Проєкт закона про урядову мову.

Свого часу після прилучення Галичини до Австрії заведено у всіх галицьких урядах як урядову мову, мову німецьку. Тодішний язиковий патент висловлює без обиняків думку, що спільна для всіх країв мова має бути тим чинником що злучить на вічні часи нову провінцію з австрійською короною. Всякий урядник, що до певного часу не вивчить німецької бесіди має бути як не спосібний до служби усунений. Дух сего розпорядку живе ще й до нині на Буковині, а сліди його подибується ще й сьогодня у нас. Возьмім, приміром, яку небудь друксорту зелізничу, почтову, ріжні військові друки, ріжні лєґітимації, печатки, написи і т. д. все від гори до долини німецьке, так як ще до перевороту обовязувала в армії, на зелізницях і в переписках краєвих властей з центральними мова німецька. Аж в 52. р. дозволено сторонам у Галичині і Буковині вживати і української мови, одначе з тим застереженням, що послугуватися сею мовою в урядах може сторона лиш тоді, коли не має правного заступника, та що в письмах, вношених до урядів, не можна вживати кирилиці. Розпорядок 60-го року, задержуючи німецьку мову у внутрішнім урядованню, заводить певну свободу уживання української мови в урядах і накладає на урядників обовязок відповідати сторонам в їх матерній мові. Сей стан правний зміняється з роком 69-им, коли то Поляки вибороли для себе іменно для всіх урядів скарбових, торговельних, рільничих, шкільних, адміністраційних і судів польську мову як мову урядову. Сей стан тревав опісля аж до перевороту 1-го падолиста і хотяй декрет у зовнішнім урядованню давав рівні права мові українській, польські урядники виконували а властиво викривлювали язикові приписи, так що мова українська мимо тяжкої боротьби, мимо всіх зусиль нашої патріотичної суспільности, була властиво лише толєрована. Хотяй були законні приписи, що всякий урядник східної Галичини мусить виказати ся знаннєм української мови, то в дійсности таких урядників крім Українців було дуже не велике число а вискази "по руску нє умєм" чули ми майже що дня. Особливо "протеґовано" українську мову на почтах, зелізницях та в адміністрації. Загально звісно, кілько натерпіли ся наші люди, що зажадали українських протоколів в судах.

 

Се змінилося від разу коли, ми 1-го падолиста 1919 р. обняли власть. Розуміючи, що в українській державі, державі, що обіймає, крім не великих національних меншостей, компактну масу українського народа, урядовою мовою, мовою державною, може бути лише укр. мова, ввели наші верховні власти українське урядованнє. І ціла наша суспільність станула на тім самім становищи, домагаючись від усіх урядів як державних укр. урядів вживання укр. мови. Помимо сего "польська мова ужендова" ще й досі утримується по деяких закутинах. Щей досі, крім Поляків, деякі наші бюрократи-лєґалісти висказують сумніви, чи можна усунути польську мову як урядову, так як ся справа законною дорогою щей й досі не унормована. Урядові письма польські, урядові укр. письма з польськими підписами стрічаються і сьогодня навіть і викликують між нашою суспільністю зовсім оправдане обурення.

 

Щоби усунути сей нелад і впровадити законний стан, предложило правительство Українській Національній Раді проєкт закона про вживання мови у внутрішному і зовнішному урядованню всіх урядів, розуміючи, що се дуже важний крок до зукраїнізовання нашої Держави. Правительство стоїть за тим, що як в кождій державі, так особливо в нашій національній Державі, мусить бути установлена одна мова як мова державна, у нас тим більше, що ми, виконуючи акт самоозначення, проклямували нашу державність на території, заселеній в переважаючій части українським народом.

 

Мовою державною і лише мовою державною можуть порозумітися всі горожани Держави при спільних засіданнях, соймах, в парляменті, так, як се діється у всіх державах світа. Навіть у поліґльотній Австрії, де Німці не творили більшости, до останніх часів висувано потребу заведення німецької мови як мови державної, мотивуючи се тим, що се державна конечність. Нема про те ніякого сумніву, що державною мовою в нашій Державі мусить бути установлена мова українська. Льоґічним висновком сеї постанови являється дальша постанова, що всі державні уряди і власти, всі державні підприємства і публичні інституції мають обовязок уживати в кореспонденціях між собою і у внутрішному урядованню мови державної. Сей принціп тим більше справедливий, що Українська Република, удержуючи цілий урядничий апарат, всі уряди і власти, безсумнівно має право домагатися, щоби всі урядники і державна служба знали і послугувалися у внутрішному урядованню українською мовою.

 

Українська Народна Република приняла що до національних меншостей прінціп повної свободи автономічної й особистої, заґарантувала рівні права для всіх горожан Держави без ріжниці віри і національности, а тим самим управнила національні меншости, які заселюють нашу територію, відноситися до державних властей в їх матерній мові, кладучи рівночасно на державні власти обовязок знання мов національних меншостей, а дальше обовязок полагоджування внесків неукраїнських сторін в їх матерній мові.

 

Закон сей намічено як закон рамовий. Він обнимає приписи що до вживання мови у внутрішному і внішному урядованню всіх державних властей, урядів, державних підприємств, з окрема цілу адміністрацію, шкільництво, армію, зелізниці, почти, державні копальні і т. д. В поступованню судовому з огляду на казуїстику, спричинену цивільною процедурою, закон сей сам собою невистарчаючий, бо там і бере участь звичайно більше осіб, сторони, свідки, знатоки, матерна мова яких може бути ріжна. Супроти того належало поручити Держ. Секретаріятови Судівництва зладження розпорядку, який має обіймати спеціяльні постанови для поступовання перед Судами в язиковому питанню.

 

Република

15.02.1919