Титульна сторінка збірки «Молот» (Львів, 1878).
Альманах «Молот» побачив світ у Львові ще наприкінці грудня 1878 р. Дану збірку впорядкував І. Франко, за редакцію альманаху відповідав М. Павлик. Збірник «Молот», так само як і його попередник «Дзвін», мав підзаголовок «Галицько-українська збірка¹. Звідси «Молот» також являв собою продовження часопису «Громадський друг». І. Франко в своїй автобіографії (січень 1909 р.) писав: «У 1878–79 р. видавав я разом із М. Павликом у соціялістичному дусі редагований місячник «Громадський Друг», замінений вже після другого зошита через правильні поліційні конфіскати з періодики в низку збірників під ріжними наголовками, але з продовженням пагінації. Таких збірників появилося два, під наголовком «Дзвін» і «Молот», але й їх так само сконфіскувала поліція, так що ціла публікація, до якої нарешті під загальним наголовком «Молот» я зладив зміст, творить <…> велику бібліографічну рідкість².
Впорядковував збірку «Молот» І. Франко, бо М. Павлик із 3 серпня до 8 листопада 1878 р. був змушений відбувати чергове ув’язнення. Перебуваючи у тюрмі, М. Павлик знову став перед судом і 28 вересня 1878 р. був засуджений ще на 6 місяців. Щоб уникнути шестимісячного арешту, М. Павлик за порадою своїх товаришів наприкінці січня 1879 р. таємно виїхав до Швейцарії. До виїзду його спонукала також і загроза нової судової тяганини за конфісковацію «Дзвона», а також, як виявилося невдовзі, й збірки «Молот». Звідси І. Франку довелося взяти на себе всю роботу та по суті в кінці 1878 р. видати обсягом 220 сторінок ще одну «галицько-українську збірку» – «Молот³.
Сам І. Франко з’ясував коротко свою участь у виданні «Молота» ось як: «По виході з в’язниці 1878 р. ми оба з Павликом <…> почали видавати місячник “Громадськиj Друг”, радікальною Драгоманівською фонетикою <…>. “Громадськиj Друг” нумер за нумером конфіскувала прокураторія, забираючи звичайно майже всі примірники, а коли по тім за моєю порадою періодичне виданє перемінено на неперіодичні збірки “Дзвін” і “Молот”, їх при чуйности поліції постигала такаж сама конфіската. Та все таки я вже без участи Павлика, який відсиджував тоді тримісячний арест, докінчив виданє „Молота” таким способом, що подокінчувано всі статі і для цілого виданя, се б то двох випусків “Громадського Друга”, “Дзвона” і “Молота”, надруковано спільний титул і покажчик змісту при одноцільно переведеній паґінації⁴.
Отож, «Молот» почали друкувати вочевидь ближче до кінця 1878 р.⁵. Це підтверджує також і лист М. Павлика та І. Франка до М. Драгоманова, написаний після 8 листопада 1878 р.: «Тут друкуjесьа вже далі наше виданье <…>. Цьа працьа (“Молот”. – Прим. М. Павлика. – Ю. Я.) виjде більш ніж на 12 аркушів⁶. Проте найбільше зусиль і редакційної праці для виходу в світ «Молота» доклав власне І. Франко. Про друкування «Молота» І. Франко інформував О. Рошкевич у листі від 26 грудня 1878 р. зі Львова: «“Молот” вийде незадовго, ще лиш кінчиться друк «Пропащого чоловіка», с котрого П[авли]к зробив огромну повість. На кінци буде ще надрукована моя рецензія на другий том літературної «Правди» (перший, бачу, є у Тебе)⁷. На ту саму тему писав І. Франко до О. Рошкевич і в листі від 2 січня 1879 р. також зі Львова: «На польських святах не були ми ніде і кінчимо тепер друкованє нашої книжки «Молота», котрий чень буде готов сего тижня. Він буде два рази так за великий, як «Дзвін» (около 19 аркушів)⁸.
Очевидно, що станом на середину січня 1879 р. «Молот» був повністю надрукований. Це також підтвердує і листування І. Франка з О. Рошкевич. Так, 15 січня 1879 р. зі Львова І. Франко писав до О. Рошкевич: «А ту ще була робота коло закінчення “Молота”, передруку “Думи про Наума Безумовича”, так що годі було писати». І додавав: «Не знаю, ци посилати Ти Молота, ци може ліпше, як би-с го взяла сама, будучи тутка. Коби-с могла дістати перший нумер, то мож би ту оправити разом всі штири книжки докупи⁹. Проте І. Франко писав вочевидь вже не про саму збірку «Молот». Натомість він мав на увазі ще й два окремі «відбитки» з неї. Мова йде про пісню «Гриць Турчин», складену на тему рекрутського життя селянським поетом Романом Гудзманом у 1878 р. А також «Дума про Наума Безумовича: оден листок з історії райхсрату Джеджалика¹⁰. Так, власне із «Молотом» тісно пов’язане одне, окреме книжкове видання І. Франка – його віршована сатира «Дума про Наума Безумовича: оден листок з історії райхсрату Джеджалика». Згадана сатира була вперше надрукована в збірці «Молот», а окремим виданням побачила світ у 1879 р. Вочевидь, що «Дума про Наума Безумовича» побачила світ десь у січні–лютому 1879 р. Про друкування «Думи» І. Франко повідомляв О. Рошкевич у цитованому вище листі від 15 січня 1879 р.¹¹.
Титульна сторінка брошури («відбитки») І. Франка «Дума про Наума Безумовича» (Львів, 1879). [Джерело: Якимович Б. З. Іван Франко – видавець: Книгознавчі та джерелознавчі аспекти. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – С. 83.].
