Вістка про несподівану смерть відомого вченого та громадянина, проф. д-ра В. Сімовича, пройняла до глибин душі все українське громадянство Львова. Зараз же поспішили приятелі Покійного зложити спочуття Його горем прибитій дружині. На мурах міста появилися клепсидри: від дружини, Українського Центрального Комітету, кол. членів Наук. Т-ва ім. Шевченка і Спілки Праці Українських Науковців, Українського Видавництва та від студентської молоді.
На другий день, у вівторок 14 ц. м., відбулася в год. 5 попол., в домі жалоби у мешканні при вул. Чарнецького, Панахида, що її відслужили: о. крил. Лопатинський, о. Василів та о. Семчишин. На Панахиді були приявні: Провідник УЦК пpоф. В. Кубійович, заступник Провідника д-р К. Паньківський, Дирекція та працівники Українського Видавництва і десятки науковців та найближчих знайомих і приятелів Покійного.
В четвер, 16 ц. м., по Панахиді, що її відправив о. крил. Лопатинський, перенесено домовину до церкви Петра і Павла, де відслужено Службу Божу за спокій душі Покійного. Вже пiв години перед початком похоронних відправ церква заповнилась чільними представниками громадянства. Крім того тисячі громадян станули на вулиці у зразковій похідній колоні, де кидалось у вічі особливо велике число студентської молоді.
До Панахиди, що нею почався властивий похорон, станув Впреосв. Архиєпископ Йосиф в асисті о.о.: прал. Куницького, крил. Лопатинського, крил. Ґорчинського, крил. Ґалянта, крил. д-ра Костельника, д-ра Сампари, д-ра Глинки, Василева, Хомина, Гадзевича, Годунька, Іванюка та інших — вcіх у числі коло 30. Діяконували о.о.: Гуглевич і Котів. Асистували питомці Духовної Семінарії, одягнені в дальматики. Увесь час похорону — в церкві, по дорозі та на цвинтарі — співали злучені студентські хори "Бандурист" і "Ватра".
Після відправи в церкві рушив похоронний похід на Личаківський цвинтар. На переді несено хрест і хоругви, дальше ішов хор, духовенство та караван з домовиною Покійного, увесь обвішаний вінками. За караваном ішла дружина бл. п. проф. Сімовича, брат-священик, найближча рідня, представники УЦК з Провідником, представники наукових і громадянських установ, представники Української Поліції, товариші праці Покійного — Дирекція і службовики Українського Видавництва, а далі довгі-довгі ряди студентської молоді та громадянства.
Над відкритою могилою відправлено знову Панахиду, після того промовив Провідник УЦК проф. Вол. Кубійович, що попрощав Покійного від усього зорганізованого українського громадянства, від Українського Видавництва, від наукових установ у Львові, від Сенату Українського Вільного Університету та від Українського Історично-Філологічного Т-ва в Празі. Професор Василь Сімович, що був сином учителя, — говорив д-р Кубійович — усе життя залишився вірним професії свого батька, він усе життя був великим учителем. Проф. Сімович бyв учителем культу рідної мови і культу того, чого нам у житті особистім і національно-політичнім так треба — вчителем культу, завершеної, опанованої форми. Змалювавши життя та заслуги Покійного як громадянина і людини великого знання та доброти, др В. Кубійович закінчив свою прощальну промову словами: "А Ти, засумований український народе, усвідоми собі значіння цієї хвилини: це професор Василь Сімович відходить від нас в українську вічність!"
Від студентської молоді, що в особі проф. Cімовича втратила свого найкращого батька, учителя та приятеля, попрощав Покійного студента Корбутяк.
Пронеслось останнє "Вічная Пам’ять", а за ним жалібна після "Про Морозенка". Hа очах засумованої громади виросла нова, дорога могила. Прикрасили її квіти та вінці: від дружини, від брата, від УЦК, від шефа Преси, від буковинців, від Українського Видавництва, від Спілки Праці Науковців, від Дирекції Оперного Театру, від Спілки Праці Акторів, від студентської молоді, від студентів-філологів, від втікачів з В. України та від родини Бандрівських.
Проф. В. Сімовича поховали в сусідстві могили І. Франка.
Краківські вісті
22.03.1944