Вже старинні греки розподілили літературну творчість на три основні частини: лірику, епіку й драму. В ліриці переважає суб'єктивний настрій автора, а в епіці його об'єктивізм; драма наймолодша з повищих трьох видів літературної творчости. Вона вийшла з лірики, але стоїть ближче епічного об'єктивізму. Драма знайшла окрему собі форму: не розгортає подій, як вони відбувалися, тільки ті дії розвиваються перед очима глядача. Сама діялогічна форма твору — це ще не драма. В драмі мусять бути драматичний конфлікт і ньому спирається т. зв. одноцільність акції.
Головна постать у драмі веде боротьбу за осягнення своєї ціли. Глядач бачить перед собою цілу низку ситуацій, що зближують, або віддаляють героя від його мети. Це і є т. зв. розвиток драматичної акції і тільки від нього залежить успіх драматичного твору, бо ті переходи з ситуації в ситуацію зацікавлюють глядача і настроюють його напруження. Учні в школі вчаться з "Пoeтики" Володимира Домбровського, що "ціла суть драматичного дійства лежить у такому причинковому пов'язанні ділань поодиноких осіб, щоб усі вони зосереджувалися довкола одного змагання головної особи, зверненого на осягнення певної означеної мети".
Замість обурюватися на "ойнеходигрицівство" в нашій драмі, повинні наші теперішні вельми зрозумілі драматурги взяти собі добру поетику й докладнo простудіювати розділ про драматичну творчість. А пізніше взяти кільки добре написаних рядків і з олівцем у руці читати кожну букву та нотувати собі, в якій мірі вона штовкає (а якже!) драматичну акцію вперед. Тоді кожний хочебути драматург побачить, що в найкращому творі Старицького не можна окреслювати окремих яв, а то й цілих дій (крім сцени у ворожки), бо всі вони, немов латки в ланцюзі, тримаються разом і чимось причиняються до розвитку драматичної дії. І не "побутовщина" дала безсмертність "Грицеві" (її деколи більше в інших творах), але ота добра сценічна побудова. І тому то "Гриць" стоїть, мов лев серед собак-драм тих авторів, що на нього гавкають, але нічого злого йому не можуть зробити. Він їм говорить: "Просіть своїх творців, щоб вас створили львами, а не цуценятами, тоді зможемо мірятися силами!" Боюся, що дехто в моїх словах бачить нexоронену мою голову і лаштується полемічною шаблюкою, купленою у фірмі "Шатобріян" в Парижі, завдати мені смертельний удар у мою лисину. Ні, я не за тим, щоб у нас панувало саме тільки "ойнеходигрицю", але щоб і теперішні драматурги так студіювали драматичну техніку, як це робив довголітній актор, славний М. Старицький. От і все... і моя голова оборонена!
Драматурги повинні так скорочувати свої твори, як московський купець скорочував свою депешу до жінки, коли добре продав пшеницю: із початкових десятьох слів телеграми скреслив за чергою 8 слів; потребував на це аж п'ять редакцій, а при кінці, коли надавав депешу у двох тільки словах, довідався, на пошті, що його телеграма дійде до жінки пізніше від його приїзду — і зовсім не надавав депеші. Якби так робили наші драматурги, тоді їхні драми мали б дійсно драматичну будову, бо кожний виступ був би конче потрібною ланкою в ланцюзі драматичного змагання. А деякі драми ділили б долю купецькoї телеграми і зовсім не були б друковані.
А то в нас буває деколи інакше. Написав Іван Керницький легку драматичну річ під заг. "Король стрільців". Є це "веселе видовище", або по чужому фарса. Як такий жанр можна б цей твір з вдоволенням прийняти; хоч досвідчений режисер порадив би авторові ще деякі зміни. Керницький має веселе перо, його короткі речі заслуговують на признання. Та цілого "Кopoля стрільців" вистачає на одну добру одноактівку, а не на "комедію наших днів у трьох діях". Та услужливий рецензент львівського місячника зробив медвежу прислугу молодому драматургові і виписав такі дитирамби, яких не посоромився б і найславніший драматург. Він побачив там, ні більше ні менше, тільки такі прикмети:
"Ряд цікавих, добре обрисованих персонажів, пляномірну акцію, багатство комічних епізодів, жвавий діялог" і т. д.