І брошура, і вся збірка «Молот», як і її попередники часопис «Громадський друг» і альманах «Дзвін» вийшла «драгоманівкою» у львівській Першій зв’язковій (спілковій) друкарні. Остання розміщувалася за адресою: Львів, вул. Кляйнівська (тепер вул. Каменярів), № 4. А її директором був А. Маньковський. Тираж видання становив 600 примірників¹². Очевидно, що видавці вміло приховували частину тиражу від прокуратури м. Львова. В друкарні неперіодична збірка «Молот», так само як і низка інших видань І. Франка насправді друкувалася значно більшим накладом, ніж про це було відомо місцевій владі. Аналогічні методи застосовувалися також і при виданні львівської робітничої газети «Praca» («Праця»)¹³. «Галицько-українська» збірка «Молот» була обсягом аж 200 сторінок. Це при тому, що перші два числа «Громадського друга» та збірка «Дзвін» у сумі становили разом 300 сторінок¹⁴.
Редакція журналу «Молот» містилася в приватному помешканні І. Франка. Письменик проживав тоді за тією ж адресою: вулиця Кляйнівська, № 4 (третій поверх «другі двері направо»). Наклад збірки «Молот», так само як і «Громадського друга» та «Дзвона» таємно переховувались у двох місцях: менша частина – в поляків-студентів Львівського університету Красуцького й Ожаровського. Натомість значно більша частина знаходилась у друкарського складача – поляка Й. Шустера. Проте невдові після виїзду М. Павлика зі Львова на початку 1879 р. Й. Шустер застрілився. Тому М. Павлик не міг дізнатися куди поділася згадана частина видання¹⁵.
Назву збірки «Молот», так само як і «Дзвін» придумав М. Павлик¹⁶. Зрештою на думку О. Дея «прямим джерелом цієї назви нової збірки була поезія Франка «Каменярі», вміщена саме тоді як програмний твір на сторінках «Дзвону». Алегоричний образ тисяч молотів, що дроблять скалу, повторений поетом в 5 сторофах вірша (з усіх 11 строф), навіяв влучну назву нової збірки¹⁷. Правда, не варто забувати, які тенденції панували в радянській науці. А вони дуже впливали на дослідження подібних «Молоту» багатьох інших т. зв. «революційних» видань. До таких можна віднести й відому «Історію української дожовтневої журналістики» (Львів, 1983). Про збірку «Молот» там зазначено наступне: «Назва видання <…> відображала революційне спрямування журналу і символізувала в образі молота в руках каменярів (програмний твір І. Франка «Каменярі» з’явився у «Дзвоні») рішучу боротьбу революційних сил проти капіталізму¹⁸.
Переходячи до змісту «Молота», треба зауважити, що альманах мав окрему нумерацію. Все ж у змісті, який склав І. Франко, була позначена пагінація від стор. 301 до стор. 520. Збірка «Молот» розпочиналася «піснею про рекрутське життя» «Гриць Турчин». Пісня була складена сільським парубком, єфрейтором австро-угорського війська, селянином Р. Гудзманом (стор. 1–6). До пісні «Гриць Турчин» була додана примітка, що, як видно з її тексту, належала саме І. Франку. Далі в «Молоті» у перекладі І. Франка була надрукована стаття Б. Лімановського – «Мореллі, Руссо і Маблі, соціалістичні писателі XVIII віку» (стор. 7–38). За ними вірш М. Старицького «До молодежі» (стор. 38), «Boa constrictor» І. Франка (стор. 39–62) та його ж переклад «Пісні про сорочку» Т. Гуда (стор. 62–63). Після закінчення статті Софрона Крутя (псевдонім Ф. Василевського) «Війна слов’ян з турками (1875–78 року)» (стор. 64–80) вміщено два «Критичні письма галицькій інтелігенції» І. Франка (стор. 80–93). А далі рубрика – «Вісті з України»: «Чиншова справа» Олени Пчілки (стор. 93–99), стаття Карпа Снігира з Полтавщини (стор. 99–101) та стаття про «Клопоти російського уряду з свободою» з ініціалами Е. У. під нею (стор. 101–104). Далі після цього вірш М. Старицького «До Шевченка» (стор. 104), потім – твір М. Рошкевич під назвою «Кума з кумою» (стор. 105–110) і згадана вище «Дума про Наума Безумовича» І. Франка (стор. 110–113). Тоді рубрика «Вісті з Галичини» (стор. 113–148), а після неї закінчення «Пропащого чоловіка» М. Павлика та стаття І. Франка «Література, її завдання і найважніші ціхи» (стор. 209–215) з приводу розвідки І. Нечуя-Левицького «Сьогочасне літературне прямування». Тоді вже перша частина «Хроніки», в продовженні якої була надрукована рецензія І. Франка «Новий сербський місячник “Стража”» (стор. 216) та наприкінці ж збірки – «Бібліографія» (стор. 217–220)¹⁹.
У тому ж 1879 р. в народовській «Правді» була надрукована об’ємна рецензія на збірку «Молот²⁰ Це, власне, був початок полеміки з приводу «Критичних письм галицькій інтелігенції» І. Франка²¹. Рецензія невідомого автора (можливо, що ним був і В. Барвінський) у «Правді» починалася так: «Обємиста збірка “Молот” є продовженєм видавництва “Громадськиj Друг” и “Дзвін” так як в “Молоті” поміщено докінченє деяких статей роспочатих в “Друзі” и “Дзвоні”. Сама назва “Молот” відповідно знаменує ту збірку “der Schwarzseherei”, бо вона визначається темним, сумним поглядом на народній побут, на ціле теперішне житя, на цілий світ и неначе “молотом” прибиває всякий веселий полет, всяку думку, що и серед теперішного житя бажала б допитатись відради, доглянути яку таку добру сторону теперішного людського житя и змагання²². Тому на думку рецензента збірка «“Молот” стає за бідними, а властиво тілько й іх узнає людьми, и признає ім право “кричати о своій нужді” <…>. В “Молоті” подибуємо силуваня погодити народній принцип з властивим социялізмом, що однак доводить тільки до непогодимих суперечностей²³. Характерно, що такий відгук «Правди» на збірку «Молот» відразу ж викликав негативну реакцію серед тодішньої галицької молоді. Так, у архіві часопису «Правда» зберігся написаний драгоманівкою лист зі Львова від 23 березня 1879 р. за підписом «Н-в-j С-т». У листі невідомий автор писав: «Чесна редакційо ! Даруйте, що спитаю, чи не заострий суд видали Ви на “Молота”? Чи не розпалюєте жар через теє в молодих людях, котрий може перейти на зависть і довести до непорозумінь, може не конче пожаданих для нас, русинів-народовців?». Зрештою вкінці листа автор підсумовував: «<…> ще раз додамо, що критика “Молота” в “Правді” не була сумлінна, та що лучше б було зовсім не подавати критики і обмежитися на поданню наголовка книжки, <…> ніж таку лиху критику. Се лежало в інтересі так самої “Правди”, як народовців взагалі²⁴.
