над природою, котру вони наочно оглядають на залізниці, телєграфі, телефоні, парових льокомобілях і т. д.

Родинні звязи, вірність супружеска і деспотизм батьківский дуже слабнуть. Вірність супружеска слабне через часте стиканє ся людности сільскоі з чужосторонцями, з робітниками, пасажирами, купелевими, службою колієвою і т. д. Дальше в наслідок того, що мужі (чоловіки) виходять на зарібки, вийізджають частійше, емігрують і покидають на довший час своі жінки самими. Деспотизм батківский слабне через те, що чи син чи донька в кождий час можуть покинути родичів і рідне село і піти на зарібки або на службу і цілком виеманціпувати ся з під власти батьківскоі. Первобитні звичаі, первобитна, родима ноша затрачують ся: одіж і привички стають у мужика більше европейскі. Бесіда затрачує свою первобитну чистоту і своі діялектичні окремішности. "Батьківскі святощі" починають хитатись у своіх основах... Мужик починає любити і цінити вигоду і достаток, любить добре зйісти, випити, забавитися і гарно одіти ся.

Нетреба доказувати, що зміни ті, котрі я повисше розказав, викликує залізниця не тілько в тих селах, через котрі вона йіде, але також в селах більше або менше віддалених, тілько що в тих селах вплив єі троха слабший. По заведеню залізниці в цілім краю повстають нові жерела заробку, в цілім краю людність чим раз більше купує фабричні вироби, в цілім краю імміграція чужинців і еміграція туземців зростає... Села з селами, околиці з околицями стикають ся і нові потреби, нові звичаі, нові погляди переходять з одного села в друге, з одноі околиці в другу. Вплив залізниці не є локальний, але загальний.

Доси ходило нам о голе сконстатованє тих змін, які викликує залізниця, і старалисьмо ся показати, що вони дійсно стоять в звязи з заведенєм залізниці.

Тепер попробуємо скритикувати ті зміни, то є оцінити йіх. А щоби критика (оцінка) тих змін випала справедлива і всесторонна, мусимо вести єі з троякого становища.

На перед станемо на становищі мужика яко господаря, яко дрібного хлібороба, станемо на становищі дрібного мужицкого господарства і з того становища оцінимо вплив залізниці — а мірою оцінки буде хосенність або шкідливість залізниці для мужицкоі господарки. Відтак станемо на становищі мужика яко чоловіка, на становищі єго людских: фізіологічних, інтелектуальних і етичних потреб; ту мірою оцінки буде степень, в якім залізниця заспокоює ті потреби і степень, в якім причиняє ся вона до зросту тих потреб. Наконець, побачивши, що обі повисші крітеріі самі про себе невистарчаючі до повноі і правдивоі оцінки впливу залізниці, ми возьмемо ще третю і станемо на становищі еволюціі (розвою) людскоі суспільности і ту мірою оцінки буде, чи залізниця і єі наслідки лежать в напрямі механічного розвою суспільности, чи ні, иншими словами, чи розвій суспільности підпирає розвій і вплив залізниць, чи ослабляє єго.

Зі становища мужицкого (дрібного) господарства вплив залізниці на село є під кождим зглядом шкідливий. Залізниця нищить, руйнує дрібну господарку.

Щоби хлопске господарство гарно велося, треба щоби мужик нею свою працю і всі своі заходи посвятив своій землі, свому господарству. Тимчасом залізниця відриває мужика від землі, від господарства. Вона отвирає перед мужиком добрі зарібки, як то ми вже висше показали. Мужик, щоби заробити гроші, наймаєся до роботи чи то при будові шляху залізничого, чи при новоотворених (в наслідок проведеня залізниці), фабриках, тартаках, зрубах, копальнях. Близькість залізниці спокушає єго нераз йіздити на зарібки в дальші сторони. Правда, що мужик-господар наймаєся до роботи звичайно в таку пору, коли мужицке господарство найменше потребує праці і заходів своєго господаря. Але дуже часто буває і так, що господар покидає своє господарство тогди, коли воно єго найбільше потребує, в сам горячий час.

Нерідко мужик входить в зависимість від предприємця, що дає єму роботу. Він мусить ставати до роботи тогди, коли предприємець хоче, бо інакше предприємець неприйме єго до роботи пізнійше, коли вже сам мужик буде того потребував. Крім того предприємці і йіх урядники знають добрий спосіб примусити робітника-мужика, щоби лишив ся при роботі так довго, як йім того потрібно. Вони зволікають з виплатою по кілька неділь і мужик-робітник стоіть перед прикрою альтернативою: коли він лишить ся при роботі, то занедбає своє господарство; колиж покине роботу, то утратить зароблений гріш. Ще більше як місцеві зарібки, відриває від землі мужика еміграція. Нерідко вийізджають біднійші мужики господарі на кілька літ до Америки або в инші далекі сторони, лишають своє господарство на жінку і на діти. Та про се подрібнійше поговоримо при точці: еміграція.

