«Ми не знали про Голодомор…»

Десять днів, від сьомого по сімнадцяте лютого, 69 Міжнародний фестиваль Берлінале намагався вивести тему гуманізму на світло прожекторів і вкотре показати свій характер всіма можливими екстравагантними способами та інструментами кіно. Вперше серед основної програми фестивалю було представлено кінострічку, яку співфінансувало Держкіно. «Mr. Jones» розповідає про Голодомор в Україні ‘32-33 років. Він збирає повні зали навіть в останні дні показу у найвіддаленіших кінотеатрах Берліну. Чи це завдяки бездоганному кінематографічному смаку, чи, все ж таки, через фестивальний вірус «переглянути все»?

ФАКТИ

«Гарет Джонс» – під такою назвою кінострічка польської режисерки Аґнешки Голланд «Mr. Jones» вийде в український прокат 29 листопада 2019 року. Англо-україно-російсько-валлійсько- мовна кінострічка створювалась в копродукції кінокомпаній Великобританії, Польщі та України. Загальний бюджет склав 262,2 млн грн. Українська сторона доклалася до створення фільму в фінансовому плані на десять відсотків (25,9 млн грн.). За темою – на 80 відсотків. Тема заявлена як «the horrors of a famine» (жах Голодомору – дозволю собі прямий переклад) у Радянському Союзі у ‘32-33 роках.

Вперше на світових екранах українці говорять українською, а герої у заданих умовах історичних координат, де набирають силу дві великі імперії, не забувають назву країни у складі Республік. «Золото Сталіна – Україна», – цитую для підтвердження Гарета Джонса.

Завдяки дофінансуванню логотип Держкіно з’являється повсюдно: від кінозалів на центральній площі Фестивалю до віддалених районів Берліну. Ще перед початком Берлінале, тепер уже колишній директор Фестивалю, Дітер Козлик, зазначив, що цьогоріч відвідувачі зможуть відкрити для себе один із найбільших злочинів ХХ століття. Тему настільки важливу і настільки ж невідому – геноцид українців у ‘32-33 роках, Голодомор. Під час прес-конференції із учасниками знімальної групи представник російського медіа поцікавився, як же ж реагувати Росії на цю кінострічку, зважаючи на те, що Сталін досі посідає місце серед героїв Федерації?

ЕМОЦІЯ

Аґнешка Голланд обрала до екранізації сценарій Андреї Халупи, уродженки Донецької області, яка описала не лише події Голодомору, але й пригадала рефлексії власної сім’ї, що стали свідками цих подій. Андрея у сценарії веде нас класичним шляхом боротьби за правду: бореться добро і зло, а люди поділені поміж. На периферії опиняється глядач у залі і глядач у фільмі. Останній – це представник міжвоєнної Англії, що перед черговим Армагеддоном ХХ століття намагається залишатись за парканом власної вілли.

На периферії опиняється людина, яка вірила. Віра тут і в якості підміни понять, і як розмінна монета. Представником жертви такого типу стає… Джордж Орвелл. Він буде нас супроводжувати із своїм колгоспом тварин від початкових титрів аж до того моменту, поки сам не з’явиться в якості персонажа фільму. Трагедія революцій, які лише приховують правду, проявляється на обличчі розгубленого письменника. Впродовж одного короткого моменту історії і сценаристка, і режисерка намагаються показати велике розчарування ХХ століття та його -ізми: нацизм і комунізм (доречніше буде сказати соціалізм).

Режисерка Аґнешка Голланд неодноразово наголошує у намаганні працювати «із гарячим серцем та холодними образами». Протагоніст Гарет Джонс та фрагментарний образ Джорджа Орвелла стануть якраз цим плодом гарячого серця, коли персонажі максимально наближені до образу Хоробрості чи Розкаяння і залишаються там для простішого функціонування героїчного сюжету.

ЧЕСНО

Аґнешка Голланд захоплює своєю прямотою та акцентом англійської, типової для усіх представників Центральної та Східної Європи. Коли вона його використовує для озвучення своєї громадянської позиції – ти їй особливо віриш, як і її фільму: коли він говорить через такий простий сюжет. У сюжеті режисерка встигає зачепити ще один камінь спотикання, цього разу для толерантної Західної Європи – валлійську мову. Тож Джеймсону Нортону, який зіграв головну роль у стрічці, довелось опанувати із приватними вчителями не лише російську, але й валлійську. Очевидна аналогія валлійської мови в Англії з українською у тогочасному Радянському Союзі. Мови, якими послуговуються люди, але ігнорують «державотворці». Проте Аґнешка Голланд зізналась, що тут зіграло роль лише фінансування на підтримку популяризації валлійської мови. Саме тому у хронометражі фільму для неї відведено близько п’ятнадцяти хвилин. Так же просто вирішувалось питання локацій: зйомки у Росії не відбувались. Роль Москви зіграв Харків.

