Михайло САВЧИН, доктор юридичних наук, професор Ужгородського національного університету
Чому варваризація?
Нещодавно стартували президентські вибори. Звичайна подія для електоральної демократії. Але в Україні вибори Президента завжди наповнюються певними екзистенційними сенсами у світлі цивілізаційного вибору.
Нічого дивного не відбувається – йде просто варваризація демократичного дискурсу. Тут є багато чинників. Це і робота зарубіжних спецслужб, які спеціалізуються на розкручуванні право- і ліворадикальних політичних сил. Це і вплив інформаційних технологій (ІТ), які кардинальним чином змінюють поширення ідей та суспільну дискусію щодо їхнього змісту.
У результаті цього зростають виклики, пов’язані із інформаційними війнами, котрі загрожують конституційній демократії. Інформаційну війнурозглядають сьогодні як асиметричний засіб впливу на зміст владних рішень та чинник формування політичного порядку денного, що може кардинально вплинути на громадську безпеку і правопорядок.
Саме у цьому ключі як поразку американського конституційного порядку розглядає професор Джамал Грін у своїй статті «Трамп як конституційний провал» результати президентських виборів у США 2016 року. А самого Дональда Трампа характеризує як «серійного брехуна, сексуального хижака, того, що глибоко конфліктує у фінансовому відношенні, вороже ставиться до демократичних інститутів». Тому навіть говорить про необхідність конституційної реформи, яка запобігла б приходу до влади такого роду людей у США в майбутньому.
Хоча я б так американського конституційного порядку не характеризував. Загалом, попри різні девіації президента, система стримувань і противаг у США витримала свій іспит Трампом. Стримувальним фактором проти доволі екстравагантних заходів президента США у зовнішньополітичній сфері виступає Конгрес. Навіть вища палата – Сенат, в якій має більшість Республіканська партія, не завжди схвалює дії Трампа. У Палаті представників більшість належить Демократичній партій, тому Палата ще менш схильна підтримувати Трампа. Це ще називають конгресовою зовнішньою політикою.
Використання бази даних у ході президентських виборів у США, парламентських виборів у Франції, Німеччині, на підставі чого формувалися виборчі стратегії кандидатів, політичних рухів і партій, стає мейнстрімовим. На порядок денний виступає проблема кіберграмотності та кібербезпеки.
Трансформація комунікацій та поширення ідей
Сьогодні ми проходимо чергову інформаційну революцію. У XV столітті після винайдення Гуттенбергом друкарського верстата процес обміну ідеями зріс на порядки. Тому звідтоді гостро постало питання про запровадження контролю з боку держави над змістом багатотиражних видань. Зокрема, видання Святого Письма, які переклав простою німецькою мовою Мартін Лютер, також намагалися заборонити. Але цьому перешкодила масова популярність Лютера і поширення його поглядів у суспільстві.
Так само тепер поширення інформації через цифрові засоби зв’язку із використанням ІТ впливає на формування способу мислення широкого кола людей. Багато із нас є користувачами соціальних мереж, які можуть служити як джерелом інформації, так і хижаком-пожирачем нашого з вами часу, коли ми займаємося серфингом. На підставі поведінки користувача електронних засобів зв’язку, медіа та соціомереж можна скласти загальний образ про споживача кінцевого інформаційного продукту.
Використання ІТ при формуванні певних баз даних стало тепер загальним явищем у ході виборів у будь-якій країні, яка задовільно охоплена Інтернетом. Це стає основою для аналізу баз даних виборців та застосування математичних моделей прогнозування поведінки виборців навіть у ситуації невизначеності. Навпаки, ситуація невизначеності є добрим ґрунтом для маніпулювання особистими преференціями та формування громадської думки у зовсім несподіваному ракурсі.
Тому за таких умов є важливими кібернетична грамотність і гігієна користувачів мережі Інтернет. Якщо йде мова про вибори, то виборці мають елементарно звіряти джерела інформації та верифікувати їх із першоджерелом. Якщо йде мова про виборців, то вони мають усвідомлювати конституційний розподіл повноважень між Президентом та урядом. І розуміти, що пріоритетом Президента є національна оборона і зовнішня політика, а не велфар (соціальний захист) та економічна політика. Уряд же у нас формується за результатами парламентських виборів.
