Український театр в Галичині

Львів, 28-го січня.

Станиславівський Драматичний Театр, перший з наших театрів в Галичині, відмічує сьогодні виставою "Наталки Полтавки" І. Котляревського — 80-річчя Українського Театру Галицької области.

29 березня 1864 року — це перша дата в історії галицького театру. В цей день у великій залі львівського "Народного Дому" піднялася завіса і глядачі побачили першу виставу театру "Руської Бесіди". Йшла інсценізована Ол. Голембійовським повість Квітки-Основ'яненка "Маруся".

Перша сторінка історії галицького театру була написана. Здійснилася давня мрія українців Галичини про свій театр.

Справа організації в Галичині постійного українського театру в широких розмірах розгорнулася лише в 60 роках XIX. сторіччя. До цього часу всі спроби створення світського театру зводилися до поодиноких аматорських вистав. Правда, визначний український патріот Лев Трешаківський ще в 1849 році вносив пропозицію до Головної Руської Ради про будівництво у Львові "Народного Дому" з великою залею для театральних вистав, але цей його проєкт міг бути здійснений щойно по довгих роках. Так само марною була спроба Ляйтнера (актора та директора коломийських вистав) домогтися дозволу на організацію постійної мандрівної трупи.

Але в 40—50 роках XIX. сторіччя на Галичині вже існував широкий і жвавий аматорський театральний рух. Аматорські вистави відбуваються у Львові, Коломиї, Перемишлі, Тернополі. Грають люди різних станів, фахів, грають власні інсценізації, перерібки, драматичні твори. Тут є і перероблений Котляревський і Квітка-Основ'яненко і Молієрівський "Жорж Данден" і Коцебу.

Цей загальний театральний рух охоплює і село. Так у селі Угринові, повіт Жовква, самі селяни без допомоги інтелігенції у травні 1850 року виставили на площі біля пам'ятника скасування кріпацтва "Дійствіє в смислі уничтоженія панщини ". Перші у когорті театральних працівників були: Іван Озаркевич, Рудольф Мох, Іван Вітошинський, Михайло Вербицький, пані Саарова, Смолькова та багато інших.

Перші цеглини було покладено, залишалося поширити і поглибити цю працю, підвести організаційно-матеріяльну і творчу базу. За цю важку, але вдячну працю взялося товариство "Руська Бесіда", та "Руська Бесіда", що своєю культурно-просвітньою діяльністю вписала себе золотими літерами на сторінки історії української культури. "Руська Бесіда" організувала збір коштів на театр, домоглася дозволу на вистави і турбувалася про постійний осідок театру. Багато для створення театру зробив відомий український діяч, посол до сойму і віце-маршалок Юліян Лаврівський.

Створення театру гостро поставило питання про акторські сили. В Галичині на той час їx не було, і товариство "Руська Бесіда" звертається за допомогою до мистецьких сил України. В цей час на терені України здобув собі популярність Омелян Бачинський, який працював у мандрівних трупах і мав неабиякий акторський досвід. З ним і було складено 9. І. 1864 року контракт. Бачинського і його дружину Емілію Бачинську — талановиту артистку "Руська Бесіда" запросила, як протагоністів у наново створений театр. Бачинський став директором і режисером в театрі "Руської Бесіди". До Львова Бачинський приїхав без трупи разом зі своєю дружиною. Тут він повинен був зібрати аматорів і навчити їx театральному мистецтву; ось чому лише найбільш талановиті з трупи могли розрахувати на одержання гонорару за свою працю.

Днем першої вистави було призначено 29. ІІІ. 1864 року. Урочисто і піднесено пройшла ця вистава. Ось як описує Антонович у своїй праці "300 років Українського театру" цю знаменну в культурно-національному житті Галичини подію: "Передполуднем того дня було велике богослуження з приводу заснування театру, в братській церкві. На вечірню виставу прибули намісник, всі вищі краєві урядовці і українська інтелігенція до країв виповнила залю. Для вистави Омелян Огоновський написав спеціяльний пролог, яким виставу і було почато. Цей пролог деклямував студент Лонгин Бучацький. Потім хор і всі виконавці проспівали австрійський гимн і тільки після цього почалася вистава п'єси."

Захоплено, з запалом зустріло українське суспільство цю першу театральну ластівку, яка віщувала прихід весни. В багатьох газетах з'явилися дуже прихильні відгуки на виставу. Перший бій було виграно, але попереду щe були довгі роки боротьби за ствердження власного, самобутнього українського театрального мистецтва. В складних і важких умовах — політичного безправ'я і утиску — треба було далі будувати могутне вогнище національної свідомости і культури, яким є театр.

За 80 років свою існування Український Театр в Галичині пройшов дуже важний шлях боротьби. Він мусів бeзyпинно боротися з матеріяльними труднощами, він мусів боротися за свого глядача, він мусів зводити боротьбу з тими всіма невідрадними обставинами, яких, здається, не мав ніодин театр в Европі. З тієї боротьби він вийшов повним переможцем, водночас з честю виконуючи те завдання, яке наша громада покладала на свій театр. 80-річчя українського театру в Галичині припадає на важкий час переломових змагань, що їx веде сьогодні вся Европа, коли рішається доля "бути чи не бути" всієї европейської культури, а нашої зокрема. Театр завжди грав у нашому житті передову ролю. Гадаємо, що він і надалі не припинить своєї творчої роботи і в цій нашій переломовій добі він постійно теж мобілізуватиме наші психічні сили для остаточної нашої перемоги.

[Львівські вісті, 29.01.1944]