Але зарібки і еміграція — ті звичайні наслідки проведеня шляху залізничого — підкопують не тілько господарство біднійших мужиків, котрі з доходів свого господарства не в силі вижити і добувають грошей на зарібках і еміграціі; зарібки і еміграція підкопують також господарство замолених і богатих господарів-мужиків. В тій околиці, де суть добрі зарібки при будові залізниці, при тартаку, зрубі, копальні, фабриці, — там слуги і робітники стають дуже дорогі і в таких околицях господар, що не в силі своіми руками обробити свою землю, мусить видавати на слуг і робітників такі суми грошеві, котрих єму господарство не верне — і навіть заможне господарство починає неоплачуватись. Бо де мужик робітник за здрулюванє дерева в ріку дістане від скарбу оден реньский або і більше — там він не схоче навіть за таку саму ціну косити, бо се тяжша робота. І богатші господарі не можуть дістати робітника і слуги.

Мало що ліпше тим господарям, що мають кількоро дорослих дітей. Звісна річ, що дорослий або доростаючий син чи дочка, то капітал у нашого мужика — бо хто має такі діти, той має кілька безплатних робітників і служниць. Але залізниця і єі наслідки — як ми вже висше показали, ослабляють батьківский деспотизм, еманціпують синів, дочок, племянників з під власти своіх родичів і відривають йіх від рідноі стріхи. Син, дочка, невістка, коли йім батько, мати, свекра занадто дойідять, кидають рідну стріху і ідуть на зарібки або на службу до міста. При такім стані річи пожиток господаря з підвласних єму дітей і племянників стає много менший. То що ми сказали про ті околиці, де суть добрі зарібки, ще з більшим резоном можна сказати про ті околиці, котрі опанувала горячка еміграційна.

Але залізниця з своіми наслідками не тілько відриває мужиків (господарів, слуг, робітників, синів, невісток) від землі: вона так само відриває землю від мужика, а звісна річ, що мужицке господарство без землі недасть ся навіть помислити. Вже сам викуп землі під залізницю забирає мужикови часто найліпший кусник землі або псує му добрий розклад грунтів і зменшає видатність господарства. Лихий стан господарства, добрі зарібки, еміграція, примір даний викупом землі під залізницю — все те дуже легко доводить мужика до того, що він продає свою землю і стає жити не з землі, але з зарібку — чи то в краю, чи в Америці.

Але може бути, що гроші зароблені при фабриці або в Америці вкладає мужик в своє господарство і через то воно стає видатнійше, приносить му більші доходи? Всі факти знані мені, перечать тому.

Мужик звичайно ані не вміє ані не може повернути зароблених грошей на поліпшенє своєі господарки. Господарка єгo занадто дрібна а спосіб господарки занадто прімітівний, щоби можна в що вложити гріш з значнійшим хісном. Крім того мужик консервативний, недовірчивий, до всяких інновацій і поліпшень неохотний. Але поминувши вже то, єму попросту не лишаєся грошей, котрі мігби вложити в свою господарку, бо ті самі обставини, що дають мужикови зарібки і инші грошеві доходи, ті самі обставини витворюють у него нові потреби, нові грошеві видатки і одною рукою дають гріш а другою відбирають з процентом — і ми се на своім місці вже показали. Мало того. Часто буває і так, що добрі зарібки переводяться і грошеві доходи мужика вменшаються а грошеві потреби і видатки не тілько не вменшаються, але ще зростають і мужик залазить в довги, бо дрібна мужицка господарка не несе грошевих доходів.

Дуже важною підпорою дрібного мужицкого господарства є домашний промисл. Мужикови-господареви тогди найліпше ведеся, коли він має все своє і нічого не потрібує купувати. Залізниця підриває і руйнує домашний промисл в самій основі. Вона засипує цілий край заграничними або і краєвими виробами фабричними, а рівночасно приучує мужика купувати вироби фабричні. Залізниця безпоседно і посередно дає мужикови нагоду заробляти гроші, щоби мав за що купувати вироби фабричні а зарібки відбирають мужикови час, котрий він давнійше посвячав домашному промислови. Таким способом вироби фабричні куповані чим раз більше випирають, витискають вироби домашні, власні і промисл домашний упадає.

Дописуватєль "Дѣла" з Поділя нарікає в ч. 280 з 26.12.1891 ("Нужда на Поділю"), що залізниця відобрала мужикам заробок фірманкою а "Синевідскі Бойки" нераз нарікали передо мною, що від коли залізниці настали, то йіх доходи з торговлі овочами дуже упали.

Значить, залізниця підкопує такі способи заробкованя, котрі мужик самостійно міг вести (не стаючи ся нічиім наймитом робітником) а на місце ix отвирає такі, де мужик на чужім мусить заробляти. Самостійні способи заробкованя, як фірманка, торговля овочами, не тілько не підкопують господарства мужицкого, але вяжуть ся з ним і підмагають себе взаімно.

Також годівля овець і кіз у наших Верховинців підупала в наслідок заведеня залізниці. Залізниця зробила, що в горах Скільских і Долинских отворено нові тартаки парові і вируб і вивіз дерева і взагалі продукція тих тартаків піднесли ся дуже високо. В наслідок того скарби звернули більшу увагу на культуру ліса і позамикали майже всі полонини для кіз і овець.

(Далі буде).

[Народ, 15.05.1892]