Іншою небезпекою для сучасних демократій є використання різноманітних, зокрема й електронних, методів таємного стеження. Тут з’являється безмежне коло можливостей зловживань, пов’язаних зі свавільним втручанням у приватне життя. Зокрема, низка скандалів у ході виборчих кампаній пов’язані із неправомірним збором персональних даних. Якщо держава неналежним чином розслідує такі випадки, то діяльність цих суб’єктів розцінюють фактично як дії агентів держави.
Наприклад, Європейський суд з прав людини у ході перевірки практики таємного стеження зазначив, що «закон повинен вказати обсяг повноважень, наданих компетентним органам, та спосіб їхнього здійснення з достатньою чіткістю, щоб забезпечити індивідуальний захист від свавільного втручання».
Загалом ЄСПЛ розробив у своїй практиці такі мінімальні вимоги щодо правомірності проведення таємного стеження, які повинні бути визначені законом, щоб уникнути зловживання владою: 1) характер злочинів, які можуть спричинити порядок перехоплення; 2) визначення категорій людей, які можуть переховуватися за ними; 3) обмеження тривалості перехоплення; 4) процедура щодо дослідження, використання та збереження отриманих даних; 5) запобіжні заходи, які слід вживати при передачі даних іншим сторонам; 6) обставини, в яких перехоплені дані можуть або повинні бути стерті або знищені (Big Brother Watch and Others v. UK). Суб’єктами такого стеження можуть виступати уповноважені на те законом поліція і спецслужби на підставі судового рішення.
Тобто право знає адекватні відповідні на всі ці маніпуляції, які видають варваризацію із застосуванням ІТ та свавільним втручанням у приватне життя. Хоча весь світ із напругою спостерігає за впровадження у Китаї програми соціального рейтингування громадян із використанням ІТ з розпізнавання обличчя. Це є шлях до встановлення своєрідного електронного тоталітаризму.
Кінець епохи масових партій та асоціацій
Інституційно у політичній сфері також наступають кардинальні, революційні зміни. Епоха масових партій і рухів минає. Комуністичний режим довів стан профспілок до цугундеру, які у вельми безпорадному стані щодо захисту прав трудящих ми спадкували після колапсу пріснопам’ятного Совєцького Союзу.
Епоха масових партій колись породила тоталітаризм в особі комуністичного та нацистського режиму. Однак поки що комуністичний режим не отримав належного йому присуду. Хочу нагадати рішення Федерального конституційного суду Німеччини, який на понад 200 сторінках тексту характеризує Компартію як антиконституційну, з яких 150 сторінок тексту було присвячено аналізу праць Маркса, Енгельса, Каутського, Леніна та інших товаришів.
Нагадаю, що в Україні ще донині не вирішено питання антиконституційності Компартії. У 2001 році було невдале і вкрай сумнівне рішення Конституційного Суду, в якому застосовано зворотну силу Конституції України до подій, що відбулися у період ГКЧП 1991 року.
Розгляд справи про розпуск Компартії адміністративним судом в апеляційній інстанції зупинений до вирішення питання про конституційність Закону № 317-VIII про заборону тоталітарних режимів і пропаганду їхньої символіки. Хоча ця партія відіграла свою «видатну» роль у підриві територіальної цілісності України.
Парламентські вибори у Франції засвідчили важливу роль медіа та соціальних платформ у розвитку партії Макрона «Вперед, республіко!», який у підсумку набрав найбільше голосів (308 із 577 мандатів у Національних зборах). Натомість праворадикальна партія «Національний фронт Ле Пен» зазнала поразки, отримавши лише 8 мандатів.
Дещо інакша ситуація була із праворадикальними організаціями в Італії та Німеччині. У Німеччині після тривалого періоду консультацій за результатами парламентських виборів 2017 року знову був сформований уряд широкої коаліції за участі християнських демократів та соціал-демократів. Проте значну кількість набрала правопопулістська «Альтернатива для Німеччини». В Італії натомість найбільше голосів набрала правопопулістська «Рух п’яти зірок» підприємця Ді Майо (227 мандатів до Палати депутатів) та Ліга Півночі, яка представляє євроскептиків (126 мандатів), які сформували коаліційний уряд під керівництвом Джузеппе Конте.