Уміщена в «Молоті» рубрика «Вісті з Галичини» складалася з восьми кореспонденцій. А саме: І. «Про життя-буття віжомельців» з підписом М. М.; ІІ. «Про комарнянських зарібників і оліярників» з підписом Н. С. (криптонім А. Коса). А також: ІІІ. «Культурні і феодальні штуки в Снятинщині» з підписом Т. Т. М.; IV. «Сільські робітники Східної Галичини р. 1876» з підписом Н. С., V. «Ученицька бібліотека в Дрогобичі» з авторським датуванням: «Дрогобич дня 18/9 1878» і з підписом «Микита», тобто І. Франко. Крім того: VI. «Доходи і видатки вбогого священика» Н. С. (на основі підпису книги прибутків і видатків лолинського попа М. Рошкевича, від доньки якого, О. Рошкевич, власне І. Франко й отримав копію книги); VII. «Лихва на Буковині» з підписом О. Т. (автор – О. Терлецький. Стаття була написана на матеріалах книги професора Чернівецького університету Ю. Бляттера) і VIII. «Зарібки і життя львівського зецера» з підписом І. Д. Автором останньої статті був редактор і видавець львівської робітничої газети «Praca» – Юзеф [Йосип] Данилюк (1842–1904). Він і подав І. Франку матеріал для згаданої статті²⁵.
Отож, до збірки «Молот» були залучені водночас автори з селян (Р. Гудзман) і робітників (Ю. Данилюк). Зрештою, в дусі радикально-соціалістичних ідей на сторінках «Молота» висвітлювалося становище ремісників (ткачів, оліярників та ін.), а також власне й робітників львівських друкарень («зецерів»)²⁶. У той час І. Франко та М. Павлик налагодили дуже тісні взаємини з польськими соціалістами Галичини. Додамо, що влітку 1878 р. Ю. Данилюк та інші львівські робітники-друкарі почали видавати газету «Praca». Звісно, що І. Франко та М. Павлик почали співпрацювати з нею вже з перших номерів. А наприкінці того ж 1878 р. робітники вибрали І. Франка на непідписаного редактора газети «Praca». Правда, редагування часопису І. Франко розпочав вже з нового, 1879 р. Зрештою 1 січня 1879 р. «Praca» вийшла з новим підзаголовком: «Двотижневик, присвячений справам трудящих класів». Отож, із професійного органу львівських друкарів, не без участи І. Франка, газета «Praca» перетворилася на загальноробітничий орган²⁷.
Попри це І. Франку було вкрай складно з коштами на друкування збірки «Молот». Видання цієї збірки було досить таки коштовне. Так, за наклад «Молота» Перша зв’язкова друкарня в жовтні 1879 р. допоминалася 150 злр., а в лютому 1880 р. – вже 180 зол. ринських. Через матеріальну скруту та неможливість І. Франкові бути у Львові, зазнала невдачі спроба створити нове періодичне видання – часопис «Нова основа», який мав «не віддалятися від напряму, зазначеного збіркою “Молот” та женевськими виданнями Драгоманова». Окрім виданої відозви «До читаючої громади», далі справа не посунулася²⁸.
Щодо «Молота», то напрямок цього альманаху, зрозуміло, владі не сподобався. Цісарсько-королівська влада, побачивши на титульній сторінці «Молота» ім’я М. Павлика як видавця, не забарилася конфіскувати збірку. Вже у лютому 1879 р. альманах «Молот» було сконфісковано²⁹. Перебуваючи в Швейцарії, М. Павлик, як офіційний редактор збірки «Молот», намагався захищати її від конфіскації. Остання відбулася 12 березня 1879 р. Проте це не дало бажаних результатів³⁰.
Правда, сам альманах «Молот» був сконфіскований трохи пізніше, ніж окремі матеріали з нього, що вийшли друком раніше. Підтвердженням цього є і лист М. Павлика до сестри А. Павлик, в якому він 26 квітня 1879 р. із Женеви писав: «“Молот” сконфісковано аж 12 марта 1879 р. (N 2751) – а два кавалочки з него: “Гриць Турчин” і “Наум Безумович” сконфісковано 8 лютого 1879 р., значить трохи не півтора місяці за тим, як вийшов “Молот”, котрий був уже надрукований і розісланий в грудні 1878 р.³¹. Отож, спершу були заборонені окремі «відбитки» з «Молота» – сатира «Дума про Наума Безумовича» І. Франка та пісня «Гриць Турчин» Р. Гудзмана. З обома цими «відбитками» прокуратора та суд розправилися в лютому 1879 р. Сатиру «Дума про Наума Безумовича: оден листок з історії райхсрату Джеджалика» львівська поліція сконфіскувала 5 лютого 1879 р. А вже 7 лютого Крайовий суд у Львові отримав пропозицію прокуратури (керував цим прокурор Лідль) про знищення тиражу «відбитки» та заборону її поширення. Крайовий карний суд у Львові затвердив конфіскацію «Думи про Наума Безумовича» 10 лютого 1879 р., мотивуючи свій вирок тим, що «в інкримінованій брошурі автор намагається викликати ненависть і погорду проти урядової адміністрації і державної ради». 21 лютого 1879 р. львівський прокурор Лідль у своєму донесенні найвищій державній прокуратурі у Відні доповів про конфіскацію сатири. Вже через тиждень прокурор Лідль отримав із Відня лист про схвалення своїх дій³².
