Високій сойме!
Коли приглянем ся теперішній адміністрації в нашім краю, то найдемо явище, яке ще не було від часів конституційної ери. Всї верховні посади адміністраційні, правительственні, а в части і автономічні, обсаджені суть людьми не тілько однаких гадок, пересвідчень і поглядів, але навіть більше-менше однаких характерів. Єсли до того возьмемо на увагу, що ті люде мають через численні звязки дуже великій вплив на репрезентацію краєву і по части і на суспільність, то мусимо признати, що теперішна адміністрація має таку одноцїльність і так кріпку підставу, як рідко коли мала. З того і випливає, що тим більше можна і треба мати претенсії до такої адміністрації.
Дїйстно, коли розглянем ся в дїяльности єї як і в політицї, яка веде ся в краю, бачимо всюди сильну руку в адміністрації політичній, в адміністрації шкільній, в адміністрації фінансовій. Однакож против того дивно відбивають декотрі явища, зї котрих виходить, що тая сильна рука якось не всюди сягає, що суть сфери, до котрих она не доходить. Хочу навести пару примірів.
В полудневій части нашого краю, в гірскій сторонї єсть повіт, замешкалий Гуцулами, де адміністрація веде ся в такій спосіб, котрий, після моєї гадки, не може, а радше не повинен відповідати интенціям адміністрації краєвої. В зарядах громадских нема там ладу, нарід тамошний всїми визискуваний і що раз більше біднїє та деморалізує ся. На єго некористь втискають ся між него чужі деструкційні елєменти, котрі єго деморалізують і позбавляють хлїба, так, що мусить пускати ся за границю, шукаючи нужденного зарібку, вербований несовістними спекулянтами — а у власти замість помочи находить секатури, бо власти опікують ся радше експльоататорами нїж народом. То один примір.
Другій примір подав поступованє правительственних властей против Русинів, против руского язика. Тут в сали соймовій чули ми вже нераз від краєвого правительства запевненє, що буде перестерігати ся точно рівноуправненя руского народу і язика. На наші интерпеляції діставали ми звичайно дуже успокоюючі відповіди. Помимо того в долинї — староства, уряди податкові і инші власти заховують зовсїм тую саму систему против Русинів, руского язика й письма, як давнїйще, так мов би нїчого не знали і не чули о тих запевненях правительства краєвого. Се мусить видавати ся дивним — і люде питають ся: що за причина того? Чи суть може деякі побічні впливи? Чи краєве правительство не має сили, чи не має волї по тому аби єго интенції були переведені? Не хочу запускати ся в ширше розсуджуванє управи краєвої — піднесу тілько декотрі моменти.
Від 33 лїт маємо конституцію, і від 27 лїт маємо автономію в нашім краю. Однак нї конституційні права і свободи у нас не скріпляють ся і не утреваляють ся, нї наша автономія. Щоби автономія мала сильний устрій, треба, аби була кріпка підстава в долї; на автономії громадскій винна опиратись автономія повітова, на автономії повітовій дальше автономія краєва. Але як раз та підстава в долинї ослабляє ся і ограничає ся що-раз більше.
Перед кількома роками ухвалено тут, щоби зверхности громадскі не як перше на три лїта, але на шість лїт були вибирані. Наслїдком того єсть, що зверхности громадскі через то, що до них належить і так званий "поручений круг дїланя", дістали ся більше під власть староств і нинї суть майже не орґанами автономічними, але радше експозитурами властей правительственних. В найновійшім часї до того прийшло, що власти правительственні старають ся навіть впливати на вибори рад і зверхностей громадских зі шкодою не тілько для моральних але і матеріяльних интересів громад. (Славно! від руских послів.)
В той спосіб підкопує ся автономію, а коли візьмемо ще на увагу, що запоручена конституцією свобода зборів, праси і т. д. у нас не заховує ся в тій мірі, в якій після духа устави повинна, то мусимо прийти до переконаня, що конституція і автономія у нас истнують тілько формально, а дїйстно панує автократизм. Яко щирий приятель конституційних свобід і правдивої автономії, не можу згодити ся з таким поступованєм і з таким станом річи.
Однакож може хто скаже, що той стан, хоч незгідний з формою і духом конституцій, то фактично виходить на користь краю і суспільности? Тож хочу де-що придивити ся двом справам в нашім краю: селяньскій і рускій.
Що-до справи селяньскої, не буду порушати тих законів, котрі на некористь селян виходять, як н. пр. устава конкуренційна, устава дорожна, устава о репрезентації повітовій і инші. Се суть річи давнїйшої дати. Але хочу згадати о виконуваню законів, котре треває безнастанно.
Статут краєвий і ординація виборча краєва надають селянам право вибираня 74 заступників до сойму, однакож коли приглянемо ся тій репрезентації, то найдемо ледви третю часть таких послів, котрі дїйстно интерес селяньства мають на оцї. Устави о репрезентації повітовій запевняють заступникам сїльских громад хоч мале, але все-ж таки якесь певне число. Однак через впливи правительственні і тих сторонництв, на котрих правительство головно опирає ся — репрезентація властива селян редукує ся понизше того мінімального числа уставою признаного.