Таким чином, у континентальній Європі все більше поширюється консоціативна демократія (consociational democracy), для якої є притаманний розпорошений політичний спектр. Щоб забезпечити стабільність політичної системи, ця концепція передбачає наявність принаймні таких умов своєї ефективності:
I) серед еліти має існувати певна згода щодо певних інтересів груп інтересів та субкультур, тобто владу має здійснювати велика коаліція;
II) кожен член коаліції має право вето на запроваджувані заходи як гарантію прав меншості;
III) кожен член коаліції є залежним від іншого в ухваленні рішень, а тому важливим є забезпечення принципу пропорційності задля збереження стабільності і взаємозв’язків;
IV) зазначені обмеження ґрунтуються на усвідомленні елітами потенційних загроз політичної фраґментації, що загрожує розколом.
Таким чином, виборчий процес та формування урядів набуває мережевого характеру, і певним чином система «кокус – симпазанти» (партактив — симпатики) набуває характеру мережевого політичного маркетингу, де йде гра образами, символами та барвистістю акцентів у політичній кампанії. Тобто політичний процес поступово перетворюється у своєрідний фестиваль чи карнавал, де суть політичного процесу викривляється, деформується і часто позбавляється власного сенсу.
На цьому фоні не дивна поведінка провідних українських політичних áкторів, хоча, якщо брати реалії України, вона є доволі неадекватною. Вона не відповідає інстинкту самозбереження.
По-перше, в нас йде війна. Існує необхідність поновлення територіальної цілісності України.
По-друге, стан національної економіки потребує ухвалення принципових і рішучих рішень у сторону дерегуляції ринку, утвердження економічних свобод і незалежного судівництва.
По-третє, деякі як би áктори своїми діями та висловами атакують українську ідентичність і таким чином делегітимізують себе.
Тому персони, які фіґлюють на підмостках, за визначенням не можуть вирішувати таких комплексних питань.
У цих умовах важлива політична грамотність жителів, щоб вони ухвалювали політично значущі рішення як розважливі та мислячі на перспективу відповідальні громадяни.
За таких умов виникає питання про…
Конституціоналізм та демократія: вічна дилема перехідних демократій
Політичний інфантилізм є небезпечним для молодої конституційної демократії.
Він проявляється в тому, що дилетанти від політики заграють із простолюдом, переважно через емоційну складову, тиснучи на фобії виборця та маніпулюючи його життєвими преференціями та стратегіями.
Тому молода конституційна демократія має себе ефективно захищати від популістів і політичних пройдисвітів.
Які тут інструменти можуть зарадити?
Здатність аналізувати інформацію та перевіряти її правдивість. Розуміти, що публічні фінанси формуються за рахунок сплати податків і що необхідно жити відповідно до наявних ресурсів. Брати активну участь у громадянському житті, особливо на рівні місцевого самоврядування. На виборах усвідомлювати, що політики мають служити суспільному інтересу і вони не можуть зневажати прав людини.
Сам собою виборчий бар’єр тут не завада, оскільки запровадження його 5% і вище є чітким маркером дрейфу до авторитаризму. Наприклад, ФКС Німеччини визнавав антиконституційними виборчі бар’єри до Європарламенту, як у розмірі 5%, так і 3%, оскільки такі значно викривлювали волю виборців.
Натомість засилля політтехнологів спостерігаємо, починаючи із 1994 року. І на то наразі ради немає. Фінансовий контроль за бюджетами виборчих кампаній є неефективним, а політична реклама не має суттєвих обмежень. Тому запровадження таких обмежень на часі. Хоча цілком зрозуміло, що вони не будуть запроваджені на президентських виборах, що тривають.
Судовий перегляд рішень органів влади, що забезпечують проведення виборів, є певною запорукою легітимності виборчого процесу. Однак тут потрібний ретельний контроль з боку офіційних спостерігачів і скрупульозне фіксування порушень закону. Це дає змогу сформувати належну доказову базу для виграшу процесу у разі виникнення судового спору.
Демократія є процесом легітимізації влади та забезпечення балансу інтересів у багатоукладному суспільстві.
Але надія на те, що в ході виборів можна піти на взаємні поступки в умовах гострої конкуренції, є малоймовірною.