Натомість, 6 лютого 1879 р. львівська поліція сконфіскувала й весь тираж пісні «Гриць Турчин», що нею починалася збірка «Молот». Документи свідчать, що вже 8 лютого львівська прокуратура (в особі ц. к. державного прокурора Лідля) подала свою пропозицію до Крайового суду, в якій вважала конфіскацію виправданою. Звідси вимагала знищення всього тиражу «відбитки» та заборони поширення пісні «Гриць Турчин». Крайовий карний суд як трибунал по пресі не забарився з підтвердженням конфіскації пісні. Суд навіть поспішив: того ж дня виніс вирок про затвердження поліційно-прокурорської конфіскації, виставляючи причиною «ненависть і погорду проти ц.[ісарсько-]к.[оролівської] армії». Забраний поліцією тираж «відбитки» було вирішено знищити. Про своє рішення суд спеціальним витягом з вироку повідомив І. Франка, який видав пісню «Гриць Турчин». 17 лютого 1879 р. прокурор надіслав Крайовому судові додаток до своєї пропозиції у формі завіреної копії. Водночас прокурор надіслав листа до військового міністерства у Відні, що також підтримало конфіскацію пісні «Гриць Турчин». Відповідно до існуючого порядку, львівський прокурор Лідль 22 лютого 1879 р. проінформував найвищу державну прокуратуру у Відні про затвердження конфіскації «Гриця Турчина» львівським карним судом. Опісля розпочалася прокурорсько-судова розправа власне над самою збіркою «Молот³³.
21 лютого 1879 р. львівська прокуратура зажадала від Крайового карного суду затвердити конфіскацію всієї збірки «Молот» за статтю «Мореллі, Руссо, Маблі», вірші М. Старицького «До молодежі» і «До Шевченка», вірш І. Франка «Пісня про сорочку», статтю О. Терлецького «Лихва на Буковині» та оповідання М. Павлика «Пропащий чоловік³⁴. Нижче наводимо публікацію цієї пропозиції про конфіскацію збірки «Молот», з якою львівська прокуратура звернулась до Крайового суду:
«ВИСНОВОК
цiс.[арсько-]корол.[івської] Державної прокуратури у Львовi на рiшення ц.[ісарсько-] к.[оролівського] Крайового суду для карних справ як трибуналу в справах преси у Львовi:
що змiст статей, вмiщених в українськiй брошурi пiд заголовком «“Молот“, галицько-українська збiрка, видав М. Павлик», у статтях пiд заголовком “Мореллi, Руссо, Маблi“, “До молодежi“, “Пiсня про сорочку“, “До Шевченка“, “Лихва на Буковинi“, “Пропащий чоловiк“, мiстить в собi ознаки злочину, передбаченого § 65 к.[римінального] к.[одексу] i проступкiв, передбачених § 302–305 i 516 к.[римінального] к.[одексу], що, потiм, дальше розповсюдження тiєї ж заборонене (§ 36 закону про пресу, § 489 i 493 к.[римінального] к.[одексу]).
ПIДСТАВИ
В перших статтях цiєї брошури пiд заголовком “Мореллi, Руссо, Маблi” автор доводить (на стор. 8, 9, 10, 12, 14, 17, 19, 20, 32, 37, 38), що сучасне юридичне поняття про власнiсть є несправедливе, варварське, яке спричиняється до рiзних вигод заможного класу, до експлуатацiї бiдного класу з боку багатого класу i до утворення пролетарiату i жебрацтва, що земельна власнiсть не повинна бути приватною, але спiльною, i тодi буде справедливий i задовiльний суспiльний лад. Де народ сам собi обирає владу (стор. 37), там керiвництво справедливе, а зосередження керiвництва в однiй особi витворює рабство.
В статтi пiд заголовком “До молодi” i “Пiсня про сорочку” i “До Шевченка” (стор. 38, 62 i 104) автор називає панiвних осiб стоголовими катами темного народу, якому краще було б в турецькiй i варварськiй неволi, нiж в таких муках, в яких вiн знаходиться зараз.
Скрiзь, твердить вiн, панує здирство – пани i євреї тiльки живуть, бо все запродане деспотовi, народ платить за несправедливий суд, за зсуканий на самого себе батiг, за вiйсько, яке з нього здирає шкiру.
В статтi пiд заголовком “Лихва на Буковинi” (стор. 141) автор доводить, що причиною заворушення трудящих є не тiльки лихва i п’янство, але передусiм уряд, який, наклавши на них конституцiйний хомут, обтяжив їх рiзнорiдними здирствами, вiд яких, як вiд п’явок, вони нiколи не визволяться, аж поки не буде запроваджене спiльне господарство.
В прикiнцевiй статтi пiд заголовком “Пропащий чоловiк” автор намагається збудити ненависть проти священикiв, стверджуючи, що вони iснують тiльки для того, щоб обдирати народ i збагачувати себе, що справжнiми пропагандистами неморальностi є вони, що кожний з них називає себе просвiтителем народу, для того щоб пiд плащем прихильностi до народу мiг його лiпше кривдити. Далi розповiдаються пригоди Кольця, головної особи цiєї казки, з професоровою жiнкою, у якої вiн мешкав, у такому виглядi, що ображає публiчнi правила пристойностi; автор твердить, що вона лазила до нього в лiжко, i зображує як наслiдок цього, що цьому Кольцевi постiйно привиджувалися голi жiнки.
