Метаморфози "ідейного пориву"

У нас звичайно кажуть просто: що виходить з "ідейних спонук" чи "початків", те мусить приносити гарні наслідки.

 

Проти такого "оптимізму" безрадні навіть олімпійські боги. А писати про такі речі можна тільки не-"оптимістам".

 

Згадана метаморфоза не приходить випадково. Можна навіть казати, що джерелом її є в деякому значінні слова таки "вина". Ця вина не спочиває ні на самому юному пориві, ні на його концепції світу. Вона спадає яскраво на цілу суспільність за те, що вона, замість створити свою мужню концепцію світу і життя, в яку увіллялася б свіжа сила юнацького зриву, сама переймає для себе юнацьке розуміння світу й зачинає свідомо, а опісля несвідомо, вдавати молодь. Отже вина в першу чергу в тому, що старша суспільність втрачає до себе довір'я, що хоче бути цим іншим, ніж собою, що не має сили чи не хоче держати суспільної гегемонії. Її треба мати мужню в повному значінню концепцію світу, а не юнацьку. Ця остання добра тільки для юнаків. У світі старших (отже між молодими й старими разом) має вона всі признаки безсилої та зловісної претенсії, щоб світ крутився згідно з їх тільки хотінням, за сильною волею. Це є або спроба легким коштом оминути труднощі життя або це гордість, що її в побожних часах назвали б богохульним намаганням встрявати в "порядки Божі", за що мусить прийти "кара". Симптоми розкладу є першими передвісниками грядучої "кари". Суспільність перестає поволі панувати над своїми власними силами. На перший плян висувається новий яскравий чинник дезорганізації, витягаючи руку по своє власне панування. Є це "гіпертрофований півінтелект" (як це назвав один поет) або півінтеліґент з аспіраціями панувати.

 

Тут просимо дещо уважливости. Не маємо на думці тих численних трудовиків, що серед важких умов життя чесним і мозольним трудом здобувають собі знання часто незаокруглене. Таксамо диплом школи не є тут вирішальний. Принайменше половина воюючих півінтеліґентів маскує себе дипломами високих шкіл. Маємо на думці ту породу людей, що засвоївши собі якусь скількість поверховного знання, уживає його брутальним способом тільки як чистого засобу до здобуття гегемонії в суспільності. Засобом для них стає також юнацька концепція світу, якщо вона перенесена на ґрунт старших. Її зовнішня приманливість, ірраціональність, відклик до "характеру" і "серця" є найкращим охоронним і офензивним засобом воюючого півінтеліґента. Юнак немає відповідного розуміння об'єктивних критеріїв вартости людини та її виявів через свій молодий вік; воюючий півінтеліґент має вік, одначе він не хоче допустити до того, щоб в суспільності об'єктивні вартості обов'язували. Він не вказуватиме суспільності, а особливо молодому прошаркові, великих проблем життя, бо сам цього бачити не здібний. Він буде завсіди проповідувати думку, що всі труднощі можна перелетіти. З остраху перед справжнім інтелектом робитиме він фальшивий алярм, що нам нібито загрожує якийсь "інтелектуалізм", хоч справжніх інтелектуалістів в нас на західних землях було нижче допустимих меж. Не можучи створити тривалої суспільної сили, творить її суроґати. Ними є заглушуюча "пропаґанда" (в злому значінні слова) і культ безоглядних метод в суспільності. З таким арсеналом починається великий похід проти того, що в суспільності гарне, велике, чесне і некрикливе. І це не похід з фронтальної позиції, а що найвище з флянки, а здебільша підкоп. Одною із метод тієї стратегії — очорнення воюючим півінтеліґентом всього того, чого він не може опанувати або до свого рівня стягнути. Найяскравішим випадком цього типу є очорнення пок. В'ячеслава Липинського. Очорнено теж взагалі другий вимір духової продукції: літературу проблемового типу.

 

Перехід юнацької концепції світу в старшу суспільність був першим проблематичним кроком нашого суспільного процесу, виарендування тієї концепції воюючим півінтеліґентом для його власних цілей, було другим зловісним кроком. Це лягло тягарем на духовості сучасного студентства й взагалі сучасного молодого покоління.

 

Краківські вісті

 

24.03.1944