(Про "Патетичну сонату'' Куліша)

Замість обурюватися на "ойнеходигрицівство" в нашій драмі, повинні наші теперішні вельми зрозумілі драматурги взяти собі добру поетику й докладнo простудіювати розділ про драматичну творчість.

 

  (Розмова між двома українцями).   І. Відрадне явище. В наших періодичних видавництвах появляються від недавнього часу т. зв. "світоглядові" сторінки. Пізнаємо себе. Зясовуємо наше національне "я", стараємося з конкретних вчинків міліонових українських мас —-абстрагуючи закони, що повинні обовязувати всіх членів українського народу. Одним словом, філософуємо про самих себе, а це вже, мусиш признати, найвищий ступінь національного розвитку, бо ж філософія — це завершення всіх окремих наукових дисциплін — в одній цілості.

  (В другі роковини його смерти).   Дня 9 листопада 1942 р. минули два роки, як у Ліпштаті, в Протектораті Чех та Моравії, помер в 38 році життя глибокий наш літературознавець, д-р Микола Гнатишак. Нечисленна тоді українська преса принесла тільки короткі посмертні згадки і так поволі відходить у забуття та цікава постать, знана колись у колах українського студенства в Празі, а пізніше в літературних кругах у Львові.  

  (Голос в літературній дискусії).  

В останніх літах перед цією війною був досить популярний жанр життєписного роману. Повісті з життя великих людей завжди подобаються людям: одні стежать у них за тим, як зароджуються геніяльні люди; другі тішаться, що навіть і ті "найбільші" в своєму щоденному (або краще: в щонічному!) житті — подібні до них, до отих сірих зїдачів хліба та капусти. Важко писати повісті про людей, про яких ширший загал знає вже з інших джерел пізнання: з наyкoвиx, популярних, публіцистичних творів.  

  1. Пачовський — символіст.