Возьму иншу справу, маючу матеріяльне значінє — уставу ловецку. Она не така, щоби конче мусїла кривдити селян, але спосіб, в якій виконує ся, єсть такій, що наріканя на ню повторяють ся неустанно і по всїх сторонах.
Навіть такі закони, що видані спеціяльно на користь селян, на примір устава о лихві, новеля екзекуційна на 1884 р., або малу або жадну користь не приносять. Помимо устави о лихві, видимо, як лихва в нашім краю панує, часто не з вини устави, але з вини тих, котрі мають єї виконувати. На примір припоминаю справу розпаношеної лихви в угнівскім повітї, котра то справа трактує ся тепер в львівскім судї карнім. А новеля екзекуційна з р. 1887 єсть чисто на папери. Маю тут цїлий жмут едиктів екзекуційних, котрі люде менї передали з зажаленєм, що их фантують, граблять до остатної сорочки. Переглядав я тії папери, а найшовши в однім едиктї, що має заграбити ся пара чобіт, я сказав, що се не єсть конче неправно, бо новеля екзекуційна виймає тілько конче потрібну одїж від фантованя. На се я дістав характеристичну відповідь: "То ви думаєте, що наш селянин має більше пар?" Єму заграблено єго одиноку пару!
Взагалї поступованє з селянами єсть того рода, що нераз показує нетілько брак вирозумілости, але просто навіть брак серця. Жадають від них формальностей не конче потрібних, котрих можна би вправдї жадати від освічених людей, але не від селян. Секатури, не опіки находять у властей, так що бере ся их розпука. Маю тут письмо, недавно отримане, в котрім пишуть: "З причини торічної повени позволено в декотрих громадах побирати людям сировицю через кілька місяцїв. Здавало ся, що буде сяка-така поміч для бідного народу. Але замість помочи були секатури такі, що много громад відтягнуло ся від браня сировицї". Такій ревізор не скаже инакше до найпоряднїйшого селянина, як: ty mudiu, ty chłopska murgo, і т. п. а наш бідний селянин зносить тоє все для тої дрібки солоної води. Дня 21 сїчня побирала сировицю в селї Завою громада Студїнка. При тім поборі, за се, що селянин Андрусь Машталїр не міг скоро з коновкою відійти від жерела, ревізор пробив єго шаблею так, що заходила обава, що той чоловік переплатить житєм. — Тож люде удають ся до мене, щоби я тую справу представив і звернув на тоє увагу, аби припоручено висшим орґанам і властям правительственним инакше поступати з тими бідними селянами. З причини того випадку громада Студїнка не хотїла вже брати сировицю того дня, а то богато значить, єсли зважимо, яку вартість має для народу тая річ.
Єсли отже півтора року тому сумне явище показало ся, що нарід громадно покидав свій край і переносив ся деинде, то у великій части винна тому не тілько бідність народу, не тілько брак средств до житя, але і то, що нарід не видить нїякої опіки над собою, що не має де удати ся в своїй нуждї, а замість опіки і поради находить секатури, глумленє, а що найменше холод і байдужність.
Перейду тепер до другого предмету: хочу кількома словами згадати о рускій справі. За послїдні три роки положенє Русинів не то не поправило ся, але радше ще погіршило ся. Признаю отверто: ми ослаблені, здеорґанізовані і мусимо доперва орґанізовати ся на ново. Правда, що се трафило ся не тілько нам, — се трафило ся і иншим сторонництвам, котрі зблизили ся до правителства і не вийшли на тім щасливо.
Ми зробили пробу і проба не удала ся. А прецї єсли правительство само причинило ся до нашого ослабленя, то мушу сказати, що се єму зі взгляду на єго власний интерес не повинно бути пожадане. Може бути, если би се уважати за штуку дипльоматичну, що тая штука удала ся, але хто глядить дальше і веде політику не хвилеву, той тілько жалувати повинен, єсли ослабляє сторонництва умірковані, бо через се приходять до більшої сили сторонництва скрайні, а екстраваґанціям сторонництв скрайних не правительство анї аристократично-консервативна партія, тілько умірковане сторонництво демократичне може ставити успішнїйшу запору.
Правда, Русини дістали деякі здобутки именно на поли шкільництва, котрих нїхто не заперечує, і котрі в инших случаях мали би не так малу цїну. Але з другої сторони нетілько давнїйша система, давнїйші секатури против Русинів, против руского язика і письма не устали, на чім нам передовсїм залежало, але що взято нас мов би в курателю. Може бути, що при тім зближеню між нами а другою стороною заходило також певне непорозумінє. Ми надїяли ся в другій сторонї найти союзника, а друга сторона, видко, надїяла ся, що може стане ся зверхником а ми підвладними. На таке становище ми очевидно нїколи не можемо згодитись.
