Львів, 18-го березня.
Не тільки перед війною, але й тепер майже в кожному ресторані та льокалі для розваги гомонять рвучкі тони джез-бенду. В кожному більшому місті навіть дитина знає, що таке джез (jazz). Джез — це мелодія рвучка, нагальна, пристрасна, що цілою каскадою напрасних фуґ шарпає нерви. Чужа йому гармонія і рівновага тонів, чужий йому спокій і погідний настрій. Він свідомо витягає понад міру і сильно акцентує окремі крикливі тони. Але джез панує не тільки в музиці, він опанував майже всі ділянки життя сучасної людини. Джез панує в сьогоднішній поезії, бо т. зв. футуризм багатий в крапки, а вбогий у зміст — це не що інше, як тільки поетичний джез. Джез опанував малярство, бо т. зв. кубізм можна зовсім справедливо зарахувати до типових форм джезу. Джез панує в спорті, танцях, навіть у моді. Що більше, джез опанував сьогоднішню людину всеціло так в її думанні, як і в її чинах. Шалене темпо сьогоднішнього життя можна окреслити тим коротким словом: джез.
Джез — це передусім викривлення й опоганення мелодії, образу чи жесту. Своєю нагальністю і неспівмірністю джез викликає надмір вражінь та напругу всієї істоти. І саме під тим оглядом джез відповідає успосібленню сьогоднішнього покоління, що всюди невгомонно шукає тільки нагальних вражінь та сильних судорожних потрясень. Тому джез — це вираз сьогоднішнього духа часу. Сьогоднішній дух часу є ворогом усякої рівноваги та спокою. В усьому шукається тільки надміру й розваги. Майже ніхто сьогодні не йде втертим, спокійним шляхом. Якщо людина хоче добре почуватися — то треба її з усією силою витрутити з її нормального русла. Безустанні потрясення і нагальна шарпанина стала психічною конечністю сьогоднішньої людини. Нерви нинішньої людини мусять дрижати від безустанного напруження, бо монотонія її вбиває. Так. Сучасна людина — це людина джезу. Розгублення, надмір і подразнення — це необхідні елементи її життя. З цього самого джерела випливає бунт проти засад усякої моралі.
Джез зродився в Америці, в тій країні, що була найбільш пригожа розвиткові цього напрямку, бо вона зосередила в себе найрізнородніші елементи від скрайно пуританських до чисто реалістичних, від жидівських до романських, від білих до чорних. У цьому крутіжному конгломераті зродився рух, що переходить в безустанний неспокій і шалений поспіх. Американець не знає спокою, його безупинно абсорбує щось зверхнє. Інтроспекція, гармонія в поглядах і думка для американця майже неможливі. І назверха теж добачуємо в Америці, неспокій, рух та надмір. Найвищі будівлі, найдовші мости, найлюдніші вулиці зустрічаємо в Америці. Найголоснішу мову, найкрикливішу музику, найяскравіші світла бачимо в Америці. Тому ніякий інший край не надавався на батьківщину джезу так добре, як Америка. І він зродився в Америці й Америка обдарила ним світ. Чи ж маємо бути їй вдячні за такий дар? Ні, і щераз ні, бо джез радше бере, ніж дає. Джез — це ворог глибшої думки і застанови, він виснажує ум, ослаблює волю, вбиває ніжні порухи cерця та вичерпує духові сили людини. Не диво, що підчас всесвітньої війни деякі розумні люди казали, що бояться американців, особливо тоді, коли вони привозять їм свої дари. Джез узяв в своє посідання ввесь цивілізований світ. Нема мабуть такого закутка в усій Европі, куди не доходили б звуки джезу. Від долин до найвищих гір лунають його крикливі оклики. Джез є всюди. Він тягнеться за нами як невідлучна тінь. Що більше, без перебільшення можемо сказати, що новітня людина і джез — це одне. Вони сплелися нерозривно, вони до себе обопільно належать, себе знаменито розуміють і спільно виголошують своє життєве "вірую". І так буде воно доти, доки не промине сучасний стан розстрою і безладдя.
Коли людський дух віднайде знову внутрішній спокій, коли відвернеться від замішання і переяскравлених форм життя, а виплине знову на спокійні хвилі гармонійного життя, тоді настане доба тривких осягів у науці, розвитку благородного мистецтва і розквіту життя повного і всебічного. А щоби до цього дійшло, щоби людина перемогла цього руїнницького духа джезу, їй конечно потрібна інтроверзія та самопізнання. Сьогоднішня людина мусить бодай деколи відриватися від зверхнього світу, а всіми силами душі всверлитися в свої найтайніші думки, бажання і заміри. Самопізнання — це пізнання правди, а всяка правда збагачує нашого духа. Роздумка над собою відриває людину від буденщини туземного життя, піднімає її понад її щоденні турботи й злидні, а з тієї висоти людина немов вірлиним зором добачує свою життєву мету та шлях до неї, добачує скороминущість усього туземного, красу і вартість своєї душі, а такий психічний процес прояснює душу і родить в ній глибоке вдовілля. Вкінці від самопізнання кожної одиниці починається самопізнання і відродження всього народу. І саме тепер відбуваються в наших храмах курси такого самопізнання у формі духовних вправ, чи т. зв. реколекцій. Хто щиро бажає справжньої обнови народу, хай починає від обнови себе самого через реколекції. Sapienti sat!
Львівські вісті
19.03.1944