Щоб не збільшувати драстичности порушених справ, не подавали ми ніяких прізвищ. Трохи на марґінесі нашого розгляду впали прізвища Драгоманова, Липинського і Старосольського. Кожне з тих прізвищ означає що іншого. Тому уважний читач може спитати: як погодити це все зі собою? Тут ми вертаємося до згадуваного закиду: НОУС ширить якусь "науку без віри основ", проповідує "безсвітоглядовість".
Ми вернулися не тільки до цього закиду. Ми опинилися нарешті при другому типові духової продукції, тому, про який були увесь час натяки. Маємо на думці духову продукцію проблемового виміру. Якщо в нас була продукція такого типу, то походила вона від виїмкових одиниць, яскравих індивідуальностей головно старшого покоління. Була вона своїми завдатками теж у світі молодих перед війною. Коли поминути навіть еміґраційні видання, що мали тут і там проблемовий вимір, то навіть у публіцистиці молодих у краю зарисовувалася ця pисa. Яскраві завдатки були навіть у львівському "Студентському Шляху". Одначе перша течія закрила на довший час усе.
В чому були ті пригашені проблемові тенденції літератури? Це не є тенденції робити все проблематичним, отже непевним і релятивним, як каже один знаний наклеп. І це не є теж тенденція до безпринципности. Він виходив з заложення, що тільки в боротьбі з незредукованими і в реальному бутті закоріненими труднощами життя ("проблемами") находить кожна "постава", кожна "віра" свою природню стіну опору і критерій своєї нефальшованости. Усі ідеали мають вартість лише настільки, наскільки людині вони дають силу ті "проблеми" доглянути та їх у своїй перспективі світу побороти. І ці побачені й поконувані труднощі є для людини, її постави та її віри, конечною "матерією", насиченням з реального світу. Мужньо-реалістичний образ світу переважає усі інші духові елементи цього обрію. Леґенди і міти задержують і тут свою вартість і силу. Тільки хай вони приходять "самі", як укороновання й освячення виїмкових подвигів і зусиль, а не будуть калькуляцією роблені, щоб ними закривати неуцтво, порожнечу, вбирати в них свідому неправду. Отже міти і леґенди в деякому значінні це кінець, спонтанне завершення, а не початок і не головна дія; головна дія змагання, доконується так чи інакше при гострому реалістичному баченні речей, при чому знання, здібність охопити собою далекі перспективи і глибину речей грають першорядну ролю. Щойно на ґрунті тих зусиль приходить леґенда і приходить міт. Герої головної дії в житті людських спільнот звичайно не доживають леґенди про себе. Бо ця леґенда є для других. Вони самі для леґенд не живуть.
Закид "безсвітоглядовости" у проблемовому баченні речей сам відпадає. І сенс того закиду можна б лише так розуміти, що проблемове бачення речей уводить відмінні від попереднього світоглядові елементи. Людина не ставить тут себе й своєї теперішности в основу перспективи світу. Вона признає, що буття людини й світу сковане незрушимими обручами, яких людська пиха розломити не може. Її "теперішність" чи навіть "сучасність" є тільки одним ступнем. Поминаюче все інше, для нього є жива мова минувшини, голос батьків, дідів і предків. Його зобов'язує майбутність: він може на неї впливати, одначе він не має права зі своєї історичної позиції братися перерішувати від себе долю для наступних поколінь.
У тих обручах світової дії, ніколи поза ними, розвиває людина цілу амплітуду своїх змагань, від щоденного буття до тих зусиль, що їх звемо "надлюдськими". І не треба думати, що признавання, неіґнорування великих закономірностей світу знижує ролю людини у світі. Воно знижує лише пиху. Найсильніші індивідуальності світової історії мали дуже гостре відчуття тих залізних перстенів буття, що триваліші від одиниць чи груп. Таке відчуття носило суттєві ознаки релігійности. Зір для великого і відповідне віддалення до нього, коротко: релігійність у первісному значенні слова лежать в основі проблемового бачення речей. Не маємо тут на думці конфесійности чи церковництва. Ця остання справа не належить до нашого розгляду.
На тлі цього світозору можуть щойно виростати могутні принципи нашого життя. Люди, що в такій атмосфері виростатимуть не боятимуться вимовляти різних прізвищ постатей минулого, навіть якщо б такі постаті належали до "блукаючого на сліпо" минулого. Тільки слабі люди хочуть ізолювати себе від других і стояти малими гуртами на якомусь власному стовпі.
Не ізоляція від себе і від других поколінь належить до наших завдань. Чим більше розгортатимемо й опановуватимемо проблематику великого життя, тим більше знаходитимемо одну спільну мову між собою без огляду на те, яка закутина нашої землі є для одного чи другого "рідною". Тоді також далеко краще будемо розуміти наших батьків і померклі покоління попередників.
А студентське життя це якраз місце, де не тільки юнак увіходить між старших. Тут схрещуються, боряться з собою і ламаються різні стилі світогляду — процес з важкими наслідками. Треба б дуже бажати, щоб бодай провідний студентський прошарок мав силу розуміти ці справи. Якщоб таке наступило, то суспільність могла б бути спокійна за своє студентство.
Краківські вісті
26.03.1944