Курателя над нами розтягнена; якусь тяжку, душну атмосферу спровадила над руским світом, руским народом, і то навіть над тими, о котрих нїхто не може сказати, щоби их прямованя не були згідні з интересами австрійскої держави або з интересами краю. Инакше річ стала би, єсли би дїйстно зі сторони другої сповнило ся тоє, на що ми при зближеню тогдїшнім мали право надїяти ся. Тогдї політика зближеня була би взяла верх і сторона друга узискала би за союзника не тілько часть народу, але цїлий нарід рускій. А тепер хотять в нас нераз вмовляти, що політика, котра супротив нас веде ся, задумана в нашу користь! Таке толкують між иншим і о трех головнїйших фактах, які зайшли послїдними часами.
Першій з тих фактів то довірочний рескрипт в справах руского духовеньства; — другій факт, то розвязанє, взглядно роздїл духовних семинарій; — третій факт то розпорядженє краєвої дирекції скарбу в справі руских подань. Всї ті факти діткнули Русинів дуже прикро, а наслїдки, які вже доси обявили ся по тих фактах, именно по тім остатнім, о котрих вже товариш д-р Король згадав, показують, що єсли би навіть интенція в тім случаю була добра, то результат на кождий спосіб на некористь нашу вийшов. Як же бо инакше і могло стати ся, єсли тим котрі ноторично в більшій або бодай в дуже значній части не знають руского язика, не знають руского письма, повірює ся судити о тім, чи яке поданє в чистім рускім язицї внесене, чи нї! Чи не повинно було правительство, єсли уважало себе управненим і спонуканим видати таке розпорядженє, перше постаратись о тоє, щоби всї урядники присвоїли собі докладне знанє руского язика в слові і письмі? Тогдї, поминувши то, чи се було оправдане чи нї, переведенє такого рескрипту було би в практицї бодай можливе.
Однакож навіть тогдї, коли би та курателя, яку над нами розтягнено, не тілько в найлїпшій интенції була заряджена, але і не видавала таких шкідливих результатів — я на ню нїколи не міг би згодити ся. Ми уважаємо себе народом дозрілим, ми хочемо мати то, що нам належить ся після прав конституційних, хочемо мати свою волю — і доки не будемо мати своїх прав і своєї волї, доти супротив теперішної політики і тих, що нею управляють, мусимо займати становище відпорне.
Може хто сказати: але-ж настало нове міністерство, міністерство коаліційне, з-відтам може спаде яке добро на вас, виждайте овочів нової політики. Однак поминувши, що вже чверть року минає, як нове міністерство урядує, а ми не чуємо нїякої зміни — ми взагалї не можемо віддавати ся илюзіям. У нас від довшого часу помимо всяких змін в особах і змін в проґрамах панує одна система, котра хиба в формі деяким модифікаціям підпадає, але в сущности на одно виходить. Нам не може длятого ходити о особи або о проґрами, нам мусить ходити о зміну системи. А тая система полягає на тім, що нас не допускає ся до повного користаня з прав конституційних, що нас засуджує ся на становиско якогось другостепенного народу на нашій земли. Та система зь одної сторони представляє нас яко елємент непевний, на котрий не можна спустити ся, а з другої сторони старає ся утвердити фікція, будь-то би руска справа в Галичинї була вже залагоджена і ходило лиш ще о догодженє деяким спеціяльним бажаням. Супротив тої системи невдоволенє посеред Русинів не тілько не зменшає ся, але противно взростає.
Єсли я згадав о новім правительстві коаліційнім, то позвольте панове, щоб я характеристику того правительства і правительственної партії представив на сам конець в маленькім образку. Менї видає ся нинїшня коаліція так: До спільної роботи і до спільного стола засїли були перше польскій шляхтич, ческій маґнат, ческій промисловець, нїмецкій ксьондз і полуднево-славяньскій купець. По якімсь часї коли ческій промисловець відійшов, а прочі не могли самі дати раду, на єго місце прийшов нїмецкій капіталіст і забрав тілько місця, що полудневого Славянина майже зовсїм вже витиснув, а рад би ще виперти і нїмецкого ксьондза. Компанія та, хоч поважна і прилична, але не для руского хлопа. Там впрочім нема для него вже і місця; він міг би хиба станути за польским шляхтичем і дістати лиш то, що сей з своєї волї зволить єму дати... Се-ж не єсть становиско, котре було би згідне з достоїньством і честію руского народу.
В тім, що я сказав, представлене наше становище супротив правительства і супротив верховодячої партії в краю. Доки система против нас не змінить ся, доти ми мусимо займати відпорне становиско.
Що-до самого буджету краєвого, то той не вяже ся тїсно з політикою, він не є справою анї більшости соймової, анї тим менше правительства, ино справою краєвою, длятого будемо за буджетом голосувати.
[Дѣло, 17.02.1894]
17.02.1894