Під Новий Рік

Львів, 13-го січня.

Обніміте, брати мої, найменшого брата.

Т. Шевченко

І знову пройшов Святий Вечір, і знову лунала пісня "Бог предвічний народився". І знову святкували ми символічне Різдво Христове, свято любови, свято миру.

Свято народження Христа — це свято відродження християнського духа. Чуємо в церкві науку про закон Божий: Люби ближнього свого, як себе самого, не будеш убивати, не будеш зневажати свого ближнього, не будеш кривдити його в майні і здоров'ю, не покинеш його, як потребуватиме твоєї допомоги і т. д. Чуємо про це увесь Божий рік, та все те якось особливо звучить у таке свято, як свято Різдва або Нового Року.

За старим звичаєм у ті свята складаємо собі взаємно щирі й сердечні бажання, щоб дочекати другого Різдва чи другого Нового Року та почути знову прекрасну і радісну коляду "Бог предвічний".

Ці бажання справді щирі, бо в ті свята особливою щирістю сповнені людські серця. Скільки буває випадків, що під вражінням тих свят забуваємо про наш гнів до свого друга та прощаємо один одному провини. Але так вже в нашому житті буває, що коли вертаємося до буденної праці, забуваємо про Божі заповіді і сходимо на дорогу зла.

В теперішньому часі воєнної заверюхи, де зло на кожному кроці вкрадається до нас, мов злодій, ми повинні більш, як колинебудь, пам'ятати, що робити кривду братові — це злочин, це непростимий гріх. Тепер саме требі нам якнайбільшої єдности і згоди, не тільки в приватному, але теж і в громадському житті. А поміркуймо тільки! Скільки зла робить сьогодні один одному — і це в 99 відсотках без найменшої основи, бо так часто до того злодіяння спонукує зависть, ненависть, злість або пімста. Скільки зла можна зробити нераз одним словом, словом, яке — особливо у теперішній воєнний час — може багато шкоди накоїти! Навіщо ж це? Невже сьогодні, у таких важких часах, ми не можемо знайти інших, кращих способів полагоджувати наші справи, не можемо знайти інших підходів одні до одних?

Сьогодні в наших міркуваннях під Новий Рік, оця справа нашої національної єдности, справа нашої національної співпраці настирливо насувається на думку. Як на Різдво, так теж і на Новий Рік складаємо собі взаємно бажання. І якби так був якийсь спосіб, якби була якась така сила, що могла б бодай якусь частину тих новорічних бажань, що їх люди собі взаємно складають, здійснити, то світ з місця був би інакший, був би кращий — і людська поля незрівняно покращала б. Та, складаючи собі взаємно бажання, забуваємо, що тими реалізаторами усіх святочних і новорічних бажань можемо бути тільки ми самі. Кажемо "Дай Боже", але тут, як і в інших випадках, Бог нічого не дасть, як ми самі не прикладемо до того своїх рук, не вжиємо своєї доброї волі.

Бажаємо своїм "рідним, друзям та знайомим щастя, здоров'я та всього добра". Але скільки разів ми самі, оті "бажаючі" прикладаємо своїх рук до того, і то нераз з великим зусиллям та особливою ревністю, щоб ті наші "рідні, друзі та знайомі" не були щасливі, не були здорові, не мали не то всякого, але взагалі ніякого добра. Що ж варті тоді наші святочні й новорічні бажання, як ми самі не допускаємо, щоб вони здійснилися!

Хотіли б ми у наших взаємних святочних та новорічних бажаннях, щоб наш народ дочекався кращої долі. Але забуваємо, що краща доля народу в наших таки руках. Забуваємо, що до народу можна пристосувати ті слова, що їх Христос сказав про Себе: "Що зробите для одного з тих найменших, для мене зробите". Це правильно зрозумів наш Шевченко, який так гаряче закликав обняти "найменшого брата". Від того треба починати! Від того, що будемо робити добро найменшому братові, від того, що будемо дбати про кращу долю кожного з нас, дійдемо до кращої долі цілого народу. В нормальних, спокійних часах це не так важко робити, а й то малохто робив це на більшу міру, керуючись більше еґоїзмом, чим альтруїзмом. Що й говорити вже про нинішні часи, коли приповідка "Кожна рука до себе крива" стала всевладна. Але саме тому, що сьогодні ми, як народ, знайшлися у дуже важкому становищі, нам треба звернути особливу увагу на те, щоб зберегти нашу національну силу. Це можливе, коли на кожному кроці будемо пам'ятати про cвоїх братів, ідучи за Христовою заповіддю "Люби ближнього свого, як себе самого" та за Шевченковим закликом: "Обніміте, брати мої, найменшого брата".

Україна була завжди християнська. Національні гасла ніколи не йшли у нас врозріз з Христовими заповідями. Коли ж хтонебудь намагався до того розрізу довести, то не виходило завжди на шкоду нашій країні і нашому народові. Це мусимо добре пам'ятати. Час великої проби що прийшов на нас, ще не скінчився. Стоїмо ще не перед новим важким переходом і важким трудом. І коли сьогодні, під Новий Рік, нам доводиться скласти свої бажання, то вони можуть бути про те, Боже, щоб ми витримали тяжку пробу! І Бог дасть нам все, коли ми самі прикладемо силу наших рук, коли ми напружимо добру волю в тому напрямі, щоб усе, що будемо робити, робили ми під кутом зору: Добро українського народу, як цілости, добро нашої країни.

Львівські вісті, 14-15 січня 1944