В кiнцi автор принижує i висмiює в цiй самiй статтi у формi дiалогу iнституцiю подружжя, називаючи її примусовою проституцiєю, яка чоловiчому родовi тiльки на руку, бо вона навiть гiрша вiд тваринного способу заспокоювання своїх пристрастей, адже ж самка вiдiпхне вiд себе самця, якого не хоче, а дружина не може, тому що над нею стоїть закон i примус, адже за утримання, яке її дає чоловiк, вона мусить вiддаватися йому проти своєї волi.
Всi цi статтi, прямуючи до збудження ненавистi проти особи цiсаря i форми влади, проти духовенства, як класу людського суспiльства, до приниження поняття про власнiсть та iнституцiї подружжя, мiстять у собi ознаки злочину, передбаченого § 65 i проступкiв, передбачених § 302, 305 к.[римінального] к.[одексу], а уривок, в якому розповiдається про пригоди Кольця з професоровою жiнкою, мiстить в собi ознаки проступку, передбаченого § 516 к.[римінального] к.[одексу].
З цiєї причини я дав розпорядження про конфiскацiю цiєї брошури і прошу про її затвердження.
Львiв, 21 лютого 1879. ц.[ісарсько-]к.[оролівський] Державний прокурор³⁵.
12 березня 1879 р. Крайовий карний суд у Львові як трибунал по пресі розглянув пропозицію прокуратури про конфіскацію в збірці «Молот» статті О. Терлецького та оповідання М. Павлика. Карний суд затвердив їхню конфіскацію і заборонив поширення альманаху «Молот». Правда, конфіскація всіх інших інкримінованих прокуратурою матеріалів збірки «Молот» була відхилена³⁶. Натомість вирок Карного суду був доведений до відома Першої спілкової друкарні, де вийшов «Молот», оскільки відповідальний редактор і видавець альманаху М. Павлик у той час перебував за межами Австро-Угорщини, в Женеві. Водночас М. Павлик, як видавець «Молота», ще 7 березня 1879 р. прохав суд надіслати йому до Женеви вирок про конфіскацію. З цього приводу було прийняте окреме рішення суду, де вказувалось, що М. Павлик, будучи засудженим на шість місяців тюремного ув’язнення, «перед початком кари виїхав з австрійської держави до Швейцарії і замешкав у Женеві». Тому йому не міг бути вручений вирок суду щодо конфіскації збірки «Молот». А персональне повідомлення суду було зв’язане з певними коштами. Проте М. Павлик їх не вніс, і звідси суд його прохання не задовольнив. Тому повідомлення про конфіскацію збірки «Молот» пішло по офіційній урядовій лінії через газети («Gazeta lwowska» та ін.)³⁷.
Отже, так закінчилася судова справа з конфіскацією збірки «Молот». Проте, не завершилися на цьому неприємності для М. Павлика. Орієнтовно 16 квітня 1879 р. І. Франко в листі до М. Павлика писав: «За вами суд розписав “gończe listy”, бо видав Вам процес за Молота. Розуміjесьа, се жарт, – іде jім тілько о то, шчоб заперти вам дорогу сьуда. А jак би приjшло до процесу, то думаjу, j балаканки нема, шчо пустьат³⁸. Зрештою про це писав і М. Павлик у своєму т. зв. «Друкованому листі до людей» (Женева, 20 жовтня 1880): «А jак тілько jа шчез, то судоторі львівські наjшли десь і видали декрети і протів «Новоjі віри на Украjіні» (брошура видана в 1878 р. – Ю. Я.) і против «Молота», і росписали по всім цісарстві, аби мене шукати j арештувати³⁹. Після повернення на батьківщину М. Павлик таки відсидів шість місяців у в’язниці за оповідання «Ребенщукова Тетяна» (від 22 лютого до 22 серпня 1882 р.). А потім М. Павлик уже став перед судом власне за збірки «Дзвін», «Молот» та женевську «Громаду⁴⁰.
Разом із тим переслідування видавців «Молота» не обмежувалося лише знищенням конфіскованих примірників і судовими вироками про заборону поширювати цю збірку. Гонитва за окремими примірниками «Молота» та репресії за його читання чи переховування велися після конфіскації альманаху ще кілька років, особливо інтесивно в 1879–1882 рр. Не дивно, що «властивці (а може й маґазинєри), – як писав пізніше М. Павлик, – палили їх майже за-покотом, зо страху перед переслідуванями з боку властей <…>⁴¹.
Як тільки поліція під час обшуків знаходила збірку «Молот», вона негайно арештовувала їх власника. Затримані екземпляри подавали на суд як докази приналежності начебто до таємної соціалістичної організації⁴². Так, І. Франко вже 7 лютого 1879 р. зі Львова в листі до О. Рошкевич писав: «Нині вже дісталисмо книжки з Жен.[еви], адресовані єго (М. Павлика. – Ю. Я.) рукою. Завтра жду письма від него. Поліція знає лиш тілько, шо го ту нема, бо коли по случаю конфіскати «Наума Безумовича» і «Гриця Турчина» комісар поліції забіг був до нас, то питався о него⁴³. Того ж 1879 р. поліція арештувала й сестру М. Павлика – Анну за поширення серед косівських селян збірки «Молот». М. Павлик пізніше згадував, що «се було 12 екз.[емплярів] «Молота» що йно тоді вийшовшого тай не сконфіскованого ще; посилку (2 пакети) віддав поштар косівський Лісовський (Русин !) староству – на єго домаганє⁴⁴.
Сестру М. Павлика було заарештовано та відправлено до Львова, де 21 лютого 1879 р. їй було влаштовано допит. Проте вирок було оголошено лише 29 травня А. Павлик. Зрештою її знову було звинувачено в тому, що належала до якогось невідомого владі соціалістичного товариства. Крім того, встановлено, що А. Павлик розповсюджувала твори, спрямовані проти існуючого суспільного порядку. Ці твори вона одержувала від свого брата, що й підтвердив М. Павлик, притягнений до судової відповідальності за видання збірки «Молот». Він, як з’ясувалося, давав «Молот» та інші видання Анні, щоб вона розповсюджувала їх, аби «селяни познайомилися з основами, які в тих виданнях містяться⁴⁵. Водночас у квітні 1879 р. І. Франко в листі до М. Павлика писав зі Львова: «Знаjете, у нас в Перемишли арештовано одного студента за роспродаж книжоч.[ок] Просьвіти, с котрих зроблено “500 egzemp. Mołota, broszurki wydanej w Genewi”. Сьа вість побігла j по німецьких газетах. Крім того студента і з jого поводу арештовано за подібну штуку семінариста Паньківського <…>⁴⁶.
