Щедрим вечором називають у Галичині навечерія Богоявлення у протиставленню до Навечерія Різдва — Святого Вечора. На Свят-Вечір і Різдво колядують, в навечеріє Богоявлення "щедрують". Колядують тільки хлопці, парубки, а навіть статочні господарі — прим. члени церковного братства: щедрують лише жінки і дівчата. Це їх щедрий вечір, так як коляда чоловіків і хлопців.
Назва — "щедрівка", "щедрувати", старовинна і чисто народня, старша ніж "коляда" чи "колядувати". Поняття цих назв дещо в нас переплутані: по суті щедрівки те саме, що й колядки.
В Галичині не кажуть "колядка", а кажуть "коляда" і відрізняють коляди від щедрівок: коляда колядується у церкві і під вікнами хат, але щедрівки в церкві щедрувати ніяково; щедрівки здебільша світського змісту, вони величають пана господаря, його дім, його родину, його достатки; оспівують прадавнину — княжі походи, лицарську славу, скарби в боях здобуті, бранки, красуні в чужих країнах захоплені і т. д. Це свого роду уривки лицарських епосів, похвальних хліборобських гимнів, пісень прадавнини, які своїм відгомоном сягають ще поганської давнини. Вони мають світський характер, тоді як коляди релігійного змісту: коляди — витвір христіянських часів, вони оспівують народини Христа, Містерію Вифлеємської ночі.
Ці три назви дехто відрізнює ще й так: коляди — церковні, щедрівки — світські, а колядки, також щедрівки, але... в них давній, поганський зміст, перемішаний уже з християнським.
Щедрівки це споконвічні духові надбання народу. Їх красою та багатством захоплюються лише свої дослідники, але й чужинці. Прим. така щедрівка — "Стефан воєвода" (про неї писав проф. Потебня, Франко, д-р С. Томашівський і д-р Стрипський), увійшла до нашої літератури як один з кращих літературних пам'ятників 16. в.
Й не лише щедрівки лицарського (воєнного) змісту цікаві своїм поетичним багатством. Не менше цікаві й щедрівки в яких звеличується хлібороба й хліборобство. Одні й другі є тим невичерпним джерелом народньої творчости, з якого ще довго користатимуть наші поети.
Та не можна цього сказати про т. зв. коляди, що не належать до тієї народньої творчости. Це твори штучні, здебільша з запозиченими словами і мельодіями (польонесовими). Зразком таких запозичених коляд є прим. коляда "Бог ся раждає, хтож то може знати, Ісус му ім'я, Марія му мати", або: "В яслах лежит, хтож побіжит". І більше таких.
За це церковного характеру коляди такі як "Бог Предвічний", "Вселенная веселися", "Видить Бог, видить Творець", це справжні перлини. Зокрема коляда "Бог Предвічний" повинна бути такою церковною колядою і то в обидвох наших церквах. Вона здавна поширена в Галичині, Холмщині, на Волині і Буковині та друкована в найстаршому Почаївському Богогласнику. Її слова, мельодія, гідні цього, щоб стати всенародньою колядою. Бо кожний народ має звичайно одну таку репрезентаційну коляду і в нас повинно це бути.
Таксамо на Великдень ми повинні співати "Христос воскрес" на одну спільну, своєрідну мельодію.
На тему церковного співу писав свого часу на сторінках "Кр. Вістей" С. Хруцький, та про цю справу не згадував ще ніхто. А нею повинні зацікавитися зокрема наші композитори і диригенти. Це справа хоч на око маловажна, проте те має своє окреме значіння. Бо коли є в нас спільний національний гимн, коли всі колядки завдяки славним придніпрянським композиторам і так спопуляризувалися в Галичині — то чому не може бути в нас на Різдво й на Великдень однієї спільної мельодії церковної пісні, того своєрідного Різдвяного й Воскресного гимну.
[Краківські вісті, Богоявлення 1944]
19.01.1944