Щойно на тлі широкорозгорнутих завваг про духовість сучасного молодого покоління можна побачити духовий процес сучасного студентства. Ці молоді люди виростали якраз у часі повної геґемонії першого типу духовости. І це без огляду на те, чи вони про це знають, чи ні. Від цього її вирішального впливу не можна було втекти, бо це був у буквальному значінні слова дух "нашої доби". Від цього не можна було втікати; його можна лише перемагати. І тут немає таких людей серед молодих, що стояли б у часі тріюмфу цієї духовости "збоку", що не були б нею у її круг "захоплені". Що люди цього не свідомі, об'єктивного стану річей не міняє.
Отже і серед студентства запанувала накреслена вгорі перспектива світу: "сіра" теперішність і "світле майбутнє"; між одним і другим пустий простір, який треба "перестрибнути". Очевидно ця перспектива світу досі не задержалася в своїй первісній формі: життя її дуже пощербило, в неодеому розторощило. Нераз можна мати вражіння, що залишилися лише деякі її елементи. Пропав первісний "оптимізм", "майбутнє" стратило багато із своєї "ясности". Минувся у великій мірі первісний насуґґерований "титанізм", опертий на заложенні, що "волею" можна все зробити. Духові вузли давнішого часу розв'язалися. Молоді переносять на собі криву нaкpecлeної вгорі перспективи світу.
Коли в ній померкло те місце, де стояло "світле майбутнє" то залишилася єдино "сіра", а може ще "сіріша" ізольована теперішність. Традиційність ніколи не належала до сильних пунктів у згаданій перспективі світу; тепер вона зникає зовсім. Намагання одиниць відкрити туди горизонти натрапляють на глухий опір. Людина теперішньої хвилини стала панівним типом серед студентства. Не багато бракує до того, щоб вона хотіла бути теж типом "воюючим". Уже й так нераз видно, як одиниці, що розраховують життя на вигоду, мають чоло у вужчих гуртах демонструвати перевагу свого "ідеалу", що є, доречі, тільки свідоцтвом їх морально-духової вбогости. Є циніки, що підкопують кожний позитивний почин. Така атмосфера лягає усією силою на товариському житті, гутірках, дискусіях. Вона відбивається і на виборі предметів студій. Говорім драстично: хто був би сьогодні такий "дурний" вибирати собі на німецьких високих школах, напр., географію, хоч це так для нас потрібно і хоч тут так багато можна навчитися?! Хто схоче зайнятися природничими науками (в традиційному значінні слова)?! Стара і вічна правда, що справжній духовий ріст, справжня, а не тільки півінтеліґентська (хочби навіть з дипломом) освіта, справжній похід думки на вершини можна здобути єдино відважним, з мукою і болем зв'язаним зусиллям — ця правда належить майже до висміяних речей.
Загал студентства живе теперішньою хвилиною. Тому не існують для нього зусилля батьків і дідів. Традиційність заникла. Прошу вибачити за неточність: є лише досить широке переконання, що властиві скрижалі спочивають у 30 рр. студентського Львова. Як би там не було, беззастережні прихильники ненарушимости львівських традицій у дійсності поняття не мають, що ті роки собою уявляли. Було б ще дуже добре, якщо б вони вміли побачити велике у передвоєнному краєвому студентстві та вміли на цьому будувати. Велике в колишньому студентстві було в активізмі одиничного і збірного типу, на буйній волі вийти поза свою сучасність. Трагедія в тому, що ці великі завдатки були ув'язнені духовим багажем, що мав цілковито протилежні тенденції і був побудований на дуже проблематичних основах, які в неодному походили від мало відповідальних людей, або навіть таки воюючих півінтеліґентів. Цей зловіщий духовий багаж сторпедував великий порив. І це треба розрізняти при оцінці колишнього часу. Та до радости нема причини і дрібні епігони для цього ока не мають. Це їм понад сили.
Є в цій згаданій безтрадиційності глибокий трагізм. Молодше покоління не має волі, а може навіть не має сили вчитися на трудах і здобутках попередників. Хто бував, напр., у краю, той мав нагоду переконатися, як болючо деякі одиниці з молодих відкривають щойно тепер існування тієї духової скарбниці високої кляси, що її залишив покійний В. Липинський. А скільки речей є досі невідкритих! Скільки освічених українців знає, напр., що Володимир Старосольський написав колись у німецькій мові знамениту студію про "Принцип більшости"?! Не дивниця, що проблематики з обсягу загальної освіти пересічний студент сьогодні цілковито не розуміє, так як людина без ніяких здібностей до математики не може схопитй сенсу навіть простих математичних операцій.
У частини студентства є виразне відчуття недомагань. Тільки не у всіх однакові практичні висновки. Одні з них відступають малими гуртами на старі "ідейні" позиції, звідти бороняться не тільки проти розтічі, але теж проти всього, що вносить "сумнів" новості до зайнятої раз постави. Проти такої методи не треба б було мати великих застережень, якщо б у цих малих гуртах була воля йти на практичну відповідальність і в конфронтації з широким життям робити пануючою таку поставу. Не забуваймо, що церковні реколекції в замкненні від світу, тривають лише короткий час, а не постійно. Тому малі гуртки "однодумців" на постійно відгороджені від широкого світу і практичної відповідальности, доводять неминуче до сектантства. Вірність формулкам, без вичуття живого змісту життя, переконання, що всі крім секти це "невірні" й "невіруючі", не плекання здібности брати на себе практичну відповідальність, яка квітами в нас не вистелена, а нахил завсіди стояти з боку, дивитися скоса на других, за всяку ціну виглядати правовірним — ось кілька характеристичних прикмет секти. Цей фарисеїзм у поставі, явище старечого покрою, є сьогодні поважним чинником духового процесу серед студентства. Тільки цим можна пояснити те, що в деяких студентських середовищах ще досі не вільно вимовити спокійно-річевим тоном прізвища Драгоманова, не викликуючи згіршення частини слухачів.
А вже найменш серед студентства число таких одиниць, що бачать світ відкритими очима, а одночасно не утрачаючи віри, беруть на себе чесно практичну відповідальність і своїм трудом держать престиж студентського життя. Вони доконують цього проти цілої маси зневірених, апатичних одиниць, проти циніків і ліниво-вигідних, проти тих, що розжерті неґативізмом. Вони творять перед суспільністю ілюзії, що студентство живе, буйне, творче. Якщо б не вони, суспільність побачила б може наготу, про яку навіть не здогадується. І в цій праці не можуть вони звичайно числити навіть на зрозуміння і признання своїх ровесників, чи молодших товаришів. Вони звичайно самітні.
Ми сказали, що ті одиниці творять "ілюзії". Добре це, чи зле? Тяжко відповісти на таке питання. Та як би виглядало наше студентство без цих ілюзій?
Краківські вісті
25.03.1944