5 вересня 1879 р. Київською жандармською управою за розпорядженням сумнозвісного жандармського полковника Новицького було зроблено обшук у квартирі студента Київського університету св. Володимира В. Янушкевича. Студент був родом із м. Рогачева (Білорусь). В ході обшуку було знайдено львівські альманахи «Дзвін» і «Молот». На запит жандармерії Комітет іноземної цензури повідомив, що ці книжки визнані “належними до тих творів, які відрізняються соціально-революційним напрямом, тому визнані недозволеними для обігу і занесені до списків заборонених книг”. І хоча В. Янушкевича було випущено з-під арешту під нагляд поліції, одначе вже 23 жовтня 1879 р. його заарештували повторно. Правда ніякого компромату на нього цього разу не знайшли. Водночас В. Янушкевича відрахували з університету і за розпорядженням Київського генерал-губернатора вислали в Олонецьку губернію⁴⁷. Паралельно з цим проводилися труси і в цісарській Галичині. Як відомо з справ процесу 1880 р. в Коломиї, після арешту І. Франка жандарми провели 8 березня того ж року обшуки. А саме в с. Березові (у К. Геника), в Яблонові (у Барановського та Мельника) та в учителя в с. Шешори. В ході обшуків поліція серед інших видань знайшла також і альманах «Молот». Зрештою все це було представлено судові як речові докази соціалістичної пропаганди та стало однією з підстав обвинувачення арештованих⁴⁸.
Із збіркою «Молот» також пов’язана й антиклерикальна агітація в с. Добрівляни та Воля Якубова, що на Дрогобиччині. Ці села стали ареною боротьби між священиком і читальнею. Антиклерикальна агітація у Добрівлянах перетворилася в середині 1880-х на радикальну антирелігійну кампанію, що проводилася засобами таємних зібрань та літографічних листівок. Г. Римар і Г. Берегуляк із Добрівлян утворили таємну організацію, вплив якої вийшов далеко за межі села. Учасниками таємних зборів були зокрема Ф. Дергало із с. Завадів (Стрийський повіт), І. Михас з Морозовичів (Самбірський повіт), С. Новаковський з с. Торки (Перемишльський повіт) та власне І. Франко зі Львова. Також запрошували на збори й Атанаса Мельника (батько А. Мельника) з Волі Якубової. Збори зазвичай проходили у Г. Римара вдома або в лісі. Для уникнення поліцейського нагляду вживалися суворі заходи безпеки. Проте священики з обидвох сіл донесли про шкідливу «соціялістичну аґітацію» в читальнях єпископській канцелярії у Перемишлі, а та переправила донос у дрогобицьке староство для розслідування справи. У березні 1886 р. А. Мельника, Г. Римаря і ще трьох селян заарештували, а згодом доправили до Самбора для суду⁴⁹.
Альманах «Молот» разом із збіркою «Дзвін», «Марією» Т. Шевченка та двома іншими женевськими виданнями-«метеликами» були знайдені захованими в бочці з капустою у хаті одного з заарештованих. Знайдені збірка «Молот» та інші згадані видання послужили одним із головних доказів вини обвинувачених. Правда, найбільшого негативного розголосу набула саме поема Т. Шевченка через її єретичний зміст. Судовий процес над «селянами-соціялістами» з Добрівлян і Волі Якубової проходив у Самбірському окружному суді з 30 травня до 3 червня 1886 р. Звинувачених судили як тяжких злочинців: процес відбувався при зачинених дверях. Звідси пресі було заборонено повідомляти про перебіг процесу. Підсудним було поставлено в провину підбурювання проти різних суспільних верств і проти власности, висміювання релігійних обрядів і самої релігії, зрештою й образу честі австрійського імператора («маєстату»). Суд присяжних через відсутність достатніх доказів звільнив підсудних від звинувачень у нелегальній соціалістичній пропаганді. Проте визнав винними щодо інших статтей звинувачувального акта. Г. Римаря та Г. Берегуляка було засуджено відповідно на два і півтора роки ув’язнення суворого режиму. Інші оскаржені одержали інші терміни, а одного взагалі цілковито виправдали⁵⁰. З цього приводу І. Франко в листі до М. Драгоманова від 7 липня 1886 р. писав: «Про процес добрівльанців jа напишу Вам докладніjше тоді тілько, jак дістану Акт оскарженьа, котриj на дньах повинен приjти з Дрогобича. З обжалуваних два міні особисто знакомі. У них наjдено між jіншим Marijy, Молот і Дзвін, а також німецькі книжки раціоналістичного напрьамку <…>⁵¹. Отож, переслідування збірки «Молота» та його видавців, читачів і популяризаторів поліція й суди не припиняли на протязі цілого десятиріччя. Між іншим у 1887 р. русофільський «Новый пролом» повідомляв про те, що перед львівським судом стали чотири особи, серед них М. Байсарчук з с. Гвіздя за поширювання збірки «Молот⁵².