Чи така рецензія не розпестить автора і не вкаже спочивати йому на лаврах досконалости і слави?1)
А яка дійсна дійсність?
Про твір Керницького згадували ми вище і добачаємо о ньому і добрих сторінок. Та замість говорити про "пляномірну акцію", вкажемо авторові на одне місце. Нехай він перекреслить в І дії одинадцяту яву (зі старим гуцулом!) і тоді зараз побачить, що в телеграмі буде на одне слово менше, але вона буде зовсім зрозуміла. Це зробить замість автора напевно режисер-аматор, бо в той спосіб позбудеться одної дієвої особи "з комедії наших днів". Дійсно таки комедія! І на жаль "наших днів"!
Недавно довелося мені бачити "Облогу" Юрія Косача в Дрогобицькому Театрі. Цю "драматичну поему" читали ми раніше в книжковому виданні. Про неї багато писалося в пресі, її виставляють одночасно в кількох театрах. Чи твір нічого не вартий? Борони, Господи! Але ж і сам автор уважав за добре поробити деякі текстуальні зміни і виводить на сцену самого гетьмана Хмельницького. В друкованім тексті Богдан мав бути в дальших залях. Автор писав у ремарці "На сцені його нема", але "його приявність відчувається там, у дальших покоях", його "дух тут, владний і могутній". Рецензент про виставу в Дрогобичі писав, що "дуже сильною і успішною була поява Б. Хмельницького". Те саме було і в нас. Приявні били в долоні так грімко, що не можна було чути тих дитирамб, які він виголошував до двох італійських архітектів (один з них каже, що за гроші буде служити всякому!) і до джури свого сина. Та це ще пів біди. Автор впливає на масу, пориває її за собою і формує її бажання. Більша біда з тим фактом, що та маса після ІІІ акту вставала і хотіла відходити додому, бо думала, що драма вже скінчена. Чи вигнaв би глядачів зі залі після IV дії "Ой не ходи Грицю"? Ось ціла заковика із драматичністю "Облоги".
Дрогобицький рецензент писав, що їхня постановка йшла "по лінії монументального (не звичайного! Л. Г.) реалізму! і що сам автор "співпрацював". І в той спосіб режисер, декоратор і автор "перетворили романтичну поему" на реалістичну, "із тенденцією повного відходу від ліризму". Не знаємо, що той рецензент розуміє під реалізмом і ще до того монументальним. Нам здається, що важко погодити таку сцену зі звичайним реалізмом, в якій глядачі чують із-за сцени спів козаків, а герої на сцені його не чують, бо інакше мусіли б викрити козацький підкоп і кінець Тимошеві. Не робимо тут закиду авторові, але знову зачіпаємо дразливу справу нашої, на жаль, безвідповідальної критики.
Та й із тим "відходом від ліризму" не така проста справа. І в новому виставленню його всюди повно. А що ж таке музичний супровід до драми? А нащо ті всі позасценічні ефекти, оті стріли, гуки, розриви, співи? А чи в постатях Беатріче і самого Тимоша немає ані дрібки ліризму? А чи оті "павзи, повні лиховісного значення" — чи і це "монументальний реалізм"? Що ж тоді зробити з Метерлінком?
Косачева "Облога" робить корисне діло. Якщо судити на основі її тексту і на основі тих уривків, що автор видрукував із своїх інших драматичних творів, то автор не знайшов своєї власної і дійсно драматичної дороги. В нього ще більше епосу і лірики, як чистої драми. Можна не знати, як захоплюватися тими творами, що являються мішанцями із тих трьох основних родів літературної творчости, про які ми говорили на початку нашого фейлетону: лірики, епіки і драми. Та ніхто не зможе сховати тієї правди, що найбільші драматурги були таки расовими драматургами, в них дійсно був "повний відхід від реалізму", а також і від епізму.
Бажаємо цього і нашим драматургам, бо всякі мішанці з чужих рас — це занепадництво, дегенерація.
Плекаймо чисто расову драматургію!
1) На несмачний, бо тільки дитирамбічний і надпанегіричний тон деяких писань у Львові вказав недавно в "Крак. Вістях" д-р В. Безушко, пишучи про Шекспірового "Гамлета". Невже так глибоко діяв там вплив Востока?
Краківські вісті
06.02.1944