Малий фейлетон
ЛЬВІВ, 20. ВЕРЕСНЯ 1939 Р. — РАНО. Врешті!... Розвалились кордони. Настав великий час. В цей момент особисте повинно відійти на задній плян. Я готовий! Слава!...
ТОГО САМОГО ДНЯ ПОПОЛУДНІ. Кажуть, що на личаківській рогачці большевики. Це неймовірне! Дати себе отак живцем проковтнути? Треба щось робити. Пан або пропав! Раз козі смерть!
ТОГО САМОГО ДНЯ ВЕЧЕРОМ. Я готовий. Позичив у сторожихи старий наплечник, повкладав у нього те, що найпотрібніше. В останнє подивився до зеркаля, щоб побачити своє страдальне обличчя, може вже його більше не побачу... Прощай мій краю! Кладуся спати, в останне на цьому ліжку. Хай живе незалежна...
В ДОРОЗІ. Наплечник тягне вниз як стопудовий камінь. О, горе тій чайці небозі!.. Коли вже нарешті висплюся? Як важко бути ізгоєм! Але нехай, я вірю у краще майбутнє.
ЗА СЯНОМ, ВЕСНА 1940 Р. Давно не брав пера в руку. Просто не було коли, стільки справ, стільки справ!... Але вкінці влаштувався. Можна сказати, що й не погано. Іду вгору. Еміграція не така страшна, як спершу здавалося! Щойно тепер розумію, що значить свій гріш, він єдиний дає вдоволення.
КРАКІВ, ЛИПЕНЬ 1940 Р. Вчора був на одному важному засіданні. Сьогодні пополудні прислали мені з ресторану "Українське Касино" рахунок за розбите зеркало і канделябри. Дурниця. Що мені гроші? Заплатив, хай знають з ким мають справу!
СІЧЕНЬ 1941 Р. Тужу за краєм. Ностальгія. Кажуть, що добре шукати розваги в подорожі. В Криниці вже був, у Закопанім знудилось. Поїду до Відня. "Він, Він, нур ду аляйн". Візьму бодай з п'ять ґарнітурів. Нехай на Заході знають, що ми також джентельмени...
КРАКІВ, КВІТЕНЬ 1941 Р. І у Відні надокучило. У Кракові більше своїх. І весна прекрасна. На плянтах цвітуть каштани...
КРАКІВ, КІНЕЦЬ ЧЕРВНЯ 1941 Р. Війна з большевиками! Нарешті прийшла розправа... Від кількох днів бігаю по місті як божевільний. Зі зворушення не можу писати. Як Львів буде визволений негайно їду туди.
ЛИПЕНЬ, 1941 Р. — В ПОЇЗДІ. Їду. "Вітай краю мій, вже вернувся лицар твій" — співаю собі під носом з "Циганського барона". Хтось вкрав на межі Батьківщини одну валізу, залишилося ще тільки п'ять. Треба тепер пильнувати, після большевиків дещо змінилася мораль.
ЛЬВІВ, ЗИМА 1942 Р. Працюю, працюю, працюю. Інтерес росте як на дріжджах. Вже третю крамницю пустив у рух. Незабаром обладнаю ще одну. Мешкаю в п'яти кімнатах. Деякі люди дивуються пощо мені їх стільки. Нахабні! Хіба ж я можу інакше мешкати? Репрезентація. І в театрі купую окрему льожу для себе, хоч у ній є п'ять місць. Хіба я мало натерпівся за народ?...
ЛЬВІВ, ОСІНЬ 1942 Р. Був у Варшаві, придбав дещо біжутерії. Це певна льоката. Був і в Кракові. Знайомі вже здалека кланялися мені, як побачили від церквою. Але нема часу з ніким говорити, навіть газети прочитати не було як. Так, так вічно чоловік зайнятий.
ЛЬВІВ, ЛІТО 1943 Р. Я ще дотепер схвильований. Врешті маємо дивізію. Я кожного заохочую, агітую, щоб голосився. Вчора на Краківськім вдалося мені купити купон англійської матерії на одяг, заплатив усього шість тисяч. Перша кляса!...
ЛЬВІВ, ОСІНЬ 1943 Р. У Львові щораз то нудніше. Просто неприємно. Українці починають мене нервувати. І чого вони бояться? Де ж ця наша відвага, де боєвий дух? Ганьба їм!
ЛЬВІВ, СІЧЕНЬ 1944. Я винаймив два мешкання: одно в Кракові, а друге під Віднем. Купую авто. Слава!...
[Краківські вісті, 20.01.1944]
20.01.1944