(Откритий лист п. послу Л. Бачинському).
Сьогодня я разом з моїми земляками або, як їх величали, "гостями з України", завитав на перші збори Національної Ради і мав велику приємність чути Вашу надзвичайно гарну, надзвичайно талановиту промову. Вона мені нагадала найкращі промови члена російської Держ. Думи П. Мілюкова не тілько по своїм здібностям, але і по дефектам. Талановитий депутат не завсігди міг справитись зі своїми "задерживающими центрами" і іноді страждав incontinentiae... originis. Теж і з Вами сьогодня трапилось в тім місці Вашої блискучої промови, де Ви говорили про українські місії. Я не член місії, а тілько скромний журналіст, бо зрікся всяких дипльоматичних призначень; і через те маю вільну руку заперечити Вам де в чому.
Ви цілком влучно зауважили, що Діректорія помилилась, пославши численні місії, що треба було би ранше послати три-чотири гарних спеціялістів підготовити шлях для приїзду місій. Парижська місія напр. їде в числі 70 чоловік.
Але чому Ви цього самого не казали в Київі Діректорії? Де Ви були тоді, коли ті місії Діректорія виряжала? Отжеж Ви, як досвідчений парляментарист, моглиб використувати Ваш вплив і досвід для поради молодим недосвідченим членам нашого уряду і вониб Вас з охотою послухали. Чи то не тілько "Лях мудрий буває по шкоді?"
Ви назвали виїзд наших місій інвазією. В цьому є теж доля правди. Але колиб Ви знали, що Америка посилає на мировий конґрес місію в три тисячі чоловіка, то я певен, що місію в 70 чол. від Соборної України на той же конґрес Ви не порахувалиб дуже численною. Ви сказали, що це є дезертирство української інтеліґенції, що ту інтеліґенцію треба повернути до дому, щоб вона там працювала. Але забули або не знаєте мабуть одного, що в кождій місії є не лиш інтеліґенція з України, а і з Галичини. В інформаційнім бюрі парижської місії з 6-ти журналістів пять Галичан. В анґлійській на пр. місії половина членів місії — видатнійші представники галицької інтеліґенції, котрі ні в якому разі не заслужили назви дезертирів. Що до старої української інтеліґенції, то Ви, пане после, мали необережність під кінець промови забути те, про що говорили в середині: що вся стара українська інтеліґенція позбавлена зараз на Україні всяких політичних прав. Коли Ви мали необережність стати професором медицини або доктором медицини (найвища учена ступінь), то, щоб мати право попасти на трудовий конґрес, мусите, як в Овідійових метаморфозах, перетворитись в ротні фершали або в цирулики. Без сього конґреса, як своїх вух, не побачите. Що ж лишається робити тій бідолашній інтеліґенції? Вона мусить їхати туди, де зараз найбільше потрібне культурне інтеліґентне заступництво України. Чи Ви хотілиб позбавити її і цього права? Ви цілком справедливо кажете, що на місії втрачено силу грошей. Але чи знаєте Ви, що Поляки через те і придбали своїй справі таку популярність всюди за кордоном, що вони не шкодували ні грошей, ні інтеліґенції на дипльоматичну працю. І коли треба було парижській пресі платити по півтора ста франків за рядок друку статі в оборону польської справи, платили і не оглядались на задні колеса. Бо західні журналісти — не ми — Українці, що привикли півтора десятки літ майже працювати по 2 коп. за рядок. А люблять "і хліб, і до хліба".
На протязі більше ніж пятьнайцяти літ своєї праці журналіста і громадського діяча я завсігди казав, що, як українська преса не обійдеться без власних Жидків-ґазетярів, так і увесь український нарід не стане на ноги, не прийде до розуму без Галичан-Українців. Галицькі політики, галицька інтеліґенція — це наші дрожчі, без котрих українська розчина не зійде.
Той lapsus linguae, котрий сьогодня я почув від Вас, тяжко вразив мене, але не розчарував в моїх надіях і переконаннях. Зганьбивши місії, Ви цим не тілько порушили елєментарне правило міжнародної чемности, не тілько відсотків на 50% анулірували їхню роботу і витрачені кошти, Ви в парляменті дали збрую нашим ворогам-большевикам з лівої і з правої, котрі і без Вашої допомоги дбають про нашу діскредитацію. Але Ваша промова була сказана з таким хистом, з таким натхненнєм, що їй можна вибачити і ту ложку дьогтю, бо вона припадає на цілу бочку меду.
З великою пошаною до Вас, пане после
Проф. Віктор Піснячевський 4. ІІ. 1919.
(Андрій Горленко).
[Република, 09.02.1919]
09.02.1919