Місяць падолист 1918 р., з початком якого наступив розпад австрійської держави, остане на все в памяти тисячів б. австрійських Українців, членів галицьких і инших полків, якими обсаджений був полуднево-західний фронт. Кількасот укр. офіцирів та кільканайцять тисяч нашої мужви помандрувало під сторожею у глуб італійського краю. — Спершу повідбирано їм все, що мали із собою, отже зброю, коци, біля, годинники, гроші і т. д. в глуб краю гонено людей без їди, приміщувано їх під голим небом серед осінних дощів. Люде клали шатра, палити звичайно не було чим. Мужва продавала решту майна або міняла за хліб, опісля прямо просила о його як милостині. Панували горячкові недуги, як малярія, тиф та червінка. До шпиталів приймали лише в небезпеці смерти, лічення майже не було ніякого. Італійська сторожа та лєґіонери побивали строго за всякі непорозуміння навіть офіцирів.
В глубині краю відносини поправилися о стільки, що давали дещо їди, сухарів і конзерви. Та мимо всего часті були випадки вичерпання та виголодження, богато полонених вмирало.
Щоби улекшити свою долю, мужва давала послух всілякого роду аґентам, які хмарою на них кидалися. Представники ріжних славянських народів вербували людей до лєґіонів. Поляки грозили Галичанам, а Румуни Буковинцям репресаліями, покликуючись на мобілізацію польських та румунських підданих, — "русскіе"-ж, обіцюючц богато та підлещуючись до людей, творили "малоруську лєґію" під проводом капітана Кобилянського, Зазулі і ин.
Українські офіцири табора в Касіно, де їх зібралося 130 і мешкали разом з Німцями та Мадярами, вносили до італійського правительства та команди одно подання по другім о утворення національного лєґіону для боротьби з ворогами України. В половині лютого 1919 відповіло італійське правительство, що радо згодилобися на утворення лєґіонів, але мусить мати запоруку від укр. правительства що до покриття коштів та ужиття лєґіону. Такої запоруки не було кому дати і тому не узгляднено ні одної з численних просьб наших полонених, навіть прошення про утворення націон. табору, полишаючи їх до нині в суміш з Німцями та Мадярами.
Італійська преса, інформована всякими ворогами України, приносила всякі фантастичні вістки про положення в краю, називала наше правительство та військо большевицькими ватагами. Перед вів славний варшавський дописуватель "Таймса". Інформацій українських не було. Полонені пробували писати статті, та заперті і відтяті від світа мали незвичайно утруднену працю та не могли переконатися, чи їх дописі дійшли до рідних ґазет.
Укр. офіцири та жовніри полонені в Італії надіються на рідну владу, хотять отсею дорогою повідомити вітчину про свою долю та візвати її до охорони своїх горожан.
Про негайний поворот полонених та відповідне їх ужиття, поліпшення долі без інтервенції нашого правительства нема мови.
Долучаю спис укр. полонених офіцирів табору в Касіно, який прошу оголосити.*)
Адреса гурта: Cassino, Prov. Саserta, Italia, ripparto prigioneri uffісіali austriaci, gruppo ucraini. Гурт сей під проводом дра Комаринського проявляв живе національне життя. Власний хор давав концерти та представлення в таборі збирав заслужені оплески своїх та Італійців. Часопись літературна, гумористична та щоденна, відчити, курси та гуртки виповнювали дні неволі.
К. Парфанович, саніт. четар.
Република
22.03.1919