Розвинене позаземне життя нагадуватиме наближення до Бога

Абрахам Леб

Хоча з книг може здаватись, що ми знаємо дуже багато, насправді наші знання про Всесвіт є лише невеликим островом посередині гігантського океану невідомого. Наукові відкриття — це ніщо інше, як поступове прирощення суші цього острова. Брати участь в науковій діяльності, втім, — справді цікаво. Якби ми знали все наперед, ми, мабуть, померли би від нудьги. Але якщо б нам відкрилися знання цивілізації, яка їх накопичувала мільярди років, а не лише кілька століть, то це стало б для нас неабияким шоком. Видатний письменник-фантаст Артур Кларк висловив цю ідею у третьому із трьох своїх “законів передбачення”: “Будь-яка достатньо розвинена технологія не відрізняється від магії”. Іншими словами, представники такої цивілізації здалися б нам схожими на богів.

Якщо б нам випав хоча б один артефакт, створений розвиненим позаземним розумом, то зустріч з ним нагадувала б, скажімо, знайомоство печерних людей зі смартфоном. Спочатку вони сприйняли б його за дивний блискучий камінь. Властивість комунікації, мабуть, так би і залишилась для них таємницею. Можливо, щось подібне трапилось з нами минулого року, коли через Сонячну систему пролетів перший задокументований гість з-поза Сонячної системи — міжзоряна комета Оумуамуа. Хоча цей об’єкт мав як мінімум шість дивних властивостей, академічна астрономія все-таки сприйняла його за шматок породи.

Оскільки позаземні технології, скоріше за все, відносно малі, ми їх зможемо розпізнати лише тоді, коли вони наблизяться до “ліхтаря” — нашого Сонця. Хоча наш пошук позаземного життя дещо нагадує пошук чоловіком своїх загублених ключів під ліхтарем, тому що лише в його світлі можна щось побачити, проте, скоріше за все, реальність така, що позаземні технології так і залишатимуться для нас невидимим, якщо пройдуть повз. Багато хто також дивується, чи ми взагалі зможемо розпізнати технології, яких ми ще не осягнули. Це ніби відправляти неандертальцям радіохвилі.

Але, можливо, є щось незвичне вже в тих явищах, які нас оточують? Якщо ми озирнемось навколо, то найбільше таємничим феноменом є складність життя. Деякі вчені вважають, що життя могло бути “посіяне” на Землі позаземним розумом. Ця гіпотеза має назву “керованої панспермії”. Можна уявити собі, наприклад, що перші живі організми приніс на Землю штучний зонд. Або ж він доставив лише машину, на кшталт 3D-принтера, яка згенерувала життя з неживої матерії на основі вже наміченого плану. На пояснення універсальної лівосторонності амінокислот (хіральності) можна висунути гіпотезу походження від однієї події панспермії — як природного (наприклад, занесення життя на Землю астероїдом), так і штучного походження. Якщо це так, то певне розуміння цієї загадки може з’явитися, коли нам вдасться створити штучне життя в лабораторії.

Щоб цілеспрямовано відправити життя до планети-мішені, умови на якій здатні його підтримувати, потрібно набагато менше зондів, ніж астероїдів з органічними молекулами, які б рухалися по випадкових траєкторіях. Перевага створення життя із місцевої сировини полягає в тому, що молекули ДНК мають скінченну тривалість життя і розпадаються приблизно через мільйон років, тоді як машину на кшталт 3D-принтера можна виготовити на набагато довший період.

Поки що наша цивілізація є дуже вразливою як до самознищення (унаслідок ядерної війни, наприклад, або зміни клімату), так і перед зовнішніми загрозами (падіння астероїда чи еволюції Сонця). Хоча наша планета наразі комфортна для життя, нерозумно вважати, що так буде завжди і зберігати усі яйця в одному кошику. Довготривале завдання людства — вирушити в космічну подорож і посіяти зерна життя на інших планетах, щоб застерегти себе від повного знищення і зберегти ті речі, які для нас важливі.

Якщо ми коли-небудь знайдемо підтвердження існування життя на інших планетах і воно нагадуватиме життя на Землі, це стане вагомим аргументом на користь гіпотези панспермії. Щось схоже — виявити, що багато дітей в окрузі нагадують молочника.

Якщо життя справді було “посіяне” на Землі позаземною цивілізацією, то питання, звісно, полягає в тому, чи сіячі слідкують за врожаєм. Якщо так, то те, що ми від них досі не отримали жодних вістей, може означати, що вони розчаровані. Можливо, експеримент провалився. А може, ми розвиваємось надто повільно для зрілості, що, можливо, не є сюрпризом, враховуючи, як безвідповідально ми часом себе ведемо. У такому разі, якщо б ми знали, що хтось заглядає нам через плече, ми б поводилися відповідальніше. Можливо, ще не надто пізно виявити, чи це справді так, враховуючи найпотужніші телескопи, які є в нашому розпорядженні.