Аґнешка Голланд, на відміну від інших учасників Берлінале, любить говорити прямо і просто, не граючи. У своєму фільмі вона також намагається уникати емоційної спекуляції, хоча фільм демонструє, що режисерка більше ніж заангажована у тему та співчуття до неї. Щоби уникнути монотонності жахів та постійного стану саспенсу, вона будує візуальний ряд фільму на контрастах. Розбещена та сита Москва супроти селищ біля Сталіно (теперішня Донеччина). Проте використання контрастів часто примушує глядача заплющувати очі і боротись із недовірою. Тому Голланд змушена постійно балансувати між двома крайнощами, аби не перетворити фільм на агітку і не знівелювати тему популізмом.

ПРЯМА МОВА

«А где ви знайшли м'ясо?», – запитує Джонс дітей. Він вперше за кілька днів нарешті поїв, і не просто кору з дерев, а справжній суп з м’ясом. Вже кілька днів Гарет замерзає поміж кучугурів на Донеччині, аж поки його не знаходять діти. Вони зустрічають його у себе на стриху і ведуть на вечерю, хоча познайомились лише три хвилини тому.

«Це Коля» – відповідають йому українською діти. На задньому дворі Гарет Джонс знайде залишки Колі – за всіма ознаками це брат дітей, які його знайшли. По залу повзе хвиля напружених видихів.

«Я не хотіла бути надто натуралістичною», – зауважує після показу Аґнешка Голланд. Своїм завданням режисерка вважала і вважає – розповісти про одну з найбільших трагедій людства ХХ століття, що досі залишається не розказаною повністю і не проговореною.

«Ми не знали про Голодомор в Україні», – відповідають на запитання польського журналіста актори Джеймс Нортон та Пітер Сарсгаард.

«Всі тварини рівні, тільки деякі тварини більш рівні, ніж інші», – пише Джордж Орвелл. Письменник у фільмі перетворюється на явище особистої рефлексії епохи. Не типовий для історії літератури письменник Орвелл стає типовим мешканцем ХХ століття у фільмі, епохи, коли спекулюють правдою. Лице стомленого та розчавленого Орвелла, який розвінчує для себе міф Комунізму, не раз виникає на екрані. Своїм втомленим поглядом крізь друкарську машинку він відволікає глядача від хороброго та наскрізь позитивного персонажа, що йде лише за ідеєю, у яку беззаперечно вірить, і в такий спосіб бореться за добро. Незважаючи на місію добра образ Гарета Джонса стає настільки солодким, що аж метафорично алібідемічним (даруйте на слові). Герой відмовляється від кохання, своєї кар’єри, тільки б... Коли він це робить, він ще не знає для чого – тільки б!

Всі знають, що за законами жанру тільки б – з’явиться. Характер Містера Джонса нагадує нам героїв із дитячих казок, бо всі його дії прописано як апогей одного відчуття, а відхилення від фабули завадить зрозуміти тему для нехитрого глядача. Натомість образ Джорджа Орвела працює вже у вищій віковій категорії, де підліток-глядач настільки розчарований у світові, що тільки це хоче продемонструвати. Цільову аудиторію за руку ведуть до Колгоспу тварин, де свині намагаються взяти владу у свої руки.

Дехто стверджує, що завдяки правді про «золото Сталіна» від валлійського журналіста відомий антиутопіст не лише стає антикомуністом, але й пише одну зі своїх найвідоміших повістей.

«Наши танки еще спасут Европу!», – виголошує в кадрі представник спецслужб Союзу. Гарет Джонс на відміну від Джорджа Орвелла ще намагається знайти причини існування Колгоспу тварин та зрозуміти, як свині захоплюють владу у інших тварин. Максимально напружений внутрішній темпоритм Містера Джонса губить плинність сюжету, проте повертає у кадр нарізки із старих чорно-білих агіток Союзу. І тут Аґнешка Голланд намагається відповісти за обох. Послуговуючись сюжетними змінними вона нагадує про спекуляцію правдою ХХ століття, звертаючись і до пам’яті про нацизм. А вже на прес-конференції вводить в контекст сьогоднішні події: послуговування змінними для вигідної «правди». Проголошена епоха постправди як інструмент, який також я використовую, щоб розповісти вам про кінострічку, що вийде у прокат аж восени, щоб нав’язати власні відчуття. Чим не спекуляція на правді? То все ж таки, можливо, головне –зазирати за завісу чужого враження? Тобто, тут я вам нічого не казала.