Альманах «Молот» розділив долю своїх передників «Громадського друга» та збірки «Дзвін». І видання було припинено. Хоча в 1887 р. І. Франко в своїй публікації «Українська альманахова література» («Rusińska literatura albumowa»), надрукованій польською мовою в часописі «Prawda», зазначав між іншим таке: «<…> «Громадський друг» <…> після виходу двох місячних номерів з цензурних причин перейшов на форму альманаху, тобто збірного видання, під заголовком «Дзвін», а згодом «Молот». Ці два альманахи, що разом з номерами «Громадського друга» становлять одну цілість, незважаючи на поліційні конфіскації, справили велике враження на українську громадськість усіх таборів. Читали їх з обуренням, але читали і передавали з рук у руки. Висловивши вголос своє обурення та жаль з приводу того, що “такі речі вже й нас” друкуються, кожний у душі визнавав усе ж їхню слушність, а українські журналісти, що не знаходили слів для висловлення свого обурення й осуду в адресу видавців і сушили свій мозок, вигадуючи що раз огидніші байки про них, пізніше, незважаючи на це, передруковували статті з заклятого джерела⁵³.
__________________________
¹ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. (1876–1895). / Зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. ІІІ (1879–1881). – С. 15; Возняк М. Нариси про світогляд Івана Франка / Михайло Возняк. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1955. – С. 119; Бутрин М. Л. Цензурна історія збірки «Молот» (1878) / М. Л. Бутрин // Українське літературознавство. – Л., 1971. – Вип. 12. – С. 47.
² Возняк М. Матеріяли до життєпису Франка (з додатком двох недрукованих його автобіографій) / М. Возняк // За сто літ. Матеріяли з громадського і літературного життя України ХІХ і початків ХХ століття. – К., 1927. – Кн. І. – С. 181.
³ Возняк М. Нариси про світогляд Івана Франка / Михайло Возняк. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1955. – С. 119; Денисюк І. О. Іван Франко і Михайло Павлик. / І. О. Денисюк // Слово про Великого Каменяра. Збірник статей до 100-ліття з дня народження Івана Франка. – К.: Державне вид-во Худ. Літ-ри, 1956. – С. 464; Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення / Олексій Іванович Дей. – К.: Вид-во АН УРСР, 1959. – С. 202; Історія української дожовтневої журналістики. – Львів: Вид-во при Львівському держ. ун-ті Вид-го Об’єднання «Вища школа», 1983. – С. 205; Бутрин М. Л. Цензурна історія збірки «Молот» (1878) / М. Л. Бутрин // Українське літературознавство. – Л., 1971. – Вип. 12. – С. 46.
⁴ Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. / Написав Іван Франко. – Львів, 1910. – С. 247; Возняк М. Нариси про світогляд Івана Франка / Михайло Возняк. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1955. – С. 86.
⁵ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. (1876–1895). / Зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. ІІІ (1879–1881). – С. 15.
⁶ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / Зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. ІІ (1876–1878). – С. 315.
⁷ Возняк М. Нариси про світогляд Івана Франка. – С. 118; Возняк М. Листування Івана Франка з Ольгою Рошкевич / М. Возняк // Іван Франко: Статті і матеріали. – Львів, 1956. – Зб. 5. – С. 84; Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. – К., 1986. – Т. 48: Листи (1874–1885). – С. 133.
⁸ Возняк М. Нариси про світогляд Івана Франка – С. 119; Возняк М. Листування Івана Франка з Ольгою Рошкевич / М. Возняк // Іван Франко: Статті і матеріали. – Львів, 1956. – Зб. 5. – С. 87–88; Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. – К., 1986. – Т. 48: Листи (1874–1885). – С. 137–138.
⁹ Возняк М. Нариси про світогляд Івана Франка – С. 119; Возняк М. Листування Івана Франка з Ольгою Рошкевич / М. Возняк // Іван Франко: Статті і матеріали. – Львів, 1956. – Зб. 5. – С. 91, 93; Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. – К., 1986. – Т. 48: Листи (1874–1885). – С. 142–143.
¹⁰ Возняк М. Нариси про світогляд Івана Франка. – С. 121–122; Бутрин М. Л. Цензурна історія збірки «Молот» (1878) / М. Л. Бутрин // Українське літературознавство. – Львів, 1971. – Вип. 12. – С. 47.
¹¹ Якимович Б. Книга, просвіта, нація. Видавнича діяльність Івана Франка у 70–80 роках ХІХ ст. / Богдан Якимович. – Львів, 1996. – С. 84, 87–89; Якимович Б. З. Іван Франко – видавець: Книгознавчі та джерелознавчі аспекти / Богдан Зеновійович Якимович. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – С. 80, 82, 85.
¹² Якимович Б. Книга, просвіта, нація. Видавнича діяльність Івана Франка у 70–80 роках ХІХ ст. / Богдан Якимович. – Львів, 1996. – С. 83; Якимович Б. З. Іван Франко – видавець: Книгознавчі та джерелознавчі аспекти / Богдан Зеновійович Якимович. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – С. 78; Романюк М. М. Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: Історико-бібліографічне дослідження: У 3 т. / Мирослав Миколайович Романюк, Марія Василіана Галушко. – Львів: Світ, 2001. – Т. 1. 1848–1900 рр. – С. 339.
¹³ Якимович Б. З. Видавнича діяльність Івана Франка (друга половина 70-х – 80-і роки ХІХ ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.02 «історія України» / Богдан Зіновійович Якимович. – Львів, 1994. – С. 13.
¹⁴ Возняк М. Велетень думки і праці. Шлях життя і боротьби Івана Франка / Михайло Возняк. – К.: Державне вид-во Художньої літератури, 1958. – С.117.
¹⁵ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / Зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. ІІ (1876–1878). – С. 295–296; Возняк М. Нариси про світогляд Івана Франка – С. 141–142.
¹⁶ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / Зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. ІІ (1876–1878). – С. 315; Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення / Олексій Іванович Дей. – К.: Вид-во АН УРСР, 1959. – С. 202.
¹⁷ Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 202.
¹⁸ Історія української дожовтневої журналістики. – Львів: Вид-во при Львівському держ. ун-ті Вид-го Об’єднання «Вища школа», 1983. – С. 205.
¹⁹ Возняк М. Нариси про світогляд Івана Франка – С. 119–121, 127, 129–130, 137; Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 245.
²⁰ Бібліография. Молот – галицько-украjінська збірка. Видав М. Павлик. Львів. У “Першіj Звjазковіj Друкарні” під зарядом А. Маньковського, 1878. Стор. 220 у вел. 8. // Правда. – 1879. – Вип. ІІ. – 15 (3) липця. – С. 126–135.
²¹ Возняк М. Нариси про світогляд Івана Франка – С. 141.
²² Бібліография. Молот – галицько-украjінська збірка. Видав М. Павлик. Львів. У “Першіj Звjазковіj Друкарні” під зарядом А. Маньковського, 1878. Стор. 220 у вел. 8. // Правда. – 1879. – Вип. ІІ. – 15 (3) липця. – С. 127.
²³ Бібліография. Молот – галицько-украjінська збірка. Видав М. Павлик. Львів. У “Першіj Звjазковіj Друкарні” під зарядом А. Маньковського, 1878. Стор. 220 у вел. 8. // Правда. – 1879. – Вип. ІІ. – 15 (3) липця. – С. 129.
²⁴ Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 276–277.
²⁵ Возняк М. Нариси про світогляд Івана Франка – С. 121; Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. – К., 1986. – Т. 48: Листи (1874–1885). – С. 352.
²⁶ Історія української дожовтневої журналістики. – Львів: Вид-во при Львівському держ. ун-ті Вид-го Об’єднання «Вища школа», 1983. – С. 206.
²⁷ Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856–1886) / Ярослав Грицак. – К.: Критика, 2006. – С. 192.
²⁸ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. (1876–1895). / Зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. ІІІ (1879–1881). – С. 150; Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. – К., 1986. – Т. 48: Листи (1874–1885). – С. 218, 237; Якимович Б. З. Іван Франко – видавець: Книгознавчі та джерелознавчі аспекти. – С. 80.
²⁹ Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 202; Кравець М. М. До 90-річчя виходу в світ журналу «Громадський друг» / М. М. Кравець // УІЖ. – 1968 – № 4 (85). – С. 134; Якимович Б. З. Видавнича діяльність Івана Франка (друга половина 70-х – 80-і роки ХІХ ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.02 «історія України» / Богдан Зіновійович Якимович. – Львів, 1994. – С. 11.
³⁰ Бутрин М. Л. Цензурна історія збірки «Молот» (1878). – С. 46.
³¹ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. (1876–1895). / Зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. ІІІ (1879–1881). – С. 14–15; Возняк М. Нариси про світогляд Івана Франка – С. 127; Бутрин М. Л. Цензурна історія збірки «Молот» (1878). – С. 47.
³² Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 202–203; Бутрин М. Л. Цензурна історія збірки «Молот» (1878). – С. 48–49; Історія української дожовтневої журналістики. – Львів: Вид-во при Львівському держ. ун-ті Вид-го Об’єднання «Вища школа», 1983. – С. 205.
³³ Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 202–203; Бутрин М. Л. Цензурна історія збірки «Молот» (1878). – С. 47–48.
³⁴ Возняк М. Нариси про світогляд Івана Франка – С. 124; Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 203; Бутрин М. Л. Цензурна історія збірки «Молот» (1878). – С. 49.
³⁵ Возняк М. Нариси про світогляд Івана Франка – С. 125; Денисюк І. О. Іван Франко і Михайло Павлик. / І. О. Денисюк // Слово про Великого Каменяра. Збірник статей до 100-ліття з дня народження Івана Франка. – К.: Державне вид-во Худ. Літ-ри, 1956. – С. 464; Денисюк І. До цензурної історії «Громадського друга», «Дзвона» і «Молота» / І. Денисюк // Іван Франко: Статті і матеріали. – Львів, 1958. – Зб. 6. – С. 72–73; Бутрин М. Л. Цензурна історія збірки «Молот» (1878). – С. 47.
³⁶ Возняк М. Нариси про світогляд Івана Франка – С. 123; Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 203; Бутрин М. Л. Цензурна історія збірки «Молот» (1878). – С. 49–50.
³⁷ Бутрин М. Л. Цензурна історія збірки «Молот» (1878). – С. 50.
³⁸ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. (1876–1895). / Зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. ІІІ (1879–1881). – С. 11; Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. – К., 1986. – Т. 48: Листи (1874–1885). – С. 181.
³⁹ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. (1876–1895). / Зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. ІІІ (1879–1881). – С. 207, 212, 243.
⁴⁰ Возняк М. Нариси про світогляд Івана Франка – С. 119, 125; Бутрин М. Л. Цензурна історія збірки «Молот» (1878). – С. 50.
⁴¹ Павлик М. Оповіданя / М. Павлик. – Чернівці, 1909. – С. 3; Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 271.
⁴² Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 271.
⁴³ Листування Івана Франка з Ольгою Рошкевич. Подав Михайло Возняк // Іван Франко. Статті і матеріали. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1956. – Зб. 5. – С. 103.
⁴⁴ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. (1876–1895). / Зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. ІІІ (1879–1881). – С. 13; Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 272.
⁴⁵ Денисюк І. О. Анна Павлик у житті і творчості Івана Франка / І. О. Денисюк, С. М. Злупко // Українське літературознавство. – Львів, 1990. – Вип. 54. Іван Франко: Статті та матеріали. – С. 63.
⁴⁶ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. (1876–1895). / Зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. ІІІ (1879–1881). – С. 9; Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. – К., 1986. – Т. 48: Листи (1874–1885). – С. 177.
⁴⁷ Якимович Б. З. Іван Франко – видавець: Книгознавчі та джерелознавчі аспекти. – С. 95–96.
⁴⁸ Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 272.
⁴⁹ Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890) / Джон-Пол Химка. – К.: Основні цінності, 2002. – С. 162, 167–168; Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856–1886). – С. 260.
⁵⁰ Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856–1886). – С. 263.
⁵¹ Матеріяли для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1: Листування І. Франка і М. Драгоманова. – К.: З друк. Всеукр. Акад. Наук, 1928. – С. 195.
⁵² Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 272.
⁵³ Франко І. Українська альманахова література // Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. – К., 1980. – Т. 27: Літературно-критичні праці (1886–1889). – С